Палять платіжки за газ, але більшість людей цікавить інше. На жаль
Група людей на Житомирщині спалила платіжки за газ і висунула ультиматум газовому монополісту і владі. Але нас усіх затуманила лише одна новина, коли посадовець порадив жінці продати собаку й сплатити за комуналку. І за отаким лементом не бачимо головного… Хоча такий протест проти владного свавілля мав би стати масовим, підхопленим по всій Україні, як це бачимо в європейських країнах… Ще й дивуємося: чому в багатющій, двома майданами «огідненій» країні такий продажний бардак в державному управлінні і правовому та соціальному захисті 37-мільйонного населення?
Про злочини лементують, але засуджених немає
Нещодавно на сайтах з’явилася інформація під заголовком «В Бобровицькому районі незаконно вирубано 367 дерев» У ній ідеться про те, що «23 січня Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області під час проведення заходів державного нагляду виявлено незаконну рубку дерев у полезахисній смузі біля села Нова Басань… у кількості 367 штук. Осіб, причетних до проведення незаконної рубки дерев та вивезення деревини, встановити не вдалося. Сума збитків, завданих навколишньому природному середовищу, становить понад 1,3 млн грн».
Журналісти сайтів посилаються на джерело інформації – прес-службу екологічної інспекції. Згодом у соцмережі з’явилося повідомлення з уточненнями: «… рейдова група екологів та лісової охорони впіймала на гарячому працівників ТОВ «Наташа Агро». Хлопці саме поралися в лісосмузі бензопилами. … підігнали «Джон Діра» з причепом, навантажувач. На запитання екологів пояснили, яке господарство представляють, що тут «наводять порядок», мовляв, зараз начальство приїде і більше розповість. Начальство не приїхало, а працівники сіли в службові автівки та покинули лісосмугу». Звісно, тепер спробуй доведи, чиї працівники то були. І я не стану стверджувати. Хоча, як мені розповідали, прокурор з Бобровиці записував свідчення очевидців тієї події. Потім ці новобасанці навіть цікавилися в захисника державних і народних інтересів, чому справа затухає.
Та в цій історії мене дивує передусім інформація екологів про «невстановлення осіб». Наголошу – не встановили тих, кого рейдова група «впіймала на гарячому». Вона ж викликала на місце злочину прокурора району, прибули з Бобровиці й поліцейські, намагалися знайти сліди від 367 спиляних і розкряжованих дерев, в тому числі й дубів, але теж не знайшли.
Як і не знаходять слідів винних, котрі по-браконьєрськи випилюють полезахисні насадження дубів на землях уже згаданої Нової Басані – центру «успішної» ОТГ.
Таких же лісосмуг на Чернігівщині майже 10 тисяч гектарів. На початку 50-х минулого століття деревця цінної породи садили колгоспні бригади, доглядали їх, обробляли від шкідників, а тепер ці насадження виявилися нічийними, оскільки за 29 років незалежності не поставили дорогу екологічну й фінансову цінність на чийсь баланс – так легше розкрадати. Втім, і «нічийні» лісосмуги перебувають під захистом Закону України «Про рослинний світ» та Лісового кодексу України. Але ці закони відверто й нахабно порушуються, злочини, буває, навіть реєструються, але винних і засуджених немає. Скоріш за все, не буде їх і стосовно незаконної вирубки 376 дерев і не облікованої кількості спиляних дубів за останні роки на землях Нової Басані. І не тільки тут…
Виникає риторичне запитання: навіщо українському суспільству потрібно стільки тих же прокурорів з європейськими зарплатами, коли вони не можуть встановити осіб, навіть «впійманих на гарячому»? Це питання актуальне й стосовно іншої прокурорської діяльності.
Пошлюся на кілька прикладів, добре відомих у Бобровицькому районі й області. Так, за одержання неправомірної вигоди (хабара) колишній голова Бобровицької райдержадміністрації Микола Супрун був засуджений до позбавлення волі, вирок першої інстанції підтримав і апеляційний суд. А коли в порядку нагляду Верховний суд повернув справу до апеляційного суду для деяких уточнень, нова група обласних прокурорів відмовилась від звинувачень, пред’явлених раніше підсудному їхніми ж колегами. Такого правового «цирку» ще треба пошукати.
За «ретельним» наглядом прокурорів потрапила під термін давності «преміальна» судова справа проти голови Новобасанської громади Володимира Левченка. Досі не завершена справа стосовно одержаного вироку за хабарництво голови уже об’єднаної громади Володимира Левченка, котрий продовжує працювати на посаді, одержуючи зарплату вдесятеро більше за мінімалку.
І ніякого суспільного резонансу з приводу такої прокурорської роботи! Бо Україна – не Румунія, де за пом’якшення законодавства стосовно корупціонерів мільйони людей вийшли на вулиці і добилися скасування «м’якого» закону та захистили принципового прокурора-жінку. А в Новій Басані чоловіка, якого судили за виписування собі великої премії, а згодом за підозрою в хабарництві навіть вирок оголосили, – обрали головою об’єднаної громади. Тепер «славиться» громада земельними і лісорубними історіями. Зате, чув, як окремі новобасанські «патріоти» голосно обурюються з приводу безправ’я столичного рівня. А початок тієї ідіотії йде й з Нової Басані, інших низів.
Якось уже наводив цитату давньогрецького мислителя Платона: «В покарання за громадську пасивність люди отримують владу злодіїв».
До речі, вважаю, саме через громадську пасивність нічого не міняється і в роботі вже «перелюстрованої» прокуратури. Знову конкретний приклад. Роками розглядається в судах Києва справа тепер уже народного депутата Бориса Приходька, проти якого прокуратура висунула була звинувачення в розкраданні народних мільярдів.
На останнє судове засідання (в соцмережі повно інформації) він таки прибув особисто, але за день до цього прокуратура призначила нову групу для підтримки звинувачення в суді. Тож розгляд справи в енний раз перенесли, щоб нова група прокурорів вивчила справу. Природно, в соцмережі повисло запитання: «А чому заздалегідь не змінили ту групу?» І взагалі: скільки ще триватиме цей «серіал»? Важко гадати, мабуть, легше передбачити фінал, закладений у підзаголовку даної публікації: справу «тягнутимуть», і вироку не буде. Бо скільки подібних прикладів відомо по Україні? Видно, і за офісної прокуратури «справну» статистику творитимуть за рахунок притягнення до відповідальності «стрілочників», а також «непокірних» і того «дрібняку», з якого нічого «витрушувати».
В один ряд з оновленою, «офісною» прокуратурою можна поставити й антикорупційні структури. Це добре відчуваємо ми – успішні сільгоспвиробники і сумлінні наповнювачі державної скарбниці. Нам уряд не пропонує «няні», як обіцяють майбутнім іноземним інвесторам. Хоча, скажімо, наше господарство щорічно сотні мільйонів гривень інвестує в розвиток економіки і соціальної інфраструктури, в тому числі на будівництво житла, доріг та інших соціальних об’єктів. Інвестували б і значно більше, якби не заважали розвивати виробництво корупціонери й бюрократичні ідіоти та дебіли від влади.
Чи коли позбудемося цього антинародного бардаку? Поки що не бачу просвітку, навпаки – ситуація погіршується й погіршується. Бо правлять нами цинічні й продажні керманичі, а ми ще гірші, ніж вони. Щоб нарешті це усвідомити – варто лише промити очі й рожеву «патріотичну» пудру струсити з власних мізків. Але поки що…
Вони – з довідками від Сороса, а ми – з «Роллю чумаків у розвитку України»
Іронізую, але з гіркотою на душі. Оскільки згаданий вище лемент про казнокрадні, корупційні й недолуго-владні злочини без вироків – то майстерне спускання пару із кухонного суспільного гніву. Втім, курсанти дідуся Сороса починають, мабуть, усвідомлювати, що в топці їхнього паровоза вже спалені всі історичні герої, а пар і далі треба спускати, тож потрібно підкидати у топку щось нове, не засмальцьоване за роки незалежності. І придумали, геніальніше за В’ятровича, – науковий трактат: «Роль чумаків у розвитку України».
Щоправда, поки що не дуже лементують про цю героїчну історичну сторінку– певно, зберігають як козирну карту, бо Зе-команда, що сформована на базі КВНу і курсантів Сороса, ще не вичерпала себе з підкидання простіших ідеологічних перлів, на які щедро дебілізоване суспільство налітає, як мухи на мед.
Скажімо, депутат від «Слуги» у ефірі 112-го телеканалу порадив пенсіонерці продати собаку, щоб заплатити за комуналку. І в телеефірах, а особливо в соцмережах, зчинився такий лемент, таке обговорення, що геть затуманило і чумаків, і повідомлення з Житомирщини, де група людей спалила платіжки за газ і висунула ультиматум газовому монополісту і владі. Хоча такий протест мав би стати масовим, підхопленим по всій Україні, як це бачимо в європейських країнах.
Але ні: непоміченим залишилося і одиноке повідомлення про те, що «Нафтогаз» платить мільйонні зарплати не лише Коболєву і Вітренку, а й ще 15 керівникам – по 3,7 мільйона щомісяця. Про вісім мільйонів доларів, які Коболєв перерахував мамі в Америку, давно забули. Ота собака пенсіонерки геть замилила й запудрила зверх нахабне, ідіотичне пояснення Коболєва стосовно його права на космічні зарплати і премії. Мовляв, щоб їх скасувати, треба повернути Росії майже три мільярди доларів, виграних у Стокгольмському арбітражі.
У нормальному суспільстві зчинився б небувалий резонанс від такого виправдання, розрахованого хіба що на дебіла третьої, найважчої форми захворювання. Оскільки ту господарську справу виграв не він, і не юристи його «Нафтогазу» з європейськими зарплатами, хоча то їхній прямий обов’язок. Справу виграла зарубіжна юридична компанія, найнята за десятки мільйонів доларів з народного бюджету.
Ні, про цю «перемогу» команди Коболєва промелькнули одиничні повідомлення, але куди їм до резонансу про собаку пенсіонерки! Чи до інформації про відвідування Держсекретарем США Помпео госпіталю для АТОвців – звісно, з відеокамерами. Щоправда, в ті кадри не потрапили волонтери, які в соцмережі збирають гроші на лікування тих же АТОвців.
Не побачите телекадрів з-під особняків і офісів коболєвих, порошенків, омільйонених міністрів, де «патріоти» масово б вимагали гроші на лікування бійців та великої кількості простолюду, резонансно б протестували проти тарифів, оплати за транзит газу по народом побудованих газопроводах, проти хабарників і корупціонерів, проти безвладдя і безправ’я.
Цього немає, бо і «патріотична» частина суспільства, і пасивна, як і Зе-президент з командою, сподіваються «на активну участь США в процесі врегулювання воєнного конфлікту і поверненні Криму», а стосовно наведення ладу в Україні, розвитку економіки, – взагалі віддалися в американське управління. Держсекретар порадив українському президенту навіть те, яку церкву він повинен підтримувати. О дожилися! Донезалежнювалися! Тож і українській громадськості навіщо протестувати з «дрібниць»?
Невипадково ж промелькнуло і десь загубилося повідомлення про те, що в січні Держбюджет недоодержав 13,8 мільярда гривень надходжень. Звісно, тут явне упущення уряду. Але й суспільство, громади не повинні стояти осторонь. Нехай важче добиватися від прокуратури та інших правоохоронців результативної роботи, хоча увесь цивілізований світ цього добивається, але від своєї громади-то можна вимагати кращого наповнення бюджету? Це можливо за рахунок розвитку місцевого виробництва і побутових послуг, також за рахунок збільшення оплати за оренду землі?
Лише один приклад. Новобасанська об’єднана громада зі скандалом кинулася ділити (по два гектари) 70 гектарів землі, виділеної свого часу безуспішному фермеру. Причому наділяти гектарами і тих, хто явно не працюватиме на землі. А чому б не віддати ті 70 гектарів в оренду досвідченому сільгоспвиробнику? Не подумайте, наше господарство не претендує на цю землю. Але від оренди іншого успішного орендаря, при обґрунтованій оплаті, громада вже цього року мала б додатково близько 300 тисяч гривень надходжень. А якби ще й від інших орендарів землі була нормальна орендна плата?!..
Державний бюджет формується знизу, потім з нього йдуть в громади дотації й субвенції на медицину, освіту, субсидії тощо. Боюся, невдовзі все фінансування цієї сфери ляже на плечі громад. І біда тим громадам, які не навчилися заробляти гроші і ефективно їх використовувати.
Насувається й інша біда, поки що приспана політично-патріотичним лементом. Маю на увазі уже згадану громадську пасивність. Ні, на кухнях, у розмовах між собою, у банках під час оплати за газ та іншу комуналку, – всі сміливі, на чім світ стоїть лають і проклинають владу. А, скажімо, прийти на зустріч з народним депутатом Борисом Приходьком і запитати його, чим таким «народним» він займається у парламенті, – ні духу, ні часу не вистачає, хоча він недавно був у Бобровиці та інших районах округу. Хто бачив інформацію про його звіт перед виборцями, про його відповіді на гострі питання? Пояснення, чому він голосував за відкриття непідготовленого, ідіотичного ринку землі? Чому не відстоює в парламенті і уряді скасування транзитного здирства із споживачів газу?
У суспільстві чуємо нищівну критику бездіяльності президента і уряду. А про роботу депутатів-мажоритарників на благо виборців взагалі не говоримо, не вимагаємо від них виконання того, що вони набрехали нам на виборах! Як це можна охарактеризувати? Не інакше, як тим, що ми гірші за них. Тільки не хочемо самим собі в цьому зізнатися. І дивуємося: чому в багатющій, двома майданами «огідненій» країні такий продажний бардак в державному управлінні і правовому та соціальному захисті 37-мільйонного населення? Відповідь читайте вище.
Леонід Яковишин,
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист
