Навіщо Зеленський пропонує люструвати вищих представників колишньої влади

Президент Володимир Зеленський заявив про плани внести зміни до закону про очищення влади і внести у перелік посад, які підпадають під люстрацію, всіх представників влади, які керували країною з 2014 по 2019 роки. Про це він сказав ще 11 липня у відеозверненні, опублікованому у Facebook.

«Хочу поділитися тим, що наболіло. За менш, ніж два місяців на посаді, особливо після останніх поїздок країною, відчуття одне – просто бракує цензурних слів», — сказав він.

За його словами, він щодня спілкується з чиновниками різних рівнів і розуміє – це «безнадійний діагноз».

«Біло-сині, червоно-білі, помаранчеві, бордові, рожеві. Насправді, вони всі однієї масті. Їм всім фіолетово».

«Для чого потрібні народні депутати, які залишають недоторканність, узаконюють незаконне збагачення, просто не ходять на роботу. Для чого міністри, які розказують, що українці дуже багато їдять, які будують дороги лише у власному фейсбуці і народжують дітей в Америці. Які угробили здоров’я нації і розповідають про шкоду вишневих кісточок».

«Для чого потрібні прокурори, які можуть посадити тільки власну печінку. Для чого міністр економіки часів Януковича, який називає людей ублюдками, вириває з рук телефони і обіцяє дати їм всім по пиці».

За словами Зеленського, він щодня ламає голову, що з ними робити: обміняти на наших полонених, чи вдягнути у браковані бронежилети, які вони закупили, і відправити на передову.

«Думаю, найменше, що можна зробити зараз, назавжди позбавити їх усіх можливості брати участь в управлінні державою».

«Нас звинувачують у тому, що ми хочемо відмінити люстрацію. Щоб усі зрозуміли, що ми не збираємося відміняти люстрацію, ми пропонуємо її посилити».

Президент заявив, що його команда напрацювала законопроект про розширення норм закону про очищення влади.

«Пропоную до переліку посад, які підпадають під люстрацію, додати президента України, всіх народних депутатів України, голову Верховної Ради, членів уряду, Генпрокурора, голову СБУ, голів Антимонопольного комітету і Фонду держмайна, голів державної фіскальної служби та митниці, секретаря РНБО, керівництво оборонних підприємств, які обіймали посади з 23 лютого 2014 року по 19 травня 2019 року», — сказав Зеленський.

Він додав, що цей законопроект – тільки суспільна оцінка діяльності старих чиновників.

Глава держави висловив сподівання, що дії усіх зазначених осіб у майбутньому отримають справедливу юридичну оцінку.

Замість люстрацій — суспільну і правову оцінку

Цілком можна зрозуміти емоційну реакцію нашого молодого, у всіх сенсах, Президента, котрий при прагненні робити переміни в країні наштовхується на глуху стіну чиновників. Однак, давайте спокійно розберемося.

Люстрація в існуючому уже в Україні форматі подавалася як засіб очищення влади від недолугих, а то й ворожих державі представників цієї влади, державних службовців. Це встановлена законом заборона особам, які займали певні посади в системі попередньої влади, займати певні посади у новій владі.

Конкретно це визначено Законом України «Про очищення влади», ухваленим у вересні 2014 року. Першим таким законом в нашій новій історії. Ми не провели раніше ні бодай громадського суду над тоталітарним комуністичним режимом, ні за понад два десятиліття не змогли засудити цей режим юридично, до ухвалення у квітні 2015 року пакету законів про декомунізацію. І то у одному з цих законів виписано лише те, що можна назвати «пост-люстрацією»,— заборона вшанування найбільш одіозних постатей комуністичного режиму, насамперед у форматі пам’ятників, назв населених пунктів та їх об`єктів.

Самі ж компартійні функціонери не потрапили під люстрацію. Звичайно, після заборони у 1991 році компартії пройшло уже 28 років, нині ті функціонери у поважному віці і навряд чи претендують на посади у владі. Але вони їх займали і в розквіті сил, одразу після заборони компартії. Що вже казати, коли ця партія доволі швидко була відновлена як начебто нова. До речі, вона юридично не заборонена і досі, на 5-му році після законів про декомунізацію, бо йде тяганина у судах.

Але — про новочасну люстрацію. Причина появи згаданого закону невдовзі після другого Майдану, Революції гідності, зрозуміла. Вперше в нашій новій історії зміна влади відбулася, за суттю, силовим шляхом, революційно. Відтак, попередній владний режим був визнаний антинародним. Не випадково головні особи цього режиму одразу по Майдану втекли з країни. А його глава Президент Янукович згодом навіть був засуджений нашим судом за зраду держави.

Цей закон чітко визначив перелік посад, після роботи на яких службовці попередньої влади не могли посісти їх у новій владі. Вказано й час займання тих посад — з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, тобто, президентство Януковича. Вказано термін у цьому періоді, коли праця на тих посадах підпадала під люстрацію, — якщо службовець пропрацював там не менш як рік. Нарешті, вказано, на який час вводиться заборона займати відповідні посади, — в основному, 10 років з моменту ухвалення закону, в деяких випадках — 5 років. Люстрація напряму регулюється законом, у певних випадках — рішенням суду.

Все чітко розписано. Правда, всі майже 5 років дії закону його критикують «з обох боків». Одним людям здається, що люстрація надто м`яка, до того ж пост-майданна влада президентства Порошенка належно її не проводила. Інші люди заявляють, що «під гарячу руку» закону потрапили й ні в чому не винні службовці, до того ж, кваліфіковані кадри.

Відтак у парламент давно уже було подано законопроект про поліпшення отого закону про очищення влади. Але він пролежав там не один рік і так і не був ухвалений, переходить уже в нову Раду.

І ось така різка пропозиція нового Президента. Поки що ми не бачили від нього нового законопроекту. Тому, схоже, мова не йде про заміну всіх службовців попереднього 5-річчя. Та й Зеленський назвав конкретно додаткові посади, пропоновані під люстрацію. Їх коло теж обмежене. Лише ось таке нове суттєве положення: пропонується в перелік люстрації ввести і виборні посади. В діючому законі вони не фігурують, тобто, ні перебування на виборних посадах у попередній владі регіоналів, ні балотування на нових виборах нині не заборонено. Виборні посади — це від депутата сільради до депутата парламенту і президента держави.

Але головне навіть не це. Пропозиція люстрації, нехай у будь-якій формі і обсягах, посадовців влади періоду 2014 — 2019 років — це визнання компрометації цією владою другого Майдану, ідеалів Революції Гідності. Взагалі-то, це не нове у нашій історії. Перший Майдан, Помаранчева революція, його ідеї, ідеали було скомпрометовано самими ж переможцями тої революції. Ганебні кількарічні чвари цих політичних сил, Блоку «Наша Україна», очолюваного Віктором Ющенком, і «Блоку Юлії Тимошенко», призвели до реваншу регіоналів в особі президентства Януковича. І той режим довелося уже зносити другим Майданом, другою революцією, змивати кров`ю, і кров ллється й досі.

Але що ж після другого Майдану? А майже нічого від 5-ти років пост-майданної влади. Звідси колосальне розчарування громадян у наслідках Майдану. Головне — досі, за 5 років, ганебно не завершено розслідування злочинів проти учасників Майдану, Революції гідності, у тому числі найтяжчого — вбивства Небесної Сотні та інших активістів революції, і не лише в Києві. Плюс колосальна корупція, проти якої, за соціальну справедливість, не в останню чергу постав Майдан. Але до цієї справедливості в останні 5 років було як до неба.

Дехто зараз волає, що на цих парламентських виборах у Раду пройшло кілька десятків фактично регіоналів, перелицьованих під «Опозиційний блок», згодом розколотий на дві партії. І це, мовляв, наслідок президентських виборів. Та невже? А цей «блок» спокійно пройшов у нинішню Раду 5 років тому, після Майдану, і мав там, та й має по сьогодні, свою фракцію. А Партія Регіонів досі існує, маючи тисячі зареєстрованих осередків, хоч дехто чомусь вважає її забороненою. Ота партія, одним із засновників і співголів якої був не хто інший, як Петро Порошенко. Тільки й того, що одна з громадських організацій подала позов у суд щодо заборони цієї партії, але ось уже 2 роки його розгляд тягнеться у столичному суді.

Між тим, цю партію давно треба було заборонити і за голосування за сумнозвісні Харківські угоди у квітні 2010-го, що стали прелюдією окупації Криму, і за вульгарне «переформатування» парламенту в наступні місяці, коли всупереч Конституції і законам дозволено було дезертирство нардепів зі своїх фракцій у інші, насамперед у фракцію регіоналів, і цим було спотворено підсумки виборів Ради 2007 року. І за драконівські закони 16 січня 2014 року та прямий терор проти того таки Майдану. А далі були Крим і Донбас…

Ганебним і типовим проявом так званої «люстрації» попередньої влади регіоналів при владі пост-майданній є кримінальна історія міського голови Слов`янська Неллі Штепи. Пригадаймо, що саме із захоплення цього міста російським десантом під орудою полковника РФ Гіркіна почалося захоплення сепаратистами-заколотниками і російськими військовими Донбасу. Саме звідти їхня колона спокійно і відкрито пішла на штурм і захоплення Донецька. Так от, мер міста Штепа хлібом-сіллю зустрічала загарбників, кинула їм під ноги законну українську владу міста, брала активну участь у сепаратистському шабаші так званих референдумів по виходу з Української держави і створенню ДНР.

Цей найтяжчий проти держави злочин — посягання на її знищення — був начебто відповідно кваліфікований нашою державою. Ще в липні 2014 року Штепа була арештована прокуратурою за звинуваченням — «посягання на територіальну цілісність і недоторканність України», які, до того ж, «спричинили загибель людей». І що ж далі? А далі 5 років розслідується ця очевидна, як білий день, кримінальна справа по зраді держави і спробі її знищення. Штепа місяцями й роками сидить за гратами, в попередньому ув`язненні в СІЗО, періодично виходячи із-за грат за клопотанням адвокатів під домашній арешт. Ну невже за 5 років наші прокуратура і суд не могли завершити цю резонансну справу? Які ще їм треба було докази, коли Штепа тоді, влітку 2014-го, чинила свої діяння публічно, відкрито, під телекамери.

Натомість на щойно завершених парламентських виборах Штепа спокійно балотувалася у Верховну Раду за списком партії «Опозиційна платформа — за життя», тої, що зайняла друге місце за партійними списками і за це отримала 37 депутатських мандатів. Ще б стільки, і Штепа, яка йшла у списку під номером 74, возсідала б у нашому парламенті і ухвалювала закони України, яку вона відкрито прагнула знищити. І це теж «люстрація» у виконанні влади, що прийшла з Майдану.

А чи потрібна взагалі люстрація? На виконання закону 2014-го року, який чи варто було ухвалювати? Люстрація — ухваленням нового закону, вже проти посадовців попередньої влади, що прийшла з Майдану?

Дехто з цих посадовців, включно з найвищим, Порошенком, забідкалися, що це буде посяганням на святе, на другий Майдан. Але це підступна підміна понять — коли дехто вирішив уособлювати себе з Майданом, Революцією гідності. Заявляти таким, що «Майдан — це я» — не просто уподібнюватися відомому французькому монарху, який чотири століття тому заявляв «Держава — це я». Це щось значно більше з вуст тих, хто спаплюжив ідеали Майдану. Це наруга над справжніми учасниками Майдану, насамперед, над пам’яттю загиблих там, на героїчному протесті яких, на крові до влади дорвалися мародери від Майдану.

Але люстрації, вважаю, не потрібні з іншої причини. Бо це в чомусь гнила «філософія» колективної відповідальності, якщо хочете — принципу злочинної шайки, «общака». Це коли за діяння відповідають всі без розбору. Така примітивна метода свідчить про одне — нездатність влади, яка прийшла у 2014 році, конкретно встановити вину діячів попередньої влади. Відтак, свідчитиме про те ж саме — стосовно влади, яка прийшла у 2019 році.

Тому краще звернімо увагу на останню тезу наведеної вище заяви президента Володимира Зеленського, що «дії усіх зазначених осіб у майбутньому отримають справедливу юридичну оцінку». Це прямий натяк не так на тотальну «люстрацію», де президента можна зрозуміти, коли він зіткнувся з нікчемністю старих посадовців, як на конкретну оцінку діянь конкретних людей. Жорстку, юридичну, при потребі — кримінальну. Її зачекалися висотані корупцією і соціальною несправедливістю громадяни держави. Якщо, звичайною це буде саме оцінка діянь, а не примітивна політична помста і чергові «розбірки» у владі, що ми вже, на жаль, багаторазово бачили.

Петро АНТОНЕНКО,

редактор газети «Світ-інфо», м. Чернігів

Фото автора — з Майдану