«Патріотичні» дебіли добалакалися: Україна – це Гонтарєва?

Позиція. Ображена самолюбна нікчемність про мораль згадала. Але не про народну, а свою – двояко гнилу. Але не про народну, а свою – двояко гнилу. І я не жартую. Вони назвали поганим антиукраїнським, отже й антидержавним, «ганьбою України» гостру сатиру на банкіршу-втікачку від правосуддя.

Не пам’ятаю, щоб навіть гостріші, карикатурні публічні нападки на найвищих керівників влади хтось насмілився голосно назвати «поганими, ганебними, неукраїнськими». Недавно в соцмережі з’явилася фотопародія на подружжя Зеленських в образі Проні Прокопівни і Голохвастова з кінокомедії «За двома зайцями». І ніякого лементу про моральність, антидержавний посил. Хоча зле висміяли найвищу державну особу, обрану 73-ма відсотками виборців. Ще й з яким літературним героєм порівняли! А образу Гонтарєвої підняли до рівня «недопустимої образи» самої Батьківщини, якщо не самого Бога.

У патріотичних перевертнів не вистачило клепок у головах для усвідомлення того, що висмоктана ними з пальця «ганебна» історія щодо сатиричного номера шоу на банківську аферистку чи не найяскравіше показала всю нікчемність ідіотичної челяді «вершків» суспільства, ніби рентгеном просвітила цинічну, підлизну її мораль, і все те, що глибоко сиділо у гнилому середовищі «еліти» з її вірнопідданою прислугою. Джинсові журналісти і блогери, в упряжці з представниками шнуркової інтелігенції, зчинили справжній армагедон проти «95 кварталу» і знаменитого хору. Сумніваюся, чи було б стільки лементу від порохоботів, якби та сатира йшла не від колишньої шоу-команди Володимира Зеленського.

Навколо ж чого «прокислі» вершки кинулися демонструвати свою «моральність»? Навколо «незміряного» горя тієї, за керівництва якої Національним банком у мільйонів українців згоріли заощадження у ліквідованих нею банках, а в решти вкладників за лічені години вклади «схудли» втричі.

За участі Гонтарєвої мільярди народних грошей викидалися на рятування проблемних банків, які все одно ліквідували – звісно, після того, як «правильно» розпорядилися одержаними з Нацбанку Гонтарєвої не однією сотнею мільйонів. Перелік «заслуг» «дочки нації» перед українським народом можна продовжити. Та повернімось до моралі – не «елітної», а справді народної.

Незважаючи на виняткову гостинність українців, здавна існує таке правило: «Я з нечесним за стіл не сяду». Бо у справді народній моралі великим безчестям вважалося злодійство.

Необхідна умова для збереження честі – пошанування правдивості: «Ніколи неправди не говори, бо кого ймуть на неправді, тому вже хотя би й божився, не вірять».

Ще раз наголошу, що це вимоги народної моралі. І носіями її повинні бути моральні люди. У нашій же історії моральність демонструють ті, хто далекий від народної моралі, вони залюбки сідають за стіл з явно нечесними, з зажерливими корупціонерами і казнокрадами, у яких правдивість не в пошані. У соцмережі з’явилася й така народна характеристика «моралістів», які навперегони побігли захищати «бідну вдову»: «дебіл», «подонок», «доктор смерть», «очко», «півець», «барига», «подстилка».

Найбільш «знаменитий» захисник Гонтарєвої – міністр економіки, торгівлі і сільського господарства Тимофій Милованов. Він доземно вибачався перед ображеною банкіршею, бо, мовляв, критика у її бік «знижує інвестиційну привабливість України». Відомий олігарх і хрещений батько команди президента Володимира Зеленського Ігор Коломойський назвав міністра дебілом. А той і не образився, сам жартома назвав себе цим словом. Головним же у цьому конфлікті назвав те, що «в суспільстві триває дискусія». А точніше – окозамилювання від справжніх народних бід, пом’якшити які не здатний «дебільний» міністр.

З подібних «геніїв» складається й уся команда, яка переймається захистом «України-Гонтаревої». Он велика «моралістка» Ірина Геращенко назвала сатиру кварталівців ледь не кінцем світу для України: кінець епохи гідності.

Це сказала політик, гідність і діловитість якої оцінили мільйони виборців. У справді демократичній державі шакалів владної зграї, які двічі про***ли довіру народу заради власного збагачення, поганою мітлою женуть з політики, а в Україні такі ще й повчають нас, як на цьому світі жити. І ще страшніше: паплюжить народний хор, який несе в маси українську пісню, в тому числі й за кордоном. Сама ж Геращенко своїми європейськими вояжами тільки шкодить міжнародному іміджу України, долучалася й до зриву обміну полоненими.

А що заявила «доктор смерть» Уляна Супрун, громадянка іншої країни: скасувати концерт хору імені Григорія Верьовки на День гідності. І цей «великий розум» пішов гуляти по вітчизняних ЗМІ. З могильника українського народу її витурили, тепер за політику взялася? От якби на цьому поприщі вона заслужила звання «доктор смерті української корупційної політики» – особисто б їй подякував! Але в неї інші завдання…

Дожилися. Доборолися. Аж гримить! Травлю справді національному талановитому колективу організовує заслана до нас із-за океану іноземка, – такого навіть при Сталіну не допускали, «народний» гнів йшов від національної наволочі.

Долучилася до цькування хору ще одна «велика» патріотична моралістка, відома поетеса Оксана Забужко, вихованка політичної школи США, обласкана євровладою увагою й фінансами. Виступ хору на концерті «95 кварталу» вона назвала «стриптизом на гробах».

А як назвати те, що на безупинному вимиранні нації жирують її керманичі і партійні лідери? Ті, хто за останні п’ять років довів Україну до світового лідерства з корупції, від чого самі казково збагатилися? Та представницю «гнилої частини інтелігенції з подвійною мораллю» ця біда не «моралить», не піднімає дух патріотичної боротьби за здоров’я й життя простого народу.

У соцмережі з’явилося повідомлення: «У вінничанина Сергія Тарасіва – рак мозку. Учасники АТО/ООС просять врятувати друга». І подібні звернення стають нормою життя нашого героїчного суспільства, оскільки в державі немає грошей для лікування навіть таких героїв, як Сергій. Не говорячи вже про передчасні смерті пересічних людей, у яких немає грошей на дорогі ліки і ще дорожчі операції. У тих людей, котрим Гонтарєва спалила заощадження на лікування і похорони.

Натомість з бідної державної скарбниці нафтогазовий барон Коболєв одержує вже кілька мільйонів гривень місячної зарплати, що дорівнює дев’яти з половиною тисячам українських пенсій. Одержує багатомільйонні премії за нібито виграні суди проти Росії, але збитки й досі не компенсовані Україні. Сотні мільйонів заробили на цьому й закордонні дорогі адвокати. Майже мільйонні зарплати в низці інших державних структур. Недавно почув з телеекрана, що новопризначеному голові ЦВК відвалили на хлібець аж 750 тисяч гривень на місяць. Це вже навіть не стриптиз, а повний розгул небувалого бл***тва на гробах збіднілого народу.

Хочу через ЗМІ запитати Президента України Володимира Зеленського, Прем’єра Олексія Гончарука, голову парламенту Дмитра Разумкова: хто вам дав право так розкидатися народними грошима? Ви що, їх надбали своїми шоу-виставами? І вирішили піти далі Порошенка в організації стриптиз-розгулів на народній біді?

Половина родин неспроможна заплатити за комуналку, бо їх обклали здирницькими платіжками, щоб коболєви одержували космічні зарплати і премії, а власники приватизованих державних енергетичних систем і копалин обростали новими офшорами. Але й цього не бачать «геніальні поети» й «великі моралісти», бо для них головне – з шкіри лізти своїм лакейством перед хазяями, загризаючи навіть справді народний і всесвітньо відомий хор, доведений «патріотичною владою» до стану виживання.

Якось почитав, що у Норвегії всі ресурси належать народу, який в кінці року одержує свою ренту, в 2018 році вона склала 49 тисяч євро на одного громадянина цієї держави. За Конституцією України всі ресурси й надра теж належать народу. За запасами газу ми другі в Європі. Хочу запитати пані Забужко, яка представляє себе моралісткою нації: на чиїх гробах і хто танцює цей антиукраїнський стриптиз?

Думаю, я назвав далеко не всю вітчизняну ідіотію. Бо в країні війна, ледь не щодня гинуть захисники Вітчизни, а дебільні «патріоти» з не менш дебільними представниками політичної еліти й інтелігенції оравою накинулися захищати біду Гонтарєвої, у якої згоріла одна з літніх резиденцій.

Так, однією з найважливіших вимог народної моралі є діяльна любов до людей, що перш за все мала виявлятися у наданні допомоги ближньому, передусім вдовам і вдівцям. Гонтарєва не належить до категорії бідної вдови: вона має житло в Лондоні багатомільйонної вартості у фунтах, та і в Україні є де «погрітися», соцмережі показують, як її син ніжиться у ванній, наповненій шампанським.

Виникає і таке запитання, на перший погляд, цинічне: як постраждала Гонтарєва від гострого жарту кварталівців, що так дружно й резонансно кинулися її захищати? Нехай вибачить мене моя мораль, але скажу таке: за такий піар, що зчинився навколо її горя, прирівняного до державної біди, треба б Гонтарєвій «розкошелитися» на кілька мільйонів для організаторів цього армагедону. Он якою знаменитістю стала!

Стосовно неї і їй подібних, скажу словами китайського філософа Конфуція: «… соромно бути багатим і знаним, коли в державі панує беззаконня».

Натомість прислуга державної еліти закликає патріотів не на боротьбу з корупцією і беззаконням, що світом визнано головною проблемою України, а на «свідому смерть заради землі своєї». Тільки не подумайте, не заради тієї землі, яку хочуть пустити з молотка. На свідому смерть повинні піти сини України заради іншої землі, яку здали «лідери нації» в 2014-му. Мовляв, такі герої вибрані Богом.

І тут подвійна мораль. Оскільки той, хто закликає до «свідомої смерті заради рідної землі», повинен сам стати в першу шеренгу цієї кривавої боротьби, і синів своїх туди поставити. А то он скількох патріотів чуємо щодо перемоги над агресором, але геройствують вони не з автоматом у руках, а перед мікрофоном у телестудіях. На цьому й знаними стають. А як їхній рейтинг підстрибує вгору, коли когось називають «проросійським», «рукою Путіна»?

Але те, що таким натовпом побіжать «героїчні українці» в «солісти хору імені Гонтарєвої», – це й мене здивувало, хоч, здавалось, давно перестав дивуватися ідіотії різних державних і політичних витворів та упаковок. Оскільки вважав, що навіть у продажної української челяді, а, може, і в окремих представників еліти, залишилася в душі хоч якась частинка надзвичайно шанованої в народі заповіді: «Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен – для ближнього».

Втім, про що я веду мову? Давно в народі помічено, що той, хто насмілиться образити самолюбну нікчемність, може залишитися наодинці з нею, якої швидко стає дуже багато, і своїми шпильками вона замучить того, хто пішов проти неї. Що бачимо й з історією участі народного хору в сатирі проти «української совісті й гідності» – Гонтарєвої. Навіть керівник хору вимушений був поклоном до землі вибачатися перед «обличчям України». Може, тому, що вже посипалися були «патріотичні» пропозиції про позбавлення державного хору будь-якого фінансування з державної скарбниці. Але, на моє глибоке переконання, керівник знаменитого хору не повинен був вибачатися перед цинічною казнокрадкою. Якщо ж до народного хору стане сунутись чиясь продажна брудна рука розправи, то ми всім півторатисячним колективом приїдемо в Київ на вантажівках, тракторах і комбайнах її зупиняти. Думаю, нас підтримають й інші справжні українці.

«Ось де, люди, наша слава, слава України», – писав великий Кобзар, не відаючи, що колись обличчям тієї слави стане пройдисвітка.

Рішуче став на свій захист «95 квартал»: «Завжди було і залишається шоу з гострим соціальним гумором. Завжди були жарти на політичні теми, бо це хвилює українців».

Та саме хор Григорія Верьовки по-геройськи допоміг політичним сатирикам показати, наскільки дебільне українське суспільство. Прикро від побаченого, але далеко й не смертельно. Немало справжніх патріотів, на відміну від дебільних порошенкових лакеїв, кинулося підтримувати народний хор і «95 квартал». Отже, і після виборів, після небувалої активізації рошенівських меншовиків, народна більшість не здається. І армагедон поступово видихається. Організатори його теж зникають, як роса на сонці – співається в Гімні про наших воріженьків.

Леонід Яковишин,

Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист, спеціально для видання  Спецкор регіон