Правова міжнародна конференція відбулась у Чернігові
«Права і свободи людини та їх забезпечення в умовах несвободи». Резонансна міжнародна конференція на таку тему відбулася в Академії Державної пенітенціарної служби.
Понад 60 провідних науковців із різних куточків України та закордону, а всього більше тисячі учасників зібралися разом у великій залі засідань обласної ради, а потім – в Академії Державної пенітенціарної служби на важливу науково-практичну конференцію «Права і свободи людини та їх забезпечення в умовах несвободи». Таким чином, Чернігівщина та Академія ще раз підтверджують, що є центром наукової думки у правовій галузі.
Цікаво, що на конференції виступали і відомі науковці, й практики різних структур та всіх трьох гілок влади, тобто законодавчої (депутати Верховної Ради), виконавчої (правоохоронці і ДКВС) і судової (Конституційний Суд). Тож головне – ось такий чудовий обмін досвідом і ефективні контакти між науковими колами різних структур та недержавних організацій.
Крім того, Академія Державної пенітенціарної служби підписала договори про співпрацю з представниками Конституційного суду України та Сумським державним педагогічним університетом імені А. С. Макаренка і меморандуми про співпрацю з трьома правозахисними громадськими організаціями.
Голова організаційного комітету конференції – ректор Академії Державної пенітенціарної служби, доктор педагогічних наук, заслужений працівник освіти України Олексій Тогочинський.
У підсумковому документі, котрий оприлюднив перший проректор Академії, кандидат юридичних наук, доцент Олександр Олійник, учасники конференції застерігають: реформа пенітенціарної системи України відбувається в умовах безпрецедентного зростання злочинності й криміналізації суспільних відносин. Їх причиною стали не тільки негативні політичні та соціально-економічні фактори, наслідки агресії Російської Федерації проти України, а й нездатність органів державної влади протиставити цим факторам виважену державну економічну, соціальну, правову політику та належний організаційно-правовий механізм її реалізації на всій території країни, у тому числі у сфері безпосереднього захисту прав і законних інтересів громадян, зокрема в умовах несвободи.
Тому учасники конференції звернули увагу на вирішення цілого комплексу питань щодо правових та психолого-педагогічних засад підготовки здобувачів вищої освіти, функціонування органів і установ виконання покарань, дотримання безпеки, прав і свобод засуджених та персоналу тощо.
Я спілкувався з багатьма науковцями, і всі вони – дуже високої думки про організацію такої масштабної конференції в нашому Чернігові. Зокрема, головний науковий співробітник Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України, доктор юридичних наук, професор Павло Сердюк цілком задоволений своєю участю в конференції та спілкуванням із колегами. І на його переконання, Академія Державної пенітенціарної служби має великі перспективи!
Про свої враження від конференції розповідає помічник ректора Академії Державної пенітенціарної служби з наукової та науково-методичної роботи, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Тетяна Денисова.
– Тетяно Андріївно, мені дуже сподобався Ваш виступ на цій конференції, тож я хочу донести Ваші напрочуд цікаві, такі небайдужі міркування до наших читачів. Почнемо з того, що навіть назва конференції – незвичайно оригінальна!
– Назва конференції і сама конференція – невипадкова. Тому що з моменту народження кожна людина – вільна, але всі ми знаходимося в умовах відносної несвободи. Бо кожен із нас об’єднаний в родинні, громадські, суспільні зв’язки, держава залучає нас до тих чи інших питань тому конференція має назву не просто однобоку, а ми говорили щодо філософського визначення: що таке несвобода для кожного з нас? І головне: чи ми можемо дозволити собі зменшити частину своєї свободи для того, щоб перебувати в безпеці.
– Науковці констатували, що галопуюче зростання злочинності за останні 50 років в Україні має загрозливий характер…
– Розумієте, злочинність зростає в кожній державі, але на 1-3 відсотки, а якщо навіть на 5% – то вже багато. А у нас подекуди злочинність зросла, скажімо, на 118 відсотків за період 2015-2018 років, тобто за останні три-чотири роки. У нас зараз неконтрольоване зростання крадіжок, розбійних нападів, грабежів. Дуже розповсюджена зброя, тож наші громадяни не можуть почуватися в безпеці. І не лише на Донбасі, а це розповсюдилося на всю Україну: зброя, вибухові речовини!
– До того ж, у нас нівелювалося таке поняття, як життя людини.
– Так, якщо раніше ми говорили про те, що життя – найвища цінність (те, що наголошується в Конституції України), то зараз… От, як розбираються під час сварок у ресторані, на вулиці, а то й вдома? Не сподобалося щось – кинув гранату і питання вирішене! Такого раніше ніколи не було, це просто страшно!
– Люди звикають до жорстокості, агресії…
– І, до речі, невмотивована агресія у нас – теж одна з ознак, що злочинність істотно зросла. Не можемо ми говорити, що захищені нашими правоохоронними органами. Тому що навантаження на поліцію, на співробітників, які відкривають кримінальні провадження і реєструють, – величезне. Обсяг навантаження не дозволяє, як то кажуть, достукатися до кожного. Тому у нас багато латентних (прихованих) злочинів – прихованих і правоохоронними органами, й люди самі не звертаються до правоохоронців, бо втрачена довіра. Тож зараз превалюють думки такі, що я – готовий частково поступитися своєю свободою, але я хочу жити в безпеці.
– Коли ми йдемо в аеропорт, проходимо крізь контроль, і це не викликає у нас ніякого обурення, бо ми сідаємо в літак і хочемо безпечно долетіти.
– Україна – це той же літак. Кожен із нас хоче безпечно почуватися в своїй домівці. І знати: я іду вулицею – у мене безпечне місто, скрізь працює освітлення, є відеоспостереження. Патрульні машини приїжджають вчасно. У місті чудово відремонтовані дороги, тож зменшилася кількість ДТП. Це – як приклад.
– Знаєте, у мене був випадок, коли я приїхав до Чернігова о другій годині ночі. Таксі в цей час дуже дорогі, тож я пішов пішки – із залізничного вокзалу до Олександрівки. Так от, все місто лежало в пітьмі. Жодної патрульної машини я не бачив, зате зустрілися дві п’яні компанії… Все завершилося благополучно, однак враження про безпеку вночі на вулицях нашого міста склалося негативне. Отож своїх іноземних гостей поки що гуляти нічним Черніговом (як це модно у них – в Дрездені, Празі, Кракові, Вільнюсі, Мінську, Алмати…) я не поведу!
– А я Вам наведу такий приклад: ми їхали у Франції й зупинилися в степу, бо просто не на ту смугу зайшли. Через дві хвилини під’їхала патрульна машина, і до нас звернулися: «Яка Вам потрібна допомога?». Оце – ставлення до людини!
– Я таке бачив у Білорусі, в Мінську, де, до речі, значно безпечніше. Ми там гуляли вночі, причому бачили жінок із дітьми… Ніхто не боїться! Все яскраво освітлено. Дороги – в ідеальному стані, вражаюча чистота! А навіть, якщо раптом трапляється якась проблема, поліцейським виникає вмить, наче з-під землі, хоч раніше його начебто ніде не було видно.
– До речі, колега з Білорусі, професор Володимир Михайлович Хомич, який приїхав до нас на конференцію, це мій давній друг. Ми дуже багато спілкуємося. Він – знаний науковець і в Білорусі, і в колишніх країнах СРСР, і в Америці. Так от, законодавство в Білорусі – не надто відрізняється від нашого. Але там громада зацікавлена в безпечному, комфортному місці. Ми говорили на цю тему з ним, і він переконаний: скільки б репресивних заходів ми не застосовували, нічого не доб’ємося, доки на місцевому рівні влада не говоритиме, і громада не усвідомить наприклад, те, що сміття треба обов’язково виносити та належно сортувати.
– І це стосується кожного з нас!
– Ви ж подивіться, Гомель – це буквально 70 кілометрів від нас. Але яка там чистота! Порівняйте наші і білоруські дороги. А кожне ДТП – це мінус і службам, що не забезпечують належне дорожнє покриття. Освітлення – в Гомелі все уночі сяє! Тому, безперечно, дуже багато залежить від громади. І нічого ми не вдіємо, якщо кожен не буде сумлінно виконувати свою справу. Особисто я виступаю за те, щоб муніципальна поліція була підзвітна місцевій громаді. І громада завжди зможе спитати у поліцейського начальника, за що вона йому платить гроші.
– Тому що муніципальна поліція наближена до кожного громадянина!
– Пам’ятаєте, як раніше дільничний інспектор знав усіх у своїй окрузі? От ми говоримо, що багато молоді за ґратами… Але, якщо цікавитися життям цього підлітка завчасно, хай навіть він і схильний до бешкетів, то місцева громада може таки його перевиховати, не допустити, щоб він потрапив у компанію, яка вчинить злочин. А якщо наші громадяни думатимуть: мовляв, від мене нічого не залежить, то наразі нічого путнього й не буде! Коли почалася російська агресія, наскільки люди одразу згуртувалися, як зріс патріотизм. Однак ми повинні бути такими ж згуртованими увесь час! Скажімо, на Запоріжжі є козацькі формування. Вони виступали з патріотичними піснями на Хортиці, є у них театр. Прекрасно! Однак, коли сталося лихо, то козацькі формування разом із правоохоронними органами виходять і дійсно дбайливо, сумлінно патрулюють вулиці. Тобто вони справді серйозно взялися допомагати охороні громадського порядку!
– Конференція дуже зацікавила науковців із Норвегії, Польщі, Білорусі…
– Причому білоруські вчені були представлені трьома містами: це – Мінськ, Барановичі та Гомель. І навіть, попри те, що ми справедливо вважаємо Російську Федерацію агресором, все-таки науковці з Росії надіслали сюди, на конференцію, свої тези – університети з Санкт-Петербурга і Тамбова. Адже кримінальне право та запобігання злочинам – не мають кордонів. І боротися із транснаціональною злочинністю краще разом. Взагалі, багато зарубіжних науковців нас підтримують.
– На конференції вразила така велика кількість відомих науковців!
– Причому не тільки з пенітенціарної системи. Це – і представники Академії прокуратури та інших провідних навчальних закладів… А Одеський університет внутрішніх справ зробив дуже таку чудову річ – приїхали не лише їхні науковці, а й привезли з собою курсантів, яким, безперечно, також було цікаво послухати та побувати в Чернігові. Вони згодом стануть поліцейськими, але приєдналися до нашої розмови. Як утримати людей від злочинів? Як запобігти вчиненню злочинів у місцях позбавлення волі? Як дотриматися прав і свобод засуджених? І головне, як зробити так, щоб колишні засуджені, повернувшись до свого місця проживання, знову не вчинили злочини?
– У конференції взяв участь і перший заступник голови облради Валентин Мельничук.
– Ми постійно співпрацюємо з депутатами Чернігівської обласної ради, з народними депутатами України.
– Академія співробітничає і з Конституційним судом.
– Так, ми підписали договір про співпрацю. І у нас таких договорів дуже багато!
– Вони надсилають вам на обговорення свої важливі проекти, документи?
– Безперечно. А наші студенти та курсанти матимуть змогу проходити там практику. Це – дуже добре!
– Я прослухав кілька доповідей, і, зокрема, мене зацікавили неординарні міркування професора Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, доктора юридичних наук Володимира Шаблистого. Він розповідав, що з понад 56 тисяч людей у місцях позбавлення волі – лише 1532 жінки, тобто кілька відсотків. Тому закликав, якщо не скоєно особливо тяжкий злочин (а в основному, їх засуджено за крадіжки), то значно краще для суспільства – карати порушниць штрафами та громадськими роботами.
– Я займаюся проблемами покарання в Україні, їх системою та реалізацією. Так, що стосується будь-яких злочинів, – економічно вони повинні бути невигідні для злочинця. Якщо він скоює злочин і знає, що за нього йому буде не покарання у вигляді позбавлення волі – 2-3 роки, які він відбув і знову вчиняє злочини. Якщо він знає, що він скоїть злочин на 3-5 тисяч гривень, а відплатою йому буде значно більше: треба буде віддати ці 3-5 тисяч гривень тому, у кого він їх украв. А ще – відшкодувати збитки державі, а також – моральні збитки… То це буде втричі, а то й у п’ять разів більше від поцупленого, – то кожен із них подумає!.. А ще ж – і громадські роботи. Уявіть собі, особа скоїла господарський злочин, має певний статус, а тут потрібно мести вулиці, то це неабияк ударить по його самолюбству.
– А як щодо неповнолітніх?
– От серед неповнолітніх зараз багато випадків вандалізму… Тож у мене є пропозиція, щоб вони працювали на кладовищах і прибирали там, доглядали могили. Тоді вони бачили б, які визначні люди там поховані, і таким чином можна перевиховувати, аби підліток усвідомив, що він накоїв! До речі, за кордоном наші громадяни на вулицях і в лісі не смітять, бо знають, який великий штраф за це їм одразу ж доведеться сплатити.
– А як Ви ставитеся до того, що на центральних телеканалах, у багатьох ЗМІ буквально пропагується депресія і насильство: суцільні вбивства, «чорнуха»?
– Негативно. Адже це впливає на підсвідомість наших громадян… Не все у нас так погано, адже є чудові люди, справжні подвижники; є позитивний досвід, який потрібно популяризувати. До речі, саме цим і займається ваше видання.
– Щиро дякую Вам за таку цікаву й відверту розмову!
Спілкувався Сергій Дзюба
