Образи Кочубеїв у поемі Степана Руданського «Мазепа, гетьман український»
Продовжуючи вивчення теми гетьманського Батурина в українській художній літературі, не стомлюємося відкривати невідомі й нові імена, а також письменників-класиків з несподіваних сторін. Саме таким відкриттям стала поема класика української літератури Степана Руданського (1834-1873) «Мазепа, гетьман український».
Зі шкільної програми ми знали його як віртуоза українського віршування, автора відомої пісні «Повій, вітре, на Вкраїну» та винахідника унікального явища у світовій художній літературі – жанру співомовок. Цей жанр поєднує гумор, сатиру, народний колорит та фольклорні сюжети. Але як виявилося, лікар і гуморист Степан Руданський писав ще й глибокі за своїм філософським спрямуванням історичні поеми.
Саме вдумливе переосмислення історії України, її стосунків з московією та іншими країнами дозволило Степану Руданському лише за один 1860 р. написати шість історичних поем – «Мазепа, гетьман український», «Іван Скоропада», «Данило Полуботок», «Вельямін», «Павло Апостол» та «Мініх», які належно ще не оцінені літературознавцями. Ці поеми, особливо «Мазепа…» були заборонені до друку російською імперською і радянською цензурами, були вперше видані вже після смерті автора, у тритомному збірнику творів Степана Руданського (Львів,1912-1914), також самостійною брошурою видавництва «Воля і доля» В. Боровика (Одеса,1917 р.)
Поема написана як народна дума, у кобзарському стилі, і складається з 3-х частин. У творі ідеться про вирішальний період в українській історії, коли гетьман Іван Мазепа, приймає рішення піти під егіду Шведського королівства з метою здобуття незалежності України від московського царату. Вже з назви твору зрозуміло, що головним його героєм є гетьман Іван Мазепа (1687-1709). Але не назвеш другорядною і ту частину твору, де йде мова про родину Кочубеїв – генерального суддю Василя Леонтійовича (1700-1708), його дружину Любов Федорівну та їхню доньку Мотрону (у автора – Кочубівна), в яку, за художньою версією С.Руданського, закохався І.Мазепа.
Велику увагу приділяє автор опису краси молодої дівчини: «Бо та Кочубівна Була пишна і хороша, Як та королівна. Поглядає як голубка, Ходить як лебідка… Як та ружа садовая, Ваблять її лиця…». Мотрона, у свою чергу, відповідає взаємністю Гетьману. Та не судилося закоханим стати на рушник! Далі у поемі розгортаються бурхливі пристрасті. Жорстка заборона батьків на шлюб із Мазепою призвела до відчайдушного кроку дівчини – вона втекла до нього: «Два дні Мотря поплакала, Не пила, ні їла. А на третій і світлиця Її опустіла».
Матір Мотрони, Любов Кочубеїха, зробила все, щоб завадити їхньому щастю: «І за дочку до старого Вчепилась марою, Пригадує і ніч і день. Не дає спокою; Стогне, плаче, покрекає, Виганяє з хати… Жене його в Московщину Правду розказати». Василь Кочубей піддався натиску дружини, а потім, як відомо, написав свій сумнозвісний донос на І.Мазепу, адресований царю Петру Романову: «І Кочубей пише листи. Находить підмогу, І в півночі козак Іскра Їде у дорогу». З історичних джерел нам відомо, чим закінчилося це нерівне протистояння Кочубеїв проти Мазепи – стратою В.Кочубея та його спільника І.Іскри.
Отже, як бачимо, С. Руданський, як і багато авторів його епохи, звертається у своєму творі до романтизованої історії кохання І. Мазепи та М. Кочубеївни, що надає текстові особливої художньої виразності. Використання цього сюжету зумовлює актуальність твору як прикладу літературної інтерпретації історичної постаті гетьмана та відображення суспільних і культурних уявлень ХІХ ст. про минуле України.
Сердюк Наталія,
молодша наукова співробітниця Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»
