Овочі з «Ганниної Пустині»: фермери з Півдня розвивають овочівництво на Чернігівщині
На Миколаївщині у фермерів Бриченків було близько 200 гектарів землі під овочами, налагоджений ринок збуту і закупівельники з Європи. Війна внесла свої корективи в життя та бізнес овочівників: окупанти майже вщент пограбували унікальне обладнання для вирощування овочів, вивезли техніку та знищили виробництво. Нині ж фермери з Миколаївщини пробують себе на Чернігівщині, вирощуючи овочі поблизу хутора Мотронівка – вотчини письменників Олександри Білозерської та Пантелеймона Куліша – на землях, де колись господарював покійний Іван Плющ.
Спочатку заклали теплиці
Перці, баклажани, помідори, морква, цибуля, огірки і навіть кавуни – поблизу колишнього хутора Мотронівка Борзнянської громади фермери-переселенці з Миколаївщини розвивають овочівництво. Це перший рік, коли вони ризикнули і вирішили почати все з «нуля», засадивши 30 гектарів овочами.
Землі, на яких працюють миколаївські фермери, розташовані у сучасному селі Оленівка, недалечко від Борзни, поблизу колишнього хутора Мотронівка – там, де колись був маєток Білозерських-Кулішів, а нині – історико-меморіальний музей-заповідник «Ганнина Пустинь», створений за ініціативи та сприяння впливового земляка, покійного Івана Плюща.
Власне, саме зять Івана Степановича запросив миколаївських овочівників до Мотронівки, в якій вони спільно заснували ТОВ «Дивосвіт Агро».
На в’їзді до музею фермери збудували шість теплиць – щоправда, через низку обставин встигли запустити лише чотири. У теплицях – котли для опалення, система зрошування та підкормки.
«Мало бути шість теплиць повністю накритих, але через те, що не вистачало людей, тільки чотири вдалося запустити. Зараз тут ростуть огірки голландських сортів», – пояснює 21-річний фермер Назар Бриченко.
Попри молодий вік, Назар добре розбирається в технологіях та овочевому бізнесі. Навчився всього у батька та агрономів, які працювали в їхньому господарстві.
«Батько зараз на Миколаївщині, поїхав подивитись, що залишилося від господарства після нещодавнього ракетного удару, – продовжує Назар. – Ракета прилетіла в ангар. Все згоріло… У нас там колись було до 200 гектарів під овочами, але доки там не буде спокою, повертатись працювати туди – це великі ризики. Трохи далі від нас обстріли кожен день, і не тільки ракетами, а й «Градами» та «Смерчами».
Бриченко-старший займається овочівництвом понад 20 років. До війни працював із сином у Снігурівському районі Миколаївщини – неподалік від Херсону та Чорнобаївки. Коли зайшли окупанти, фермерів у селі вже не було, але вивезти з господарства вони, на жаль, нічого не встигли. Окупанти ж розікрали практично все, що наживалося десятками років: сільськогосподарську техніку, дороговартісні насоси та фільтри – обладнання на мільйони доларів.
«Той мізер, який залишився, ми забрали сюди, але зараз практично починаємо все з нуля, – каже Назар. – Цього року розсаду довелося висаджувати вручну, хоча для цього були посадочні машини».
Платимо хороші гроші, але робочих рук не вистачає
За словами фермера, всі овочі треба вирощувати з розсади і на поливі.
«Інакше математики не буде, – пояснює 21-річний співвласник «Дивосвіт Агро». – Головне завдання наших теплиць – це розсада, а огірки висаджуємо після того, як заберемо звідти розсаду».
Як зазначалося вище, не всі теплиці вдалося запустити. Все – через брак робочої сили.
«Чоловіків у селі залишилось дуже мало. Дехто не хоче працювати. А що ти зробиш? Не заставиш же ж його! Хоча платимо ми нормально, зайнятість постійна – починаючи з висадки розсади і закінчуючи вибіркою, – каже Назар Бриченко. – На перці треба «корольок» обривати, щоб був нормальний врожай. Люди зайняті постійно. Зараз працює 20 чоловік. На вибірку людей, звісно, треба більше. Тут за бажання можна заробити нормальні гроші. Коли піде вибірка, там рахують по кілограмах. За день можна заробити до півтори тисячі гривень, а якщо без напруження, то 500-700 гривень спокійно».
«Землі тут кращі?» – цікавлюсь у аграрія.
«Ні. Але клімат більш помірний. Тут хоча б є дощі, бо ми приїхали з Півдня – там сухо, все посохло начисто», – відповідає той.
Вирощену продукцію збуватимуть на завод
На Миколаївщині продукція Бриченків була широко відомою багатьом закупівельникам, і не лише вітчизняним, насамперед через якість. Приміром, на Польщу українські фермери відправляли до 600 тонн часнику.
На Чернігівщині часником займатись поки не планують. За словами Назара, для цього потрібна значна кількість робочих рук, які нині в дефіциті. До того ж через війну фермери втратили посівний матеріал – у них він був власної селекції.
Решта ж посівного матеріалу – іноземної селекції. На жаль, вітчизняна наука значно відстала в овочівництві від тих самих голландців та німців, а якісне насіння – це передумова отримання якісного врожаю.
Навіть кавуни тут іноземної селекції.
«До речі, висаджували кавун із розсади. Росте він тут непогано. Якщо порівняти з Півднем, де він просто горить, то тут він ще тільки достигає», – розповідає про особливості баштанних юний фермер.
Щоправда, кавунів посадили небагато, переважно для себе. А от під овочами – промислові площі. З дня на день тут розпочнеться сезон збору плодів. Оскільки з робочими руками на селі туго, то представники ТОВ «Дивосвіт Агро» пішли на співпрацю з жіночою колонією. Все офіційно, через договір і рахунки. Роботою ув’язнених жінок аграрії задоволені. Кажуть, ті швидко вчаться і відповідально ставляться до праці.
Продукцію фермери збираються збувати на Білоцерківський консервний завод – підприємство зі світовим іменем, для якого якість – не останнє слово. До того ж за якість на заводі готові платити.
«Якщо у вас є якісна продукція, то клієнти на неї завжди будуть», – резюмує Назар Бриченко.
В Оленівці його родина заснувала нову справу – нову фірму, нові теплиці, нове життя – життя з «дивосвітом».
Віталій Назаренко, фото автора
