Мисливець – про полювання, дичину, хижаків і війну
Олег Слободяник: Про виживання Українського Товариства мисливців і рибалок під час воєнного стану, про дичину, хижаків, полювання і війну розповів Олег Слободяник — голова Шполянської районної організації УТМР.
– Я мисливець з дитинства, гончатник. Це захоплення мені передалось від батька й діда. Наша родина захоплювалась полюванням. Але на початку 2000-х в мисливських угіддях нашої організації почало процвітати беззаконня, браконьєрство… Місцеві мисливці, знаючи мою радикальну позицію до цієї ситуації в 2013 році запропонували мені очолити організацію за для наведення ладу в угіддях. Я погодився. Обрали. В управління дістались порожні мисливські угіддя. Намагався щось швидко змінити, але було дуже важко боротись із системою. Настав 2014 рік. Майдан. Війна. Не вагаючись, я відразу пішов добровольцем в АТО.
За рік у 2015-му повернувся з фронту і ситуація в країні дещо змінилась. Я відновив роботу організації й почав наводити лад. Це дуже не сподобалось тим, хто звик до свавілля. Мене намагались зламати, фабрикували кримінальні справи. Але не вдалось. Нам вдалось відстояти районну організацію. Ми не віддали жодного клаптика наших угідь і почали розвиватись. З часом, всі, хто приїздили до нас з інших областей на полювання, не вірили, що угіддя Товариства можуть бути повними дичини і не поступатись приватним господарствам. Але це факт. Багато хто казав, що змінити щось в УТМРі неможливо. Ні – можливо. Не за один день, але можливо. Як то кажуть: «Який отаман, таке й військо». Працювали, побільшало дичини, з’явились кошти, купили новий автотранспорт, полагодили контору…
24 лютого 2024 року в ніч я був вже під Гостомелем. Рік відвоював, отримав поранення під Бахмутом. Трохи підлікували, повернувся до рідної оселі. Поки мене не було за угіддями доглядали мої єгеря. За цей час з 500 членів організації лишилося лише 200, але відданих Товариству. Війна показала, хто є хто. Корми, паливо для охорони угідь – шукали де могли, допомагали звичайні люди. Зараз ті, хто залишились, втомилися й не мають можливості більше допомагати ні армії, ні нашій організації.
Але життя продовжується.
Разом з тим варто сказати, що за ці майже три роки, значно побільшало дичини. Фазана розвелося – страх. Дика свиня – є, як і разом з нею АЧС. Багато випадків серед свійських свиней, але факти люди приховують, бо карантин дуже затратна справа.
Нашій області трохи легше, пощастило в минулому році відкрити хоч і коротенький, але сезон полювання. ОВА пішла нам на зустріч. Виходи мисливців в угіддя підтвердили, що дичина є. Були такі загінки, що добували й до 10 голів кабана. Полювали й на козулю та лисицю.
Але щоб пополювати, у нас були умови – сплата членських внесків. Якщо ти внески не платив, то членство втратив. За зароблені минулоріч кошти, ми живемо й досі. Сподіваємось на позитивний результат і цьогоріч. Якщо до господарства підходити з головою, то і дичина буде, і всі у виграші – користувачі, мисливці, природа.
Полювання у нас проходили під жорстким контролем і з нашого боку, і з боку державних органів та влади. Ми погодили з ОВА межі угідь, де можна полювати, дні полювання, надавали владі списки мисливців, які знаходились в угіддях. Жодних інцидентів виявлено не було.
Наша позиція така, поки йде війна – жодних гулянок, зайвої стрілянини, фотографування… Не на часі. Ми попереджаємо мисливців, що це, взагалі, не полювання, як таке, а регулювання чисельності диких мисливських тварин до яких ми долучаємо мисливців.
Щодо хижаків. Їх теж побільшало не дивлячись на активну профілактичну роботу єгерської служби. Лисиці ходять дворами, забирають птицю. Є випадки сказу. Але без собак дуже складно контролювати популяцію лисиці. Багато мисливців, які тримали таких мисливських собак – на фронті. Підготовлених собак практично немає. Але в сусідніх районах та областях з хижаком ситуація ще гірша. Немає загальнодержавного розуміння цієї проблеми. Це, звичайно, тягне за собою і поширення епізоотій.
З’являється в наших угіддях і вовк, шакал, бродячі собаки. Мігрують вони до нас зі сходу та півдня. Ми намагаємось забирати їх з угідь, але це не просто. Недавно на фотопастку знову потрапила вовчиця з двома вовчатами.
Держава має розуміти, що таке хижаки і яку загрозу вони несуть.
Так, порівняно з тими проблемами, які має країна в результаті розв’язаної рф війною, хижаки та мисливське господарство, наче, дріб’язок, але з таких «дріб’язкових» проблем, збирається катастрофа, в тому числі біобезпекова.
Не можна не враховувати значення мисливського господарства, його роль. Не можна зневажливо ставитись до мисливців, бо саме вони одні з перших стали на захист нашої землі, добровольцями йшли на фронт. Не влада стримала ворога на Сумщині, Чернігівщині, Київщині.., а простий люд, в тому числі, мисливці зі своєю власною зброєю. Тому закидати мисливцям: «Хочете стріляти – йдіть на фронт!» – це невігластво.
Треба нарешті визнати, що ми живемо у стані війни і це може тривати роками. Тож треба не чекати кращого часу, а продовжувати життя в умовах, які ми маємо, реагувати на виклики, вирішувати проблеми. Не заборонами, а шляхом порозуміння і пошуком оптимальних рішень.
