Остерські картингісти – чемпіони й медалісти!
Висока майстерність, спортивний дух, взаємовиручка об’єднують картингістів Остерської станції юних техніків (СЮТ) на Чернігівщині.
Підлітки цього придеснянського містечка неабияк захоплюються технічною творчістю. Їхній особливий почерк можна впізнати з-поміж сотні: вони завжди динамічні і ведуть безкомпромісну боротьбу за головні нагороди змагань. Лише за минулий рік їх близько восьмидесяти! А ще ці ентузіасти не звикли скаржитися на вічні фінансові проблеми, застаріле обладнання і відсутність нормального картодрому. Тут займаються ті, хто по-справжньому захоплений улюбленою справою. Заняття картингом – задоволення не з дешевих. Але вихованці разом зі своїми батьками та керівником гуртка Олексієм Жучковим по можливості роблять все своїми руками.
«На пальне, необхідне для участі у змаганнях, гроші нам дає місцева влада. А що стосується машин і обладнання, то тут все лежить на наших плечах. У нас є майстерня, ми багато чого робимо власноруч. Хлопці тут фактично здобувають професію, – пояснює Олексій Павлович. – Наші машини з радянських часів. Щось замінюємо, ремонтуємо, тюнінгуємо і… їздимо».
У далекому 1986-му році нинішній наставник був першопрохідцем цього гуртка. Тоді, як він сам зізнається, це було дуже популярно і престижно серед хлопців. Та не в усіх вистачало витривалості. Чого не скажеш про Олексія Павловича, якого картинг не лише підкорив, але й затягнув у свої міцні пута. Цей чоловік – свого роду фанат, який через усе життя проніс своє ще дитяче захоплення. Тепер улюбленому «ремеслу» вчить всіх бажаючих.
За кермо – у п’ять років
Маленька, тендітна, з темними оченятами-намистинками Ангелінка попри свій юний вік вже давно не грається з ляльками. Це восьмирічне дівча три роки тому чітко вирішило, що машинки їй ближче до душі. І не іграшкові… А справжні гоночні карти. Вона ще не ходила до школи, а вже сідала за кермо карта і мчала на шаленій швидкості до своєї мрії. Ангелінка легко обходила старших за себе хлопців-суперників, які дивом дивувалися, коли учасниця змагань знімала шолом. Їй і досі у карт додають вагу, якої дівчині не вистачає згідно певних вимог цього виду спорту. Але це не перепона для маленької остерської спортсменки, яка вміло руйнує стереотип, що дівчатам не місце за кермом.
«Ангеліна постійно їздила з нами на змагання, бо обоє старших її братів – теж картингісти, – розповідає тато, а за сумісництвом тренер, керівник гуртка Олексій Жучков. – З чотирьох років донька на мене тиснула, щоб я почав її вчити. Ну хіба я міг відмовити?.. (посміхається, – Авт.)».
Олексій Павлович малоговіркий, нахвалювати свою дочку не вважає за потрібне. Тато-тренер переконаний, що задля досягнення своєї мети треба будь-кому багато і наполегливо працювати, тренуватися на знос.
«Картинг – це не машинки, як дехто вважає. Це спорт, який вимагає гарної фізичної підготовки, цілеспрямованості і витривалості. Я вчу своїх вихованців бути слюсарями, електриками, малярами, мотористами, а вже потім гарними гонщиками. Гуртківець має відчувати карт, на якому він їде. Стара як світ притча: варто не рибу дати голодному, а навчити користуватися вудкою. Заняття картингом – це хороший трамплін не тільки для великого спорту, а й для майбутньої професійної кар’єри!» – наголосив Олексій.
Важко повірити, але навіть Ангеліна долучається до такого, на мій погляд, чоловічого заняття, як збирати і налаштовувати карти. Для кореспондента «Чернігівщини» дівчинка, трішки соромлячись, але залюбки провела інструктаж і ознайомила з конструкцією свого карта. Але більше маленьку мешканку Остра приваблює сам процес кермування, швидкість і вдале підкорення гоночних трас.
«Коли я сідаю за кермо карта, завжди борюся за те, аби покращити свій попередній результат. Важливо не лише приїхати першою. Треба правильно подолати дистанцію, не схибити. Цього року на обласних змаганнях я зайняла два других місця. На наступний рік маю показати кращий результат», – зовсім по-дорослому підсумувала восьмирічна картингістка.
Директор Остерської СЮТ Володимир Сухоцький, який сам полюбляє карт, пишається досягненнями гуртківців.
І не приховує свого особливого ставлення до найменшої, але дуже цілеспрямованої вихованки.
«Я пам’ятаю, як вона хотіла вчитися… Постійно сідала у машинку і вдавала, що їде. Не пропускала жодного змагання. Бігала серед учасників і казала, що вже скоро і вона буде спортсменкою. І, бачите, мрія нашої маленької Ангелінки здійснилася. У цьому році вона поїхала на Чемпіонат України. Здається, серед всіх конкурсантів наша вихованка була найменшою. Якщо Ангеліна і надалі так наполегливо буде тренуватися – ми про неї ще не раз почуємо».
З дитячого хобі – у професійний спорт
Доки зовсім юна вихованка здобуває свої перші медалі, 15-річний Данило Богила вже й не порахує весь свій чемпіонський арсенал. Він серед гуртківців – старожил. Вже дев’ять років займається картингом. Уподобання сина розділяє і підтримує тато Олександр. Майструє разом з ним, в усьому допомагає… Зізнається, що вже стільки грошей вклав, що давно можна було замінити свого «Москвича» на непогану іномарку.
«Не шкодую жодної копійки, – стверджує батько чемпіона. – Мій син у позашкільний час не тиняється вулицями, а змістовно, цікаво, а найголовніше – корисно проводить своє дозвілля. Завдяки нашому тренеру він і технік, і механік, і гонщик (посміхається, – Авт.)».
Тато Данила – ОлександрКоли Олександру довелося робити вдома стелаж для нагород сина, зрозумів, що дитяче хобі Дані переросло у професійний спорт.
«Ось Кубок «Лану» зі змагань у Тернополі, а ось зі столиці з фінального етапу Кубку України з картингу у національних класах, цей – з останніх змагань, які відбулися два тижні тому у Полтаві.., – скромно показує Данило. – Свій перший Кубок я здобув чотири роки тому. Це нереальні відчуття! Медалей у мене 33… поки що. Планів багато. На жаль, чимало залежить від коштів. Хотілося б, аби у нашій країні більше підтримували спортсменів. Я, звісно, налаштований не опускати руки за жодних обставин. Дуже вдячний своєму татові, який підтримує мене. Дуже хотілося б, щоб у нас була траса, де можна було б попрактикуватися. У нас цієї можливості нема. Особисто ми тренуємося вже перед змаганнями, на які приїжджаємо заздалегідь. Але важко конкурувати з тими пілотами, які мають можливість їздити на такій трасі чи не щодня».
«Ми, мабуть, єдині серед маленьких містечок, хто їздить на такого рівня змагання, – продовжує директор СЮТ Володимир Сухоцький. – В основному наші конкуренти – це учасники з великих міст, обласних центрів. У них є нормальні картодроми, де вони тренуються. У нас, на жаль, лише обіцянки, які не виконуються… Але ми пишаємося нашими спортсменами і впевнені, що у них – велике майбутнє!».
Сніжана Божок, фото автора та з архіву Остерської СЮТ
