Не дорога, а напрямок на ділянці між Ічнею та Івангородом

Дорога регіонального значення Т-25-24 напрямку Борзна-Ічня років зо п’ять як припинила бути дорогою. Тепер це напрямок із ямами, вирвами та зірваним асфальтом. 20 кілометрів шляху від адміністративного центру громади Ічня до крайнього села Івангород «швидка допомога» та поліцейська машина долають мінімум за 40 хвилин. Селяни жартують: доки «швидка» доїде, людину відспівають. Втім, ці жарти насправді іронічні, бо ж тутешній люд відчуває себе покинутими напризволяще. Сюди навіть громадський транспорт їздити відмовляється, залізниці також немає. Численні багаторічні звернення та переписки з органами державної влади та місцевого самоврядування закінчуються красномовними відписками. Фактично ж села, розташовані вздовж траси, що проходить через три громади Чернігівщини, живуть, як в одній великій ямі, відрізані від цивілізації. 

Гіршої дороги по всій Чернігівщині не відшукати

Мешканка села Івангород Тетяна Костюк працює медичною сестрою в Ічнянській міській лікарні. Їздить з Івангорода на роботу добу через три. Каже, вже п’ять років як добирається на роботу до Ічні власним транспортом, і не через якусь забаганку, а вимушено – через відсутність громадського транспорту.

«Який же перевізник буде їздити сюди при такій дорозі? Всі категорично відмовляються, – каже жінка. – Ми – село на периферії. Доки була можливість, я добиралась автобусом, зараз мушу вбивати свою автівку. Щомісяця заправляюсь своїм коштом мінімум на 2600 гривень. Іншого виходу в мене немає».

За словами пані Тетяни, на деяких відрізках дороги є такі місця, де проїхати, не торкнувши залишки полотна порогами чи підкрилками, неможливо. До всього цього дорогу добивають великовагові фури аграріїв та сільськогосподарський транспорт. Тож щороку ями тільки глибшають.

«Сім років як я працюю в лікарні, і вже п’ять років як їжджу власним транспортом, – продовжує медик. – Ми всі тут – завзяті клієнти СТО: колеса, диски, ходова, підшипники – все це доводиться часто міняти. А те, що колись називалося трасою, то зараз це реально дорога, а точніше – її напрямок».

Про те, що цей напрямок дійсно аварійний, розповідають жіночки, які працюють доярками. Вони щодня двічі на день їздять з Івангорода до Ічні, де працюють на молочнотоварній фермі, роблячи фактично чотири ходки.

«Уявіть, як по оцій дорозі двічі на день туди і назад їздити нам на роботу, – бідкається одна з івангородок. – Ми ті нещасні 20 кілометрів їдемо більше однієї години».

Жіночки порахували: щонайменше п’ять годин на день вони проводять у дорозі.

«Нас колотить, ми підстрибуємо, наче м’ячики, а їхати треба», – зітхає одна з доярок.

«Прокидаємось о третій ночі, а додому повертаємось після 22.00, – додає її колега. – А уявіть, що після такої дороги треба ще й корів видоїти, їсти їм покласти, прибрати за ними. Пекельний труд, а діватися нікуди», – зітхає вона.

Доярки нарікають на те, що страшнішої дороги по всій Чернігівській області, мабуть, годі шукати.

«Шофер нас цієї зими в Ічню відвіз, а сам по дорозі назад під Крупичполем у кювет злетів, – розповідає доярка. – Скільки не телефонували в облавтодор, нікому нічого не треба. Дорогу ніхто не чистить і не підсипає, тому їздити нею взимку – це як зіграти в російську рулетку. А доки “швидка” доїде, то треба вже й “похоронку” викликати».

При цій фразі жіночки прощаються з нами, сідають у «буханку» і їдуть на роботу. А куди діватись?

Місцеве господарство купило автобус, щоб возити людей

Віталій Карбан працює водієм рейсового автобусу. Після відмови приватних перевізників їздити цією дорогою місцеве агропідприємство СТОВ «Івангородське» вирішило підтримати людей і придбало власним коштом громадський транспорт.

«Півтора роки автобуса тут взагалі не було, – каже Віталій Карбан. – Дорога жахлива. Страждає ходова, ресори, гума… Це не дорога, а напрямок».

За словами водія, він тричі на тиждень відвозить людей в Ічню і назад.

«20 кілометрів я їду півтори години, – нарікає водій. – Охочих їздити вистачає. Он учора 18 чоловік було з Івангорода і 6 пасажирів з Крупичполя. Якщо не буде автобуса, то як вони до центру громади доїдуть?».

Микола Яременко – один із тих, кого можна назвати активним громадянином. Прямісінько при нас чоловік викликав наряд «102».

Не минуло і 40 хвилин, як з Ічні приїхала патрульна. Пан Микола залишив заяву з проханням винести балансоутримувачу припис про адміністративне правопорушення. Миколу Яременка підтримали і ми, бо ж журналістам так само треба їздити дорогами. Чекаємо результату.

У неформальній розмові з поліцейськими ті розповідають, що такі виїзди в них є регулярними. Люди скаржаться, викликають поліцію, залишають заяви про адміністративні правопорушення, балансоутримувачам виносять приписи, але їм начебто дешевше заплатити штраф, ніж ремонтувати дорогу. 

На звернення – одні відписки

Полковник розвідки у відставці Анатолій Бабушкін вже не перший рік разом із однодумцями домагається ремонту дороги. Чоловік демонструє стос паперів і схему листування з чиновниками – там і Офіс Президента, і Кабмін, і Апарат Верховної Ради України, Чернігівська ОДА.

«Таке враження, – каже Анатолій Бабушкін, – що всі відповіді писала одна і та ж сама людина. Це ж відписки, а не відповіді».

За його словами, ця дорога є життєво необхідною, до того ж має стратегічне значення. Вдаватися в пояснення розвідник не став. Проте зауважив, що, окрім держави, цю дорогу могла б підлатати й місцева громада, виділивши не лише фінансування з бюджету, але й об’єднавши аграріїв, які використовують шлях у господарських цілях.

«Господарства згодні були б взяти участь в проекті відновлення дороги, але влада не дає цього робити. У громаді кажуть, що це дорога регіонального значення, тому витрачати кошти громади на її ремонт є нецільовим використанням», – пояснює Анатолій Бабушкін.

Натомість ми бачимо, що низка громад, користуючись підтримкою аграріїв, дійсно лагодила дороги різного значення. Зокрема, розташована неподалік Сухополов’янська громада з допомогою невеликих агрокомпаній та фермерів відремонтували частини доріг Т-25-24 та Т-25-27. Тобто в цьому плані пан Анатолій дійсно має рацію.

Грошей немає, але є нюанс

У ДП «Агентство місцевих доріг Чернігівської області» сподіваються, що один із виходів для ремонту – це бюджети громад, якщо вони знайдуть можливості фінансувати дороги.

У державному підприємстві раніше повідомляли про те, що на ремонт і утримання доріг Чернігівської області лишилось 117 мільйонів гривень – це 2% від потреби. Ці гроші – залишкові з 2023 року. З них 67,7 мільйона – капітальні видатки, 49,3 – поточні видатки. А в держбюджеті на 2024 рік субвенція на ремонт доріг не передбачена. Як держава буде фінансувати дороги, невідомо, бо в бюджеті – нуль. Залишок у 117 мільйонів гривень піде на завершення капітальних ремонтів трьох мостів.

Разом із тим нам стало відомо, що обслуговує цю дорогу компанія «AUTOSTRADA», яка позиціонує себе як серйозне підприємство, для якого репутація не є порожнім звуком. Наприклад, у минулому році через скаргу заявника компанія підсипала відсівом ділянку траси Т-25-14 Крутівської громади між селами Пам’ятне та Хороше Озеро. Ми обов’язково дочекаємось відповіді від поліції і відправимо запит керівництву компанії. Бо виходить так, що дорога за документами обслуговується, а фактично вона є аварійною.

Корисно знати

Як змусити їх залатати ямки?

Активіст Олександр Рудоманов через скарги до Нацполіції «залатав» не одну дорогу. За його словами алгоритм ремонту дороги виглядає так. Спочатку скарга до патрульної або обласної поліції. Далі – передача вашого звернення відділу безпеки дорожнього руху. Потім – виїзд інспектора БДР на місце та перевірка викладених вами фактів. Після цього балансоутримувач отримує припис на усунення порушень, а далі – перемога або повторний припис. Якщо організація, яка обслуговує дорогу, не виконує припис у встановлений поліцією термін, то на відповідальну особу-утримувача дороги складається адмінпротокол за ст. 188-25 КУПаП. Якщо припис про ремонт дороги не виконують, тоді поліція складає адміністративний протокол та відправляє у суд. Штраф за невиконання припису складає від 255 до 340 гривень, також винна особа має сплатити 352 гривень судового збору. Отже, невиконання одного припису буде обходитися від 600 гривень.

Як приємний бонус – Національна поліція, окрім накладання припису, може притягнути утримувача дороги до адміністративної відповідальності за відсутність реагування на утворені ями, відсутність попереджувальних знаків про них та неусунення перешкод на дорозі за ст. 139 та 140 КУПаП.

Віталій Назаренко, фото Миколи Тищенка