Медична реформа – для виживання платформа
ПРОБЛЕМА. Нещодавно у селі Кобижча, що на Бобровиччині Чернігівської області, від серцевого нападу помер на 59-му році життя відомий парламентський фотокореспондент Володимир Струмковський.
Приїхав, як зазвичай, на дачу, яка знаходиться неподалік лісництва. Відпочивали від столичної метушні разом з дружиною Наталією – і раптом чоловік схопився за серце і впав посеред подвір’я.
Розгублена жінка одразу викликала поліцію і швидку. Хлопці-поліцейські прибули вже за 15 хвилин, намагалися надати першу допомогу і підтримати пані Наталю, яка була у розпачі.
Швидка з Бобровиці, за словами свідків, їхала 40 хвилин. По приїзду медики констатували смерть.
Цей випадок далеко не поодинокий – люди часто скаржаться на повільну роботу «швидкої». Особливо обурюється сільське населення, адже їм доводиться ризикувати здоров’ям своїх рідних і близьких в очікуванні машини з райцентру.
У чому ж річ? Невже медичні реформи, про які тільки й чути з екрану телевізора, геть не наближають населення до якісної і оперативної медицини? Де обіцяні «карети швидкої допомоги», які прибувають на виклик за 10-20 хвилин? У цьому спробувала розібратися кореспондентка «Чернігівщини».
Того дня, коли родина дачників викликала «швидку», на чергуванні у Бобровицькому відділенні екстреної медичної допомоги та медицини катастроф був фельдшер Василь Ткаліч. Чоловік не заперечує, що від моменту, коли виклик з диспетчерської, що знаходиться у Чернігові, надійшов на його планшет, і до часу, коли медики опинилися на подвір’ї Струмковських, минуло 40 хвилин. Але запевняє, що так трапилося через те, що майже одночасно отримали два виклики. Рішення, куди їхати, приймають у центральній диспетчерській.
«Щойно прийняв виклик по Кобижчі – аж раптом інше повідомлення про гострий біль у животі жінки, яка перебуває на 38-му тижні вагітності. Місце проживання – Бобровиця, – пояснює Василь Петрович. – Ми привезли жінку до лікарні і одразу вирушили у Кобижчу».
У Бобровицькому відділенні екстреної медичної допомоги та медицини катастроф наразі лише дві машини «швидкої допомоги», одна з яких того дня була на ремонті, констатує фельдшер.
Відверто кажучи, не зовсім зрозуміло, як може нормально функціонувати відділення екстреної медичної допомоги, яке має лише два автомобілі, один з яких час від часу перебуває на ремонті, бо вже давно віджив свій вік. Це таке «наближення» медичної допомоги до населення? І коли врешті-решт «теоретики» реформ спустяться з неба на землю і на власні очі побачать, яка та медицина на місцях?
Де знайти «вакцини» від псевдореформ у медицині?
Повернімося знову ж таки до Кобижчі. Найбільшого села не лише Бобровицького району, а й загалом одного з найбільших у нашій неньці-Україні. Простягнулося воно на вісім кілометрів уздовж, налічує 96 вулиць! І в такому селі немає автомобіля «швидкої допомоги»! Більше того – один лікар на чотири населені пункти!
«У мене на дільниці чотири села: Кобижча, Горбачі (відстань від Кобижчі 13 кілометрів! – Авт.), Осокорівка і Наумівка. Умовно кажучи – 4400 пацієнтів, – розповідає завідувачка Кобижчанської амбулаторії Ольга Спутай. – Я як сімейний лікар маю обслуговувати 1800 людей. Понад норму, вибачте, ніхто не доплачує. Але ж хіба я можу відмовити людині, яка не уклала зі мною договір? Звичайно, ні! Я приймаю всіх. Це моя робота. От уявіть собі, як мені тут працюється: я і педіатр, і терапевт, і травматолог…».
Ольга Андріївна пояснює, що вакансія сімейного лікаря у Кобижчанській амбулаторії є, але бажаючих зайняти посаду нема.
«Мені вже 64 роки, я у будь-який момент можу піти на пенсію, і тоді люди взагалі залишаться без лікаря. Наразі у нас в селі будується сучасна амбулаторія, але мені страшно від того, що там нікому буде працювати, – зізнається пані Ольга. – Я ще тоді наголошувала, мовляв, надумались будувати нове приміщення, шукайте будинок лікарю або будуйте. Бо ніхто не приїде в село на мінімальну зарплату, де ще й житло потрібно винаймати».
В амбулаторії нині «гуляє» місце не лише сімейного лікаря, а й водія. Йти на мінімалку ніхто не хоче.
«Я працюю без транспорту. Ставка водія у нас є, але ж ніхто не хоче працювати шість днів на тиждень, ще й на добитій машині їздити, яка день працює – тиждень на ремонті стоїть. І за це все отримувати трохи більше трьох тисяч гривень. Простіше поїхати в Київ: добу відпрацювати, три вдома сидіти… І то більше хлопці заробляють. Ось так з лютого ми без водія. За потреби на виклик їду на велосипеді або на таксі. Інколи люди оплачують, деколи й самій доводиться».
Завідувачка пригадує, як років сім тому до села завітала молода лікарка. Всі тоді зраділи. Розумна, кваліфікована, одразу порозумілася з місцевими жителями. Але, на жаль, не затрималась…
«Приїхала до нас у Кобижчу кримська татарочка Зера Бекташева – молода лікарка. До цього вона працювала фельдшером на «швидкій» у Харкові, а до нас терапевтом влаштувалася. Розумна жіночка, що й казати. Працювала професійно. Ми не могли натішитися. Проте лише рік. Пішла спочатку в декрет, а далі вирішила у поліцейські податися, якраз набір був у Києві. Конкурс пройшла. Три роки віддала поліції і врешті-решт поїхала до Польщі. Я з нею спілкувалася якось, то вона мені розповіла, що повернулася у медицину і отримує там зарплату понад дві тисячі доларів. Думаю, коментарі з цього приводу зайві…».
Сучасна амбулаторія буде, а лікарі?
Вже у грудні мають здати в експлуатацію сучасну будівлю нової лікарської амбулаторії загальної практики сучасної медицини у селі Кобижча. Нині бригада з Чернігова ТОВ «Фірма МЖК-Сервіс» проводить там внутрішні будівельні роботи.
«Загалом у цьому приміщенні 18 кімнат, – проводить невеличку екскурсію будівельник Сергій Борисенко. – Ми вже тут працюємо два місяці. Наше завдання – це повний цикл внутрішніх будівельних робіт. Нині кладемо плитку. Днями приїдуть хлопці-фасадники. У терміни вкладаємося».
До нової амбулаторії планує перейти штат, який нині працює у старому приміщенні: три медсестри та завідувачка, яка виконує функції всіх лікарів разом взятих.
«Я дуже сподіваюсь, що до нового приміщення прийде новий лікар. А ще нас забезпечать автотранспортом, як передбачає реформа. Якщо дадуть новий автомобіль, то й водій, гадаю, знайдеться…», – підсумувала Ольга Андріївна.
На першому фото: старе приміщення Кобижчанської амбулаторії
Сніжана Божок, знімки автора
