Патріотизм виховується зі школи
ОСВІТА. Сергій Романчук – відомий на Чернігівщині спортсмен-веслувальник, волонтер. З вересня минулого року він очолює комунальний заклад «Городнянський ліцей №2» Городнянської міської ради Чернігівської області. Як відбувається освітній процес у цьому закладі прикордонного міста? Про це – у нашій розповіді.
Директор ліцею – волонтер і спортсмен
Волонтерський шлях для Сергія Романчука розпочався 7 березня 2022 року, в епіцентрові дні ворожої повномасштабної навали на Україну. Разом зі своїми однодумцями він вирішив не бути осторонь буремних подій. Тож спільно зі спортсменами, директорами спортивних шкіл одразу почав займатися евакуацією жінок, дітей в інші більш-менш безпечні міста країни, як-от Ковель, Луцьк, Львів… Звідти завантажували буси гуманітарною допомогою: продуктами харчування, медикаментами, спорядженням для сил Територіальної оборони. А після 23 березня, коли розбомбили міст через Десну, почали організовувати вивіз людей з міста човнами.
– І по сьогоднішній день ми займаємося волонтерською діяльністю. Педагоги та ліцеїсти долучаються до потрібної справи – допомагають нашим військовим, – розповідає директор ліцею Сергій Романчук. – Збираємо кошти на дрони, в’яжемо маскувальні сітки, виготовляємо окопні свічки і разом з продуктами харчування веземо прямо на фронт…
Згодом почали доставляти з Німеччини та інших західних країн позашляховики й іншу необхідну техніку для воїнів ЗСУ. А тому досить часто доводилося виїжджати безпосередньо в інші країни за системою «Шлях» і також самим доставляти все необхідне на передову.
Ось і днями Сергій Романчук повернувся з тих місць, де тривають бойові дії – нашим хлопцям доставлений вкрай важливий вантаж…
Директор ліцею переконаний: спорт і захист Вітчизни – нероздільні поняття. Адже, займаючись конкретними видами спорту, юнаки та дівчата зміцнюють не тільки фізично своє тіло, а й загартовують себе внутрішньо.
– Спорт забезпечує гармонійний розвиток людини, адже розвиваються всі види м’язів, діти стають міцнішими, витривалішими, – впевнений керівник ліцею. – А захист своєї родини, Батьківщини якраз і потребує стійкості і мужності!
А він знає, про що говорить! Оскільки ще до війни Сергій Петрович обіймав посаду директора Чернігівського комунального закладу «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа №1». Його вихованці були не тільки учасниками обласних та Всеукраїнських змагань із різних видів спорту, а й призерами, займали перші місця. І це, наголошую, на Всеукраїнських змаганнях!
А ще Сергій Романчук – дворазовий чемпіон світу та Європи з веслування, президент Чернігівської федерації греблі на човнах «Дракон», майстер спорту міжнародного класу.
До російсько-української війни з його ініціативи в обласному центрі кілька років поспіль проходив чемпіонат із драгонботу «Золотий дракон», участь у якому брали не тільки команди всіх шкіл міста, а й представники інших регіонів країни.
Не хотів би зурочити, але як на мене, Городнянському ліцею №2 пощастило, оскільки Сергій Романчук став керівником цього закладу лише кілька місяців тому, і безперечно, той досвід, який він має за своїми плечима, неодмінно впроваджуватиметься й у цьому закладі теж.
Розмова з ліцеїстами
Городнянський ліцей №2 – вельми потужний освітній заклад. Окрім здобування знань з навчальних дисциплін, тут діє кілька різних технічних і творчих гуртків, участь у яких сприяють формуванню особистості та самовизначеності.
Спілкуючись із ліцеїстами старших класів (а таку можливість дирекція нам надала), осмислюєш серйозність підходів щодо отримання ними знань. Слухаючи судження старшокласників з різних питань, розумієш, наскільки по-дорослому вони сприймають усілякі процеси, що відбуваються в суспільстві. І безперечно – події останніх двох років на їхнє світорозуміння теж помітно вплинули: молодь сьогоднішня неабияк подорослішала.
– Справді, наші діти – вже дорослі майже, адже незабаром вони стануть на життєву стежину дорослого життя. І хоча психологічно-емоційний стан начебто в наших учнів став дещо стабільнішим, але ж все одно відчувається помітна тривожність в душі, – розказує заступник директора з виховної роботи ліцею Тетяна Давиденко. – Особливо коли спускаємося в бомбосховище, вони зовсім по-іншому поводяться, виникають різні реакції, серед яких і нервове збудження. У таких випадках на допомогу приходить соціально-психологічна служба нашого закладу, професійні педагоги, і батьки теж. І це дуже важливо, коли ми працюємо однією командою в такі важкі хвилини…
Наша розмова з відведених у кілька хвилин затягнулася аж на півтори години. І чим довше спілкування з ліцеїстами тривало, тим більше хотілося їх слухати. Такі неординарні їхні думки й глибокі знання демонстрували впевненість учнів у власних силах, прагнення до самовдосконалення та самореалізації! А це, погодьтеся, заслуговує на повагу. У цьому, звісно, і неабияка роль педагогів закладу!
Звісно, в одній статті не можна осягнути весь спектр плідної розмови, але на деяких моментах слід все ж таки зупинитися.
– На прикордонні справді жити важко, – висловила свою думку учениця 11 класу Аліна І. – Ситуація звужує наші можливості. Тут багато всіляких обмежень, які ми не можемо ніяк, на жаль, змінити.
Безумовно, війна віддзеркалює свій негатив на всі сфери життєдіяльності. От і цього року випускникам навчальних закладів слід ураховувати кілька важливих факторів.
– Якщо, приміром, цьогорічний випускник хотів би навчатися в Харкові чи Одесі, то наважитися на такий крок не кожен зможе, бо небезпека в тих регіонах залишається, – розмірковує Анастасія М.
– І якщо війна затягнеться, то незрозуміло: чи професія, яку я виберу, потрібна буде саме зараз і в найближчі роки? – прагматично оцінює ситуацію учениця 11 класу Єлизавета Б. – Цей важливий чинник теж нам усім треба враховувати, на жаль.
– Так, пріоритет у виборі професії завжди є, але війна, безперечно, вносить свої корективи, – ділиться міркуваннями Дмитро П. – Тоді, 23 лютого 2022 року, кожен щось своє планував на наступний день, про щось мріяв, і раптом 24 лютого все обірвалося – почалася війна…
Обговорюючи подальші кроки свого життя, випускники розсудливо оцінюють нинішню ситуацію і пригадують страшні дні окупації, коли російські завойовники ступили на землю Городнянщини…
– Майже всі наші заходи після масштабного вторгнення мають патріотичний сенс, – оцінює ситуацію Настя О., 11 клас. – Навіть новорічні свята ми проводили з нашим Миколаєм, а не з російським дідом морозом. Ми маємо намір відійти від російщини та радянщини… Якраз до цього привчаємо й молодше покоління – першокласників… Наші творчі заходи проводяться так, щоб показати малечі, що у світі є світла міць – наші військові, і навпаки – є темні сили, зокрема росія, що напала на Україну. Ми дуже чекаємо на повернення наших Захисників ЖИВИМИ з нашою Перемогою.
А тому не дивно, що ліцеїсти щиро побажали нашим воїнам та іншим Захисникам Перемоги над ворогом, який прагне знищити нас як націю. Росіяни це навіть вже й не приховують, а відкрито про таку свою мету заявляють.
Безпека ліцеїстів
Коли відкриваєш двері цього приміщення, складається враження, ніби потрапляєш в міні-країну, де панує інша атмосфера. Для опанування правил безпеки тут не просто розміщені «бідні» стенди, як буває досить часто в деяких подібних установах, а встановлені «творчі» експонати зі своїми приписами. Тут навіть підлога зроблена так, що коли ти ходиш по ній, опановуєш правила дорожнього руху та інші безпекові правила. Для їх засвоєння школярами це – якраз те, що треба!
– Тут відбуваються заняття наших ліцеїстів з безпеки життя та правил дорожнього руху, – наголошує директор Сергій Романчук. – Сюди навіть приходять і працівники ДСНС, які теж проводять спеціальні заняття. Тут все обладнання, як бачите, цілком нове. Навчання тут проводяться здебільшого в ігровій формі, що дає учням можливість краще засвоювати матеріал.
Городнянський ліцей №2 має капітальне укриття з усіма необхідними зручностями. Ще одне велике приміщення готується до використання як бомбосховище. Для цього шукають зараз меценатів-донорів, які б допомогли з відповідним обладнанням для облаштування укриття.
Патріотичний кабінет директора
Вперше у кабінеті керівника освітянського закладу на стіні вгледів портрет Степана Бандери! Оце патріотичне виховання – не на словах, як то кажуть, а на ділі!
Поруч з портретом провідника української нації, якого росія вважає запеклим ворогом, розміщений один із державних символів – український штандарт.
– Це не просто прапор, а знамено з фронту! – розповідає директор ліцею Сергій Романюк. – Коли наші буси наповнюються усім необхідним, ми вирушаємо на фронт до наших Захисників і веземо цей прапор туди. Шкода, що майже кожного разу, коли ми приїжджаємо на місце, когось із тих, з ким розмовляли попереднього разу, вже немає серед живих… А ті, з ким спілкуємося, залишають нашим ліцеїстам на прапорі свої побажання. Вони зводяться до того, що діти повинні жити, вчитися, бо на них – великі сподівання й у тих, хто сьогодні боронить нас від лютого ворога.
А ще на цьому прапорі є й побажання ліцеїстам від комбрига 1-ї танкової Сіверської бригади, Героя України Леоніда Ходи: «Учням Городнянського ліцею №2! Ви – майбутнє України! Пам’ятайте, що ви – українці! Зі щирою вдячністю від 1-ї окремої танкової бригади – Л.Хода».
… І ліцеїсти – патріоти
Коли ми прибули до навчального закладу, ліцеїсти готувалися до патріотичних заходів, які мали відбутися наступного дня. Ми записали на відео одну з репетицій. Такий мотиваційний виступ дійсно вразив. І пісню «Шлях до Перемоги» обрано не випадково!
– З такими піснями не здолати ворога ми не можемо! Нам треба здужати всі труднощі, які б не стали у нас на шляху. Бо ми є сильна нація! – резонно акцентував Сергій Романчук.
А шлях для цьогорічних випускників Городнянського ліцею №2 – не простий! Та й не лише для випускників. Адже два останні роки навчання стали для ліцеїстів справжнім життєвим уроком. Це так важливо для молодої людини, яка робить перші кроки по стежині дорослого, самостійного життя.
– У багатьох дітей, які навчаються у нашому ліцеї, хтось із рідних перебуває на війні, – говорить директор ліцею, – а тому наші дітки і молодь дуже патріотичні, і вони розуміють, що нам потрібна Перемога. Позаяк кому, як не їм, творити нову державу, жити в ній і… перемагати!
Сергій Кордик, фото Миколи Тищенка
