Після виборів нікуди не поділися серйозні виклики для суспільства
Президентські вибори, безсумнівно, підняли на вищий рівень гідність українського народу в очах світової спільноти. Як на мене, виборча гідність посідає вищу позицію, ніж майданна, оскільки без пролиття людської крові і згубних для держави та суспільства руйнацій, без втрат нових територій відігнали від головного керма зажерливих «патріотичних» пройдисвітів і мародерів.
У 210-тому – унікальна панель для виборців
Поясню доступніше: такого ще не було, щоб за неповний місяць так нахрапом був «куплений» виборчий округ на території трьох районів з центром у Прилуках.
Звісно, «купити виборчий округ» – ніяка не сенсаційна новина для «незалежної» України. Починаючи з 1998 року – це не прихована протизаконна дійсність. Але зазвичай відбувається те без нахрапу і завуальовано під надання різноманітної благодійності, що супроводжується гарними гаслами про служіння народу. Претенденти на депутатський мандат щось роблять в населених пунктах, показують свої можливості, збирають запити і побажання виборців. В ході ж останньої короткої виборчої кампанії команда одного з кандидатів у депутати застосувала казкову технологію: зовсім незнайомий для місцевих мешканців колишній банкір Борис Приходько ніби за помахом чарівної палички став головним претендентом на місце в парламенті.
«Приворожував» же виборців «здертими» в Порошенка лозунгами: «Україна має бути членом ЄС та НАТО», «Ріст зарплати за стандартами ЄС», «Освіта – відповідно до європейських стандартів»? І без найменшого навіть натяку про його участь і уміння у побудові для виборців нового «комунізму. Новизною заграло лише особисте виправдання: «Я – не злодій, я – банкір». Ну, не на ідіотів усе те розраховано?
Не «піарні» й результати роботи Приходька на посаді заступника голови Нацбанку Гонтарєвої, коли небувало обвалили гривню, і люди втричі збідніли. Чи, може, банкір став «національним героєм» на 210 окрузі за підозру в розкраданні народних мільярдів?
Борису Приходьку вдалося «відбитися» від кримінального звинувачення. Але, як то кажуть, диму без вогню не буває. І чи таким уже й «сухим» він вийшов з цієї резонансної історії? Проте навіть такий досвід кандидата в депутати не так мене дивує і непокоїть, як риторичне запитання, що «гуляє» серед думаючих виборців: за які ж заслуги перед державою і виборцями округу одержав високу підтримку на виборах «кіт у мішку», ще й з нечистим слідом за собою?
Може, за оплачене гуляння на Івана Купала з безкоштовною лотереєю, цінні виграші якої діставалися тим, хто працював на кандидата-благодійника? Але подібні святкування організовували й інші грошовиті кандидати в депутати.
Бобровичани ж, може, «клюнули» на обіцянку Приходька спорудити українську хату для урочистих подій, дерев’яний каркас якої заховався у заростях неподалік музею? Але чинний депутат Олег Дмитренко обіцяв спорудити в Бобровиці справжній палац для урочистої реєстрації одружень і народжень, та щось там у нього не вийшло. А колишній банкір – явно поскупився.
Не запам’ятався Борис Приходько й розповідями про боротьбу з безладом, про запровадження цивілізованого банківського кредитування, не демонстрував і ораторські здібності, не сипав новими афоризмами й авторськими крилатими словами на зразок Ляшкових. Хоча, не вигравши вибори помахом чарівної палички, може, й запозичить у головного радикала парламентське слово «скотиняки» – стосовно тих, хто не виправдав його надії. А стільки мільйонів потрачено!..
Дивуватися цим «феноменом» можна довго, і без жодного реалістичного обґрунтування. Недаремно ж з’явилися на окрузі цілі легенди про масові підкупи виборців. Непоодинокі свідомі люди повідомляли правоохоронців про ці негідні факти. З ряду сигналів відкриті адміністративні й кримінальні провадження, але до серйозної відповідальності так і не дійшло.
Не стану і я це досліджувати, бо не моя компетенція. Увагу читачів хочу загострити на іншому – на наслідках від масової продажності виборців. Перед цим наголошу, що зараз найбільше лементують про фальсифікації, підкупи, інші негаразди саме люди Приходька. Їм підспівують і кандидати від «Європейської Солідарності», «Сили і Честі» і «Слуги народу», хоч до завершення підрахунку голосів вони мовчали, та й не «світилися» особливо під час передвиборчих гонок. Виходить, що окремі ЗМІ недаремно назвали цих кандидатів технічними у банкіра Приходька?
Цікаво, а що відчувають на душі ті виборці, які продали свої голоси «щедрому» кандидату в депутати? Невже не вивертає назовні вся та гидота, що неодмінно присутня десь на дні душі від скоєного повійного вчинку?
Передусім мене здивували результати голосування у Новій Басані: за Приходька віддано голосів вдвічі більше, ніж за Коровченка. Хоча саме цей кримський «переселенець» кидався захищати від правосуддя голову Новобасанської громади Володимира Левченка, коли правоохоронці впіймали його на одержанні хабара. І взагалі, Сергій Коровченко, і аж ніяк не Борис Приходько, вважався другом і головним благодійником Новобасанської громади, в обнімку фотографувався з лідером громади для ЗМІ. А в день голосування вийшло інакше – хто більше заплатив?
Не почув логічного пояснення і від жителів Ярославки, чому саме за Бориса Приходька проголосувало 53 відсотків виборців – найбільше по району. Багато з них працюють у нашому господарстві, інші здають в оренду нам свої земельні паї. Поцікавився у них, що надзвичайне зробив Приходько для села, над якими потрібними законами для розвитку сіл пообіцяв працювати? Може, сказав, що добиватиметься в парламенті закріплення на законодавчому рівні належної оплати за оренду землі, наприклад, до рівня оплати нашим господарством? Тоді лише за рахунок цього район одержав би додатково не одну сотню мільйонів гривень до бюджету. І не ганьбилися б, випрошуючи у «благодійного банкіра» подачку на будівництво «хати-курятника» для урочистих подій.
Не чув, щоб Приходько продемонстрував у Ярославці, як можна створювати нові робочі місця, показав інші шляхи наповнення бюджету, що потім повинно лягти в основу законопроектів. І з благодійністю не встиг щось побудувати чи якусь вулицю заасфальтувати. Після виборів за всім цим, а також за допомогою соціальній сфері, виборці Ярославки прийдуть у наше господарство.
До речі, майже два десятки років тому ярославці теж не до банкіра побігли, а в «Землю і волю» прийшли з проханням, щоб ми врятували їхнє село й рештки «реформованого» колгоспу від повної руйнації – до ручки дохазяйнувалися. Тепер безвідповідальність демонструють на виборах: проголосували, виходячи не з державницького підходу до майбутнього парламентарія, а з іншої мотивації, яку можна порівняти з повійним виходом на політичну панель.
Це можна сказати й про значну кількість виборців Бригинців, Старої Басані, Марківців, Кобижчі, Макарівки, Олександрівки, Нового Бикова, Бобровиці. В цілому майже чотири тисячі виборців Бобровицького району віддали (точніше – продали) свої голоси Борису Приходьку, забезпечивши йому перше місце в районі.
Вибори органів влади – не суто приватна справа, а передусім державна
Відчуваю, що хтось може дорікнути мені, мовляв, за кого голосувати – кожен сам повинен визначатися. Обома руками підтримую таку демократію. Але в день голосування ми йдемо не на концерт улюбленого співака, а на виборчі дільниці, де від нашого вибору залежить доля великого українського суспільства, доля кожного з нас, майбутнє наших наступників.
Повторюсь і ще раз наголошу: протягом останніх двадцяти років ми обирали до парламенту не відповідальних державників, а передвиборчих благодійників, яких терпіли протягом усієї каденції. І що маємо в кінцевому результаті? Хто в цьому винен? Винен навіть сам Господь, тільки не виборці?
Стосовно такої позиції якось уже цитував великого українського байкаря Леоніда Глібова: «Нічого Ослові дорікати… Лучче б розуму спитати у того, хто його найняв…».
Потім ті, хто мізерно мислить при голосуванні, обурюються: чому не поліпшується добробут простого народу, чому живемо в правовому безладі, чому країна перетворилася в найбільш корумповану? Не запитуємо передусім себе: чому після «правильного» голосування за депутатів, країна не розвивається, а занепадає? У державній скарбниці не більшає, а ще меншає грошей на якісні дороги, на ремонти шкіл і дошкільних закладів, на потреби немічних людей, на дороге лікування, на нормальні пенсії?.. Чим наші обранці займаються під куполом?
Хоча саме від них дуже багато що залежить. Наведу один конкретний приклад – не новий, але демонстративний.
У Бобровицькому районі наше господарство орендує третину наявних земель сільськогосподарського призначення, проте найбільше створило робочих місць, платить найвищу зарплату і найбільшу оплату за паї, десь на 70 відсотків поповнює бюджет. Скажіть, де, як не у парламенті, повинні прийматися закони, які б стимулювали і зобов’язували всіх сільгоспвиробників ефективно працювати на землі, як це узаконено, наприклад, у Європі? Бо саме від ефективної роботи і працівники багатіють, і соціалка забезпечена.
За останній час наше товариство більш як на півтори сотні мільйонів гривень збільшило бюджетні поповнення. Це з третини орендованої землі. А яка сума могла б бути з решти двох третин земель району?
Думаєте, хтось з «правильних» виборців ставив перед багатим кандидатом у депутати цю давно назрілу проблему? Чи, може, серед інших кандидатів шукав такого, котрий подає надію, що у разі обрання буде предметно займатися цими та іншими вкрай необхідними питаннями!
Ні – відома інша мотивація. Пояснюю передусім нашим працівникам і пайовикам, що вони втрачають від такого підходу до обрання у Верховну Раду нових лозунгових «засівальників». Такі і в дев’ятому скликанні не займатимуться вирішенням піднятих мною проблем. Тож товариству «Земля і воля» й надалі доведеться витрачати сотні мільйонів гривень на дороги, допомогу соціальній сфері, допомогу людям на лікування, взагалі проживання. А ці гроші могли б піти на подальший розвиток виробництва, створення нових робочих місць, додаткового підвищення зарплат і оплат за оренду землі.
Лише Господь і я з помічниками знаємо, які суми втрачає господарство через постійні перепони від державної бюрократії, корупції і взагалі владної ідіотії. Невже виборці, падкі на виборчий дурняк, не розуміють, що «засівальники» ніколи не працювали і не будуть працювати в парламенті на благо виборців, «засіяних» благодійністю і подачками?
Після оголошення позачергових виборів до мене приїздили кандидати в депутати та їхні представники, щоб допоміг фінансово і підтримкою голосами колективу. Міг би й допомогти, але важко було визначитися – кому? Тож залишив вибір за виборцями без ніякої агітації від мене. Сподівався на здоровий глузд, і аж ніяк на таку масову продажність.
Тепер заздрю чужим округам, які на виборах 21 липня погнали в шию старих благодійників і не проголосували за нових «засівальників». Не кинулися в обійми до чужого «феномена», зробивши його «своїм у дошку». Хоча, якщо брати за приклад Бориса Приходька, то він свій у Ніжинському і Носівському районах – у одному родився, в іншому ріс і вчився, але йти там на вибори не ризикнув – більш продажні райони облюбував. Тепер у суди і до продажних ЗМІ кинувся захищати свої результати, а точніше – потрачені мільйони, повертати які значно легше з депутатським мандатом.
Проте виборчі перегони завершилися, народ привів до влади нову команда. Та до славлення себе ще далеко. Виборцям необхідно далі прозрівати і навчатися мислити не мізерно – не лише 210 округ показав потребу в цьому. Нікуди не поділися й серйозні виклики, що йдуть від закоренілих «патріотичних» зажерливих бариг, котрі готові й рідну матір віддати за «шмат гнилої ковбаси» – ще Кобзар застерігав.
Президент Володимир Зеленський на двох виборах одержав від українського народу дружну підтримку, але так же дружно ми повинні захищати його від необачних кроків, не дати йому повторити ганебні результати попередників. Щоб майданна гідність не закінчилася на революційній площі, а виборча – у підсумках ЦВК.
Розкриймо ширше очі: в Україні вже граблі закінчилися, і далі доведеться наступати на міни. Тож негайно зупиняймо свій рух у бік безодні! Пробуджуймо громадський контроль за владою і знижуймо термін терпіння до неї, якщо починає щось робити не на благо народу.
Леонід Яковишин, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
