Новгород-Сіверський – північний форпост України

Новгород-Сіверський, який є центром однієї з найбільших територіальних громад України, віднедавна став ще й адміністративним центром укрупненого району Чернігівщини, до якого увійшли колишні Новгород-Сіверський, Семенівський, Коропський райони та Понорницька громада.

Голова місцевої територіальної громади Людмила Ткаченко називає територію, що об’єдналась, північним форпостом України, основною проблемою якого, окрім інших, є малозаселеність територій. У зв’язку з цим просить державу звернути особливу увагу на прикордонні громади. Про те, з якими проблемами зіткнулась одна з найбільших об’єднаних громад України і які перспективи її очікують, – наша розмова з головою Новгород-Сіверської міськради Людмилою Ткаченко.

– Людмило Миколаївно, для Вас робота в міській раді не в новизну, а як працюється на посаді керівника громади, що об’єднала 85 населених пунктів?

– Справді, робота для мене не нова, адже до цього багато років я працювала у виконкомі Новгород-Сіверської міськради. Хочу згадати добрим словом Олега Бондаренка, передчасна смерть якого вибила мене із колії. Тому і рішення балотуватись мені далося непросто, однак я вирішила, що треба продовжити його справу. Знаєте? З Олегом Анатолійовичем ми планували і бачили розвиток міста, а коли зіткнулися з громадою, а це – одна з найбільших громад в Україні, – плани дещо змінилися. Я і моя команда витрачаємо багато часу для того, щоб привести до ладу все те, що дісталося нам у спадок. А спадок у нас, відверто кажучи, злиденний. Зараз ми об’їжджаємо кожен населений пункт і бачимо стільки невирішених проблем… Тому до процвітання сіл нам треба пройти чималий шлях. Програма мінімум на цей рік – залишити села з водою. Сьогодні більшість водонапірних веж потребує ремонту, багато з них експлуатували неправильно, через що гроші часто витрачались сільрадами марно. Але це нічого, на все потрібен час. Сьогодні ми знаємо, як привести в порядок систему водопостачання на селі і будемо працювати в цьому напрямку. Зі стратегічного планування – ми відновили рейсові маршрути в села. Наша мета – кожен мешканець сільського населеного пункту повинен мати змогу дістатись до міста. А це – і послуги медицини, і соціального захисту… Відтак хочемо забезпечити безперервний процес надання послуг.

– На маршрутах працюють внутрішні перевізники? Якщо так, то, зважаючи на багато об’єктивних факторів, – це збитково для них. Як ви їх умовили?

– Ми прийняли програму і «вмовили» за рахунок міського бюджету. Програму прийняли не одразу, з частиною депутатів у нас були непорозуміння, але нам вдалося їх переконати в тому, що село повинно мати сполучення з містом.

– Новгород-Сіверський став великим адміністративним центром великого району. До нього увійшли колишні Новгород-Сіверський, Семенівський, Коропський район і Понорницька громада. Які проблеми є тут?

– Було б добре, якби держава звернула на нас увагу, бо ми є північним форпостом. Це – не пусті слова, а так насправді воно і є. Якщо цю територію обезлюднити, то уявляєте, що тут буде? Ми – дуже легка здобич, а не хочеться цього…

– У вас – не просто центр району, а тут має з’явитися центральна садиба об’єднаного пост-реформованого лісгоспу. Зважаючи на спротив Семенівки, чи маєте якісь думки з цього приводу?

– Ми звертались і в ОДА, і в облраду з тим, щоб залишити два лісгоспи – в Семенівці та в Новгороді-Сіверському. Насамперед тому, що у держлісгоспах працюють мужчини. Якщо ми зараз залишимо їх без роботи, то вони будуть шукати її на стороні. У наших громадах роботи, як відомо, небагато, тож всі виїдуть на заробітки. Розумієте, про що я говорю? Нам не можна цього робити, насамперед з точки зору національної безпеки. Голова Держлісагентства сказав, що доходи залишаться в громаді, але ми маємо вже подібні приклади, коли з Новгород-Сіверського підприємства переходили в Корюківку і ці організації йшли разом із податками. Семенівка цим обіцянкам не вірить. У нас із нашими сусідами прекрасні давні зв’язки, тому я запропонувала Сергію Івановичу Деденку – голові Семенівської тергромади – об’єднати зусилля і зберегти два лісгоспи.

– Людмило Миколаївно, у Вас – найбільша громада, а землі у Вас скільки? Завершили її передачу?

– Стосовно земель, то наша громада вийшла найбагатшою із усіх громад, які увійшли у об’єднаний район. Ми отримали найбільше – 12 тисяч гектарів. Але відразу скажу, що тільки половина з них придатна для обробітку. Ми вже думали, як нам правильно розподілити цю землю. Вся земля буде здаватись в оренду тільки через аукціон. Іншого шляху в нас немає.

– А якщо землю виявлять бажання взяти фермери?

– Якраз хотіла закінчити думку. Із шести тисяч гектарів обов’язково повинна бути тисяча-дві земель запасу для місцевих фермерів. Зрозуміло, що на аукціоні вони не зможуть нарівні тягатись із «зубатими» холдингами, тому треба залишити землі для розвитку фермерства. Якщо вже роздавати землі, то потрібно, щоб прилеглі землі біля сіл обробляли фермери. Кажу як є: для того, щоб холдинги нас тут не затравили повністю.

– Частину земель ви отримали у спадок, як я розумію, ще й з невеликими відсотками оренди. Який там найменший відсоток. Ви зараз ведете переговори щодо підвищення орендної ставки?

– А тут не переговори. Є рішення депутатського корпусу – і все! Навіщо мені сідати за стіл переговорів з аграрієм і про щось із ним торгуватись. Найнижчий у нас відсоток оренди – три. Це такий нам спадок дістався. А найвищий у нас по громаді – 15. Я буду ініціювати на сесії одну ставку для всіх. Це має бути як мінімум десять відсотків. Я не розумію, чому в нас одні привілейовані, а інші платять більше. Це неправильно. Усі мають бути в рівних умовах.

– Чи правильно, коли говорять: одна громада – один район?

– Згідно з перспективним планом спочатку мало бути 4 громади в старому районі, але всі об’єдналися в одну громаду. Якщо відверто, то маленькими громадами зручніше керувати. Надавати послуги за 60 кілометрів від адмінцентру, відверто кажучи, нелегко. Уявіть собі: ми витратили день для того, щоб потрапити з однієї крайньої точки в іншу.

– Новгород-Сіверщина вражає красивими пейзажами. Чи маєте бачення використання рекреаційного потенціалу?

– Дуже б хотілося привести в порядок КП «Чайка» – будинок розташований навпроти готелю «Слов’янський». Приміщення зараз перебуває в дуже занедбаному стані, це майно районної ради, яке нам передали. Я зараз веду перемовини з інвесторами, щоб відновити пансіонат. У нашому місті є все для відпочинку: прекрасна вода, екологічне повітря, пам’ятки архітектури, тиша. Нам залишилося навчитись все це продавати. У селах – величезний потенціал для розвитку зеленого туризму. Але знову ж таки – треба заводити інвесторів. Зізнаюсь відверто, першочергово ми хочемо навести порядок із землями. Зараз дуже багато роботи звалилось на наших земельних спеціалістів. Як тільки ми приведемо нашу землю в порядок, інвентаризуємо її, ми почнемо працювати в напрямку рекреації.

– Кілька останніх років говорять про можливість будівництва цементного заводу поблизу Новгород-Сіверського. До Вас, як до голови громади, вже надходили пропозиції?

– Я зустрічалась із посередниками, із потенційними інвесторами не було перемовин. Наскільки мені відомо, хочуть зайти турки та китайці. Але поки що до міської влади офіційно ніхто не звертався. Посередники з нами радились щодо земельної ділянки. Перше моє запитання до них було: «А як же екологія? Ми ж екологічно чистий регіон». Мене запевнили у тому, що сучасні технології повністю забезпечать дотримання всіх екологічних норм. Такий проект для нас несе перспективи, бо це – додаткові податки і робочі місця.

– Вистачає на громаду бюджету чи є дефіцит?

– У нас закрита зарплата на 84%. По-друге, 5 мільйонів гривень не вистачає на освітню субвенцію, адже маємо частину малокомплектних шкіл. Тому сказати, що ми стовідсотково забезпечені, не можна. Нам треба шукати ресурси.

– Як фінансуєте старостати? Як розподіляєте ресурси?

– Для мене найбільшою проблемою було, як же правильно це зробити. Я подивилася практику інших громад, які вже пройшли цей шлях, і насамперед подивилась, що, наприклад, Західна Україна зробила. Вони вивели формулу, коли видатки старостинського округу напряму залежать від його доходів. Не секрет, що в селах є багато земельних ділянок, які обробляють, але за них не платять. Села повинні розуміти, що видатки повинні залежати від доходів, тому поставили завдання старостам з’ясувати, хто обробляє землю і не платить за неї. Земля – це основний дохід у громаді, а старости – представники влади на місцях. Тому староста повинен бути насамперед не чиновником, а господарником.

– Людмило Миколаївно, для Вашої новоутвореної громади це рік виживання чи розвитку?

– Це – рік наведення порядку.

– А як у громаді з освітою та медициною? Чи плануєте закриття малокомплектних шкіл?

– Є в нас одна школа, де навчається шестеро дітей, там дійсно буде підніматись питання про її закриття. Просто немає сенсу утримувати 20 чоловік штату. Решту шкіл будемо намагатись зберегти. Я як бачу насамперед децентралізацію? Якщо на селі не буде старостату, якщо закрити клуб, школу, бібліотеку – то села, вважай, немає. Люди на селі і так обділені, тому не можна забирати в них мінімального. Я за те, щоб не просто це зберегти, а розвинути і примножити. Що стосується медичного обслуговування: нещодавно мала розмову з директором комунального закладу «Центр надання первинної медико-санітарної допомоги» і я попросила з’ясувати, де ще люди не забезпечені фельдшерсько-акушерською допомогою і що ми можемо в цьому напрямку зробити. У нас були такі села, як Мурав’ї – крайня північна точка України – зараз туди їздить щотижня медик. Ми забезпечили його транспортом, знайшли приміщення, тамтешні люди не відчувають себе упослідженими.

Міська рада готова брати на себе утримання ФАПів, але потрібні спеціалісти. Це проблема! У нас є медичне училище, однак діти не хочуть їхати в село. Якби держава розвернулась до цієї проблеми обличчям… Так, згадайте радянські часи. Я не кажу, що це правильна система була, але в цьому сенсі дітей залишали відпрацьовувати по три роки – це було правильно. Якби зараз ввели таку систему, то села були б забезпечені медичною допомогою. Повторюсь: проблема – у спеціалістах, а не у відсутності фінансів. Ще один приклад: хочемо аптеки відкрити по селах, власники – не проти, але на селі немає фармацевта. Отут потрібна допомога держави.

– А які плани щодо розвитку міста?

– Грандіозні! Розпочала з того, що зустрілась із підприємцями і запропонувала на базарній вулиці поблизу торгових рядів зробити нові тротуари. Підприємці погодились викласти плиткою тротуари власним коштом. Плануємо в цьому році привести в порядок площу навпроти будинку культури, нарешті зняти той п’єдестал. Як тільки будуть погодні умови, ми займемось цим. Ми зробили онлайн-опитування, що люди хотіли б бачити перед ДК. Пропозиції надходили різні, але більшість висловилась за фонтан. Попросили проектну організацію порахувати, у скільки він нам обійдеться. Знаєте, немало! 700 тисяч гривень – тільки на будівництво. А ще щомісячне утримання – 15-20 тисяч гривень. На сьогоднішній день громада з її непокритими заробітними платами не може дозволити собі такі видатки. Тож у цьому році приберемо п’єдестал, зробимо благоустрій території – все, що в наших силах і можливостях.

Є сподівання на допомогу держави з дорогами. Я зустрічалась в області із начальником Служби автомобільних доріг Романом Сміяненком, і він мене запевнив, що в цьому році у них заплановано відремонтувати 4,5 кілометра дороги від виїзду в місто з боку Шостки і до виїзду на Чернігів, а звідти – аж до Стахорщини. Всього – близько 25 кілометрів. Для нашої громади це буде добрий шматок роботи, і це буде зроблено за рахунок держави.

Віталій Назаренко

Позиція очільниці міста про приєднання Семенівського лісгоспу до Новгорода-Сіверського: