Мовою орія вперше перекладені вірші українських поетів із Чернігова
Цікава, неймовірна новина: вірші відомих українських поетів Сергія і Тетяни Дзюби вже перекладені мовою орія. І це – взагалі перший переклад творів українців цією чудовою, милозвучною мовою!
Орія – індоєвропейська мова, якою розмовляють близько 35 мільйонів мешканців індійського штату Одіша. І це – одна з 22-х офіційно визнаних мов Індії, котра має власне письмо. Вона належить до групи новоіндійських мов. Тож нею спілкуються в штаті Одіша та в прилеглих районах чотирьох сусідніх індійських штатів, зокрема у Західному Бенгалі.
Найдавніші літературні пам’ятки сягають XIII ст. Сучасна літературна мова починається з творчості Факірмохана Сенапаті. Власне, його разом із Радханатхом Раєю та Мадхусуданом Рао називають великим тріумвіратом орійської літератури.
Мовою орія видається близько 600 періодичних видань.
Отже, публікуємо переклади віршів Сергія і Тетяни Дзюби мовою орія. Перекладач – відома поетеса Сабіта Сатапаті (Sabita Satapathy) з Індії. Її вірші, перекладені англійською, увійшли зокрема, до міжнародної антології поетів світу, яку упорядкував письменник із Непалу Сантош Кумар Покхарел.
Сергій Дзюба (Serhii Dziuba)
Translation of Serhii Dziuba’s poems in Odia by Smt Sabita Satapathy Odisha (INDIA)
ଆମରତ୍ୱର ରୂପା ପାପୁଲିରେ
ଗୋଟେ ଛୋଟିଆ ଝିଅ
ମୁଣ୍ଡ କୁଣ୍ଡଉଥିଲା
ଚନ୍ଦ୍ରମାର ପାନିଆରେ
ମୁହଁ ଦେଖୁ ନଥିଲା
ଅସ୍ଥିର ଆଇନାରେ
ହେଲେ ନଜର ଆସୁଥିଲା
ଲୋଳିତ ଚର୍ମ ବିଶିଷ୍ଟ
ଜଣେ ଅଜଣା
ମହିଳା
***********************
ଏକ ଦ୍ବୀପରେ
ଇଭଙ୍କ ଲୁହ ପରି ଦୂର
କୁଣ୍ଢେଇ ଧରିଛି ନିବିଡ଼ ଭାବରେ
ଧଳା ପଥର ବନ୍ଧ ଦ୍ୱାରା,
ଯେଉଁଠି ଦିଗବଳୟ
ଧରା ଦେଇପାରିବ
ଯଦି ଏହା ସମୁଦ୍ର ମଧ୍ୟକୁ ଧାଇଁ ନ ଯାଏ l
ସଙ୍ଗୀତ ଖୋଜିପାଇଛି
ଏକ ଆଶ୍ରୟ
ପୁରୁଷ ଓ ନାରୀକୁ
ଜନ୍ମ ଦେବାକୁ
***********************
ଦୀର୍ଘକାଳ ଜିଅଁ
କମ ଲେଖ
ସ୍ୱର୍ଗକୁ ଦୋଷ ଦିଅ ନାହିଁ
ନିଜ ପାପ ପାଇଁ
******************
କ୍ରନ୍ଦନରତ ସୁନ୍ଦରୀ
ତା ଆଖି……
ଲୁହରେ ଭରା
ଆକର୍ଷିତ କରୁଛି
ଗୋଟିଏ ଇନ୍ଦ୍ରଧନୁକୁ |
*****************
ଲୋକମାନେ
ଦୟାପୂର୍ବକ ନୀରବ ରୁହ
ମୁଁ ସମୁଦ୍ରକୁ ଶୁଣି ପାରୁନି l
*******************
ପୁରୁଣା, ପୁରୁଣା
ଗୀତାର ଭରାକ୍ରାନ୍ତ ଦଣ୍ଡାୟମାନ
ଗୋଟିଏ କୋଣରେ
ଏକ ଛୁଆଟେ ପରି l
*************************
ମୂଳ ରଚନା – କବି ସେର୍ଗେଇ ଦୁଯ୍ୟୁବା
ଅନୁବାଦ – ଶ୍ରୀମତୀ ସବିତା ଶତପଥୀ
(ଓଡିଶା) ଭାରତ
(ଇଂରାଜୀ ଭାଷାରୁ ଓଡ଼ିଆରେ ଅନୁଦିତ )
Тетяна Дзюба (Tetiana Dziuba)
Translation of Tetiana Dziuba’s poems in Odia by Smt Sabita Satapathy Odisha (INDIA)
ଦିବସ ପ୍ରସ୍ଥାନ କରିଛି
ଷ୍ଟେସନ ରେଳରାସ୍ତା କୋଳାହଳରେ
ଏବଂ ଛାୟା ଲମ୍ବିଛି ଯେତେ ଦୂର ରେଳରାସ୍ତା ଲମ୍ବିଛି
ସେତେ ପର୍ଯ୍ୟନ୍ତ
ଯାହାକି ରାତ୍ରିର ଶେଷ ପର୍ଯ୍ୟନ୍ତ ନେଇଯାଏ
ଯାହାକି ନାରୀ ଅତିକ୍ରମ କରିଥାଏ
ଅନେକ ଆନ୍ନା କରେନୀନାଙ୍କୁ ଦଳିମକଚି
ଯାହାଙ୍କୁ ସମସ୍ୟାଗୁଡ଼ିକରୁ ନିଶ୍ଚିତ ରକ୍ଷା ମିଳେ କେବଳ ସକାଳ ପର୍ଯ୍ୟନ୍ତ l
************************
ନୀରବତା ଥିବ ଯାହାକି ଆଶାର ରଙ୍ଗ
ଶାନ୍ତି ଥିବ ଯାହାକି ଆନନ୍ଦର ରଙ୍ଗ
ଏବଂ ସେଓଟି ପଡିବ, ଦି ଖଣ୍ଡ ହେବ ;
ଏବଂ ଖଣ୍ଡଗୁଡିକୁ ଖାଇବେ ସୁଖୀ ପ୍ରେମିଯୁଗଳ,
ଯେଉଁମାନେ କି ଲୟ କରିପାରିବେନି
ଇଭ୍ ଙ୍କ କ୍ରନ୍ଦନ ବୃକ୍ଷଶାଖାର ଉହାଡ଼ରେ
ଯିଏ ନିନ୍ଦୁଥିବ ଘୃଣ୍ୟ ଅତୀତକୁ l
*******************
ଲୁଣ ସହ ସମୟ ଚାଲିଯାଏ
ସର୍ବପ୍ରାଚୀନ ଘଡିରୁ ବାଲୁକା ସମ
ଏହା ଜଳେ, ଜଳାଏ, ଏହା ଯନ୍ତ୍ରଣା ଦିଏ
ଏବଂ ପରେ ମିଳେଇଯାଇ
ସମୁଦ୍ର ହୁଏ,
ଯେଉଁଥିରେ ଝୁଲିବାକୁ ଭଲ ଲାଗେ
ସ୍ମୃତିର ଲହରୀରେ
ଦୁର୍ଭାଗ୍ୟବଶତଃ ଦୀର୍ଘ କାଳ ପାଇଁ ନୁହଁ,
କାରଣ ଲୋକମାନେ ସ୍ଥଳଚର,
ଏବଂ ସମୁଦ୍ର ଲବଣର ଅଟେ l
**********************
ରାଜକୁମାରୀମାନେ ସର୍ବଦା ମୂର୍ଖମାନଙ୍କ
ଭାଗ୍ୟରେ ପଡ଼ନ୍ତି
ଲୋକେ କହନ୍ତି
ବୁଦ୍ଧିମତ୍ତା
***********************
ଟେଲିଫୋନ କରେ ସେହି ନମ୍ବରଗୁଡିକୁ
ଯାହା ମୁଖସ୍ଥ ନୁହଁ, ସେହି ସମୟରେ
ଯେବେ କେହିବି ଫୋନ ନ ଉଠାନ୍ତି
ସେତେବେଳେ ମୁଁ ଶୁଣିପାରେ
ଯାହା ଇଚ୍ଛାଥିଲା ଶୁଣିବା ପାଇଁ ବହୁ ପୂର୍ବରୁ
***************************
ମୂଳ ରଚନା – କବି ତାତିୟାନା ଦୁଯ୍ୟୁବା
ଅନୁବାଦ -ଶ୍ରୀମତୀ ସବିତା ଶତପଥୀ (ଓଡିଶା) ଭାରତ
(ଇଂରାଜୀ ଭାଷାରୁ ଓଡ଼ିଆରେ ଅନୁଦିତ)
А тепер – ці ж вірші рідною українською мовою.
Сергій Дзюба
* * *
На сріблястій долоні вічності
маленька дівчинка
розчісує коси
місячним гребінцем
і в примхливому люстерку
не бачить свого обличчя:
Там її погляд
і зморшки
незнайомої
Жінки.
* * *
На острові,
далекому, мов сльози Єви,
стиснутому обіймами
сліпучо-білих скель
так, що можна спіймати
горизонт, якщо він не втікає у море,
знайшла прихисток
музика –
щоб народити
Чоловіка
і Жінку.
* * *
Живіть довго,
пишіть мало
і не звинувачуйте Небо
у гріхах.
* * *
Заплакана красуня:
вії
намистинками сліз
прихилили
веселку.
* * *
Люди,
будь ласка, тихіше –
не чути моря.
* * *
В кутку гітара,
старенька-старенька,
як дитина,
стоїть важко.
Тетяна Дзюба
* * *
День відступив вокзальним гармидером –
І тіні стали довгими, як колії,
Що ведуть у тупик ночі.
Їх перетинають жінки,
Здрібнілі анни кареніни,
Котрим вибавлення від проблем
Гарантоване лише до ранку.
* * *
І буде тиша кольору надії,
І буде спокій кольору щастя,
І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,
Його половинки з’їдять щасливі закохані,
І не помітять за гіллям заплаканої Єви,
Яка прокляла свій давній авітаміноз.
* * *
Час просочується сіллю,
Як пісок із найдавнішого годинника,
Пече, випікає, ятрить.
А потім даленіє, розчиняється, –
І стає морем,
У якому добре гойдатися
На хвилях спогадів.
Шкода тільки – недовго,
Бо люди мешкають на суходолі,
Де море – сіль…
* * *
Королівни завше діставались дурням, –
переконує народна
мудрість.
* * *
Дзвоню по телефонах,
Номери яких знаю напам’ять,
У час, коли ніхто не підніме трубки.
Тоді тільки можна у них почути те,
Що хочеш почути так давно.
На першому фото: Індія, Храм Лінгараджа Бхубанешвар
