Окупація та після неї. Як живе Чернігівська спортивна школа «Юність» сьогодні?

Як і чим жила Чернігівська спортивна школа «Юність» (спортивна дитячо-юнацька школа олімпійського резерву — СДЮШОР) в окупованому місті? Чи вдалося повноцінно відновити футбольні змагання на Чернігівщині? Як живе школа «Юність» сьогодні? Про все це в інтерв’ю з головою Чернігівської обласної асоціації футболу та директором СДЮШОР з футболу «Юність» Геннадієм Прокоповичем.

— На початку квітня відзначалася річниця визволення Чернігівщини від російських окупантів. Як для Вас почалася ця війна?

— У лютому ми, як весь Чернігів і вся Чернігівщина, готувалися до початку нового футбольного сезону. Відбувався активний робочий процес, в якому були задіяні арбітри, тренери, футбольні функціонери, команди. Але одне безглузде рішення «з-за поребрика» поклало хрест на всіх планах і сподіваннях, футбольних в тому числі.

Ніхто, в тому числі і я, не міг подумати, що протягом доби життя перевернеться з ніг на голову: на територію області увійдуть ворожі війська, місто опиниться в облозі, і думати ми будемо не про організацію футбольного матчу, а про те, як зберегти, в першу чергу, життя людей, зберегти інфраструктуру, захистити все те, що було рідним і цінним для всіх нас.

— Я знаю, що Ви були одним із організаторів евакуації вихованців школи, тренерів та їх родин з Чернігова у більш безпечні місця. В тому числі Ви особисто керували автобусами, які вивозили людей.

— Не треба акцентувати увагу на мені особисто. Працювала велика команда людей, які за покликом душі на власних машинах, на шкільних автобусах, залишивши свої сім’ї, ризикували життям. Я дуже вдячний Українській асоціації футболу, особисто президенту УАФ Андрію Павелку, всім членам виконавчого комітету, всім головам регіональних та чернігівських районних та міських асоціацій футболу, які на кожному етапі евакуації надавали всю можливу допомогу.

Паралельно з цим, нагальним залишалося питання збереження інфраструктури школи. Дякую охоронцям, в першу чергу Миколі Проскурі, які заступили на чергування 24 лютого і змінилися лише після визволення нашої області від загарбників.

— А що було далі?

На той час у обложеному Чернігові катастрофічно не вистачало найнеобхіднішого: медикаментів, продуктів харчування, засобів гігієни. Дякуючи закордонним партнерам Української асоціації футболу та моїм колегам з обласних асоціацій футболу, ми мали змогу все це доставляти в Чернігів.

Окрім того, в цей же час за особистою участю Андрія Павелка, вдалося організувати евакуацію вихованців футбольних шкіл «Десна» та «Юність» до країн Європи. Юні футболісти знайшли прихисток у Хорватії, Франції, Іспанії, Туреччині, Німеччині, Польщі та країнах Балтії.

— В якому стані залишилися футбольні споруди Чернігова після активних бойових дій?

– Після звільнення Чернігівщини від окупантів, ми провели аналіз стану футбольних споруд міста. Велика вдячність голові Чернігівської ОВА Вячеславу Чаусу за те, що, попри велику низку нагальних питань, вирішення яких лежало на його плечах, він приділив увагу питанням відновлення пошкодженої футбольної інфраструктури: стадіони імені Гагаріна, «Локомотив», «Чернігів-Арена».

До речі, саме зі стадіону Гагаріна виходив у прямий ефір на Конгресі УЄФА Андрій Павелко, в живу показазуючи учасникам Конгресу наслідки російського вторгнення.

— Чи вдалося повноцінно відновити футбольні змагання на Чернігівщині?

– Враховуючи, що Чернігівщина – прикордонна область, частина регіону постійно піддається обстрілам, багато учасників футбольного руху пішли захищати нашу державу на фронті, ми не змогли в повній мірі відновити футбольні змагання.

Однак, змагання чемпіонату області з футболу, кубку, суперкубку, міні-футболу, футболу ветеранів, жіночого футболу проходять. Серед новинок – змагання електронного футболу. Невід’ємною частиною роботи асоціації стало проведення благодійних турнірів та змагань з футболу на підтримку Збройних сил України та тих, хто постраждав внаслідок російської агресії.

— А чим живе школа «Юність» сьогодні?

— Школа «Юність» повністю відновила свою роботу. Враховуючи вимоги сьогодення, ми облаштували укриття для вихованців нашої, сусідньої школи та всіх учасників змагань, які проходять на стадіоні, встановили автономну систему освітлення приміщень, придбали генератор, дякуючи чому тренувальний процес не зупинявся і під час вимкнення електроенергії.

Завдяки керівництву області, в особі Вячеслава Чауса, ми отримуємо стабільне фінансування школи. Дякуючи цьому ми можемо відправляти юнаків та дівчат на змагання з футболу власними автобусами, для яких закуповуємо пальне, оплачувати комунальні послуги, закупати необхідний інвентар та футбольне екіпірування командам, вчасно платити заробітну плату колективу школи. Принциповим для мене, як директора школа, є те, що батьки не фінансують участь наших вихованців у офіційних всеукраїнських змаганнях з футболу. Все це ми робимо за кошти школи.

Оскільки, стадіон «Юність» залишився єдиним неушкодженим в Чернігові, тут знайшли прихисток вихованці СДЮШОР з футболу «Десна», професіональний футбольних клуб «Чернігів-ШВСМ», жіноча футбольна команда першої ліги «Юність-Інгулець-ШВСМ», футбольний клуб «Кудрівка», команди Асоціація дворового футболу міста Чернігова та багато інших аматорських колективів. Легкоатлетичне ядро стадіону активно використовується вихованцями спортивних шкіл міста для проведення тренувань та змагань з легкої атлетики. Ми змогли кожному, хто звернувся до нас, знайти місце та час для занять улюбленим видом спорту.

— Як підсумок нашої сьогоднішньої бесіди, хочу зазначити, що Ви і як голова обласної асоціації футболу, і як директор спортивної школи «Юність», робили і робите все від вас залежне для розвитку футболу в нашій області. Знаю, що поза вашою увагою не залишається ніхто з підопічних школи. Ви приділяєте увагу абсолютно всім і кожному від юнаків до професіоналів, від дівочих команд до великого жіночого футболу, від ветеранів до гравців електронного футболу. Маю надію, що наступної зустрічі ми будемо говорити про досягнення наших футболістів на усіх рівнях уже в мирній Україні.

— Слава Україні! Героям Слава!

Спілкувався Сергій Вітер, спеціально для видання  speckor.net