«Не реформи, а знущання!, – обурюються носівчани на Чернігівщині
Центральне відділення «Укрпошти» у Носівці на Чернігівщині закрило двері. Всі працівники звільнилися за власним бажанням. Тепер тут не приймають листів, посилок і не проводять платежів.
За словами клієнтів, дві години на день тут лише видають посилки, які вже надійшли. Та й ця «розкіш» лише до визанченого терміну, а вже потім всі перелічені послуги можна буде отримати в Ніжині за… 28 кілометрів.
«Не реформи, а знущання!, – обурюються носівчани. – Вони проводять над нами експерименти… Села знищують, і до нас вже добралися…». Постоявши біля відділення пошти хвилин 15, довелося почути багато… Та от тільки приємного мало.
«Третій раз приїхав із квитанціями. Хотів за комунальні заплатити. Пошта зачинена, – бідкається Володимир Сергійчик. – Ну якщо вони за цей час нікого не знайшли, то навряд вже знайдуть… У банк пішов – черга з двадцяти чоловік. Ну що це за вороги такі сидять в нашому Уряді… Куди не глянь, все проти людей!».
Кореспондент спробувала розібратися, чи справді в реформі причина масового звільнення? І чому найбільше відділення в районі, яке обслуговує майже чотирнадцятитисячне місто, залишилося поза зоною обслуговування найбільшою мережею доставки поштової кореспонденції.
Працівниця зоомагазину, двері якого поряд, повідала, що люди щодня йдуть з надією на те, що пошта таки працюватиме.
«Тарабанять у двері, матюкаються, а я тихенько слухаю. Там всередині є жінка, але вона відкриває на пару годин, видає посилки і знову зачиняє двері», – розповіла продавчиня.
Пробую потрапити з двору, як мені підказали перехожі. Заходжу в двері з табличкою, написаною від руки: «Стороннім вхід заборонено». Здається, мені сюди. Назустріч виходить жінка. Як виявилося, це територіальний менеджер з Ніжина Тетяна Горкавенко, яка нині обслуговує клієнтів поштового зв’язку й роздає пенсію листоношам. У її підпорядкуванні п’ять районів: Ніжинський, Носівський, Бобровицький, Бахмацький, Борзнянський.
«Чотири дні на тиждень я їду в Носівку і по дві години на день відпускаю людей, роздаю пенсії листоношам. З іншими відділеннями працюємо в телефонному режимі».
Тетяна Павлівна зізнається, що інколи доводиться бути психологом, бо обсяг роботи великий, а заробітна плата не дуже. І працівники час від часу здаються, обіцяють звільнитися.
«По Носівському відділенню мало б бути шість операторів, а їх тут тільки троє працювало. Навантаження чимале. Заробітна плата 4200 гривень. Дівчата вже давно казали, якщо не візьмуть на роботу необхідну кількість персоналу, писатимуть заяви на звільнення…».
Пані Тетяна не приховує, що люди наразі навіть не цікавляться вільними вакансіями. На співбесіду теж ніхто не йде, дізнаючись, які зарплати. Листоноші поки тримаються, хоч їхній дохід ще менший. Нарікають не лише на заробітну плату, а й на обсяг роботи, який треба виконати.
«Зарплату за минулий місяць отримала 1800 гривень. 0,7 ставки в мене, – говорить Тамара Стогній, яка працює листоношею понад 20 років. – Пішки долаємо такі кілометражі, що надвечір ніг не відчуваєш. Бо по такій слизоті на велосипеді не поїдеш…».
Двозначна ситуація і з виданими «Укрпоштою» велосипедами. Востаннє їх замінювали років сім-вісім тому, пригадує Валентина Вітковська. За цей час у залізних коней замінили немало деталей, і всі вони, зрозуміло, були придбані коштом листонош.
«Працюємо собі у збиток. На 700 гривень купила запчастин. Ніхто мені їх не поверне. Зараз по ожеледиці не поїдеш. Десь автобусом під’їду – теж за власний рахунок. Ось так і працюй…», – обурюється жінка.
Валентина Кірикова не в силах у руках дотягнути всю періодику, ще й товар, який треба продати, аби виконати план. Тож тридцятикілограмові торби везе санчатами.
«Раніше цими санями дітей возила, тепер пресу, порошки…», – посміхається пані Валентина. Жінка докладає максимум зусиль, аби виконати план, бо знає, що це відобразиться на її зарплатні.
«Я за минулий місяць більше всіх получила – 3 тисячі гривень. У мене навіть пральну машину по каталогу замовили, а газет скільки підписала… Хоча люди зараз побоюються передплачувати, мовляв, хтозна, що з цією поштою буде… Просять нас: хоч ви не звільняйтеся…».
Листоноші – й справді остання розрада для літніх людей, особливо самотніх.
«Ми часто повзем до своїх пенсіонерів по снігах вище коліна, бо нікому й стежку їм прокидати, – приєднується до розмови Оксана Луговик. – А «зверху» реформують… Хочуть цих нещасних на картки перевести. Люди добрі, хто ту бабцю навчить користуватися банкоматом? А за одиноких я взагалі мовчу. Знущання! Кругом одні знущання…».
Періодика, товар, пенсії, газові платіжки, квитанції за телефон – все це на плечах цих жінок. Недарма вони жартома називають себе верблюдами. Їхня професія – не для слабаків, і точно під силу не кожному. У всіх них хороша пам’ять, вони відповідальні, чесні, тактовні, дисципліновані, вміють вислухати… І саме ці жіночки-листоноші з мізерною зарплатою заробляють мільйони для пошти. Вони своїми ногами виходили і на своїх плечах та руках виносили добрячу частину того результату, за який нині звітують реформатори з доходами у десятки, а іноді й сотні тисяч гривень. Де справедливість?!
Сніжана БОЖОК, фото автора
