Майдани. Шлях до реваншу регіоналів відкрили Тимошенко-Ющенко. Що далі?
Початок осені, благодатна пора врожаю. Чому ж такими тривожними є очікування наших громадян? Бо вже озвучені чи прогнозуються чергові прояви наступу на життєвий рівень людей — зростання цін на товари і продукти, підвищення тарифів. Особливо тривожно люди очікують початку опалювального сезону. Багато співгромадян воліли б, щоб учорашнім днем літо не завершувалося, але ми не в тропіках. Скоро доведеться платити за дикунське майже 100-відсоткове подорожчання послуг на тепло. І все це на тлі подальшого розкрадання країни, корупції, соціальної несправедливості.
Найбільш прикро, що ось так ми зустріли два з половиною роки перемоги Майдану, Революції Гідності. Такою виявилася влада, що прийшла з Майдану і яку вже не назвеш новою — керують третій рік. Чи не тому все частіше в суспільстві лунають думки про потребу нового Майдану, нової революції, яка б очистила нас від корупції тих, хто при владі після попереднього Майдану.
З’ява таких думок, закликів зрозуміла: людям наболіло й накипіло. Люди не бачать нормальних, не революційних шляхів до змін, не вірять політичним партіям, інституціям влади, в тому числі правоохоронним органам. Повідомлення про гучні викриття, кримінальні справи люди сприймають не як наведення порядку, а як боротьбу кланів, де можливі й фальшування таких «гучних» справ. А натомість бачать бездіяльність правоохоронців у захисті життя, майна, прав людей. Звідси й акції громадянської непокори, елементи бунту й самосуду. Як це недавно було, коли на Миколаївщині поліцейські до смерті забили людину, відтак люди пішли на штурм райвідділу поліції. Чи трагедія на Одещині, де вбито 8-річну дівчинку, що спонукало до заворушень у селі.
Ситуація загострюється, і заклики до нового Майдану лунають усе частіше.
Але давайте заспокоїмося і подумаємо, перед тим як закликати бити, трощити й палити. Взагалі новий Майдан, уже третій за ліком, мало ймовірний: у людей величезне розчарування після попередніх двох Майданів — 2004-ого і 2013 – 2014 років. Навряд чи зрушать людей на загальнонаціональний протест і ті кола олігархів, які не дорвалися до влади й бюджетних потоків, відтак ладні вчергове прикупити ручні політичні партії, які б очолили масові акції.
Перш ніж кликати до третього Майдану, давайте краще розберемося, проаналізуємо, чому таким розчаруванням людей завершилися перші два Майдани. На превеликий жаль, такого аналізу в суспільстві ось уже понад десятиліття бракує. А аналізувати треба, починаючи від компрометації ідей першого Майдану, Помаранчевої революції, з кількарічних чвар «Нашої України» та БЮТ, партійних блоків, очолюваних президентом Ющенком і прем’єром Тимошенко. Що відкрило пряму дорогу до реваншу регіоналів, постання їхнього злочинного режиму на чолі з Януковичем, змітати який довелося вже з кров’ю.
Оцінку всьому цьому суспільство, політичні партії, громадянський сектор досі не дали. Між тим, релікти того часу досі в політикумі, суспільному житті. І Віктор Ющенко, який і далі продукує розумні думки, вчить, як треба жити; і Юлія Тимошенко, котра знову має фракцію в парламенті й не зменшила своїх амбіцій; і регіонали, бодай перелицьовані в «опозиціонерів», нікуди на поділися: на найвищому рівні мають фракцію в парламенті, на нижчих рівнях пролазять у всі шпарини владних структур.
Епіцентром політичного життя, принаймні публічного, знову стає парламент. Після майже двомісячного «загулу» наших народних депутатів (дивна відпустка) відкривається чергова сесія Верховної Ради. Заклики до її відставки лунають чи не від першого дня каденції цієї Ради восьмого скликання, отже, заклики до чергових перевиборів. Можна й переобрати, якщо з цього буде якийсь толк. Можна й працювати далі, без нескінченних нових виборіад. Якщо, звичайно, вищий (за Конституцією) орган влади держави не буде маріонеткою уряду і Адміністрації Президента і не ухвалюватиме законів на догоду олігархам, таких, що узаконюють беззаконня — нові податки, збори, побори, тарифи, урізання соціальних виплат та інших прав громадян. Як це узвичаєно в нашому парламенті, особливо наприкінці року, при ухваленні державного бюджету. А тоді дивуються, чому стихійні «майдани» спалахують прямо під стінами парламенту. І чи не чекати тоді нових Майданів, а потім нового розчарування людей?
Петро АНТОНЕНКО, головний редактор газети «Світ-інфо». На фото — протест проти підвищення тарифів у Чернігові. 2016 р.
