Про таємниці відьомських чар розповів краєзнавець із Городні

Письменник, краєзнавець та журналіст Павло Дубровський, який мешкає в Городні на Чернігівщині, серйозно займається дослідженням незвичних явищ, і, зокрема, що стосується відьомських чар. 

Домовик полюбляє домашню випічку

«Завдяки сотням легенд, які побутують на Придесенні, а також численним свідченням очевидців і дослідженням фахівців, сьогодні можна зі знанням справи говорити про всіх представників нашої рідної нечистої сили. А вони на Поліссі – не рідкість!», – переконаний Павло Дубровський.

У багатьох оселях мешкають домовики. Власне, вони можуть роками не нагадувати про свою присутність, перебуваючи у «статусі» такого собі невидимки. І лише інколи з’являються перед дітьми. Проте роздивитися домовика складно: зображення нечітке. Але відомо, що ця істота – невисокого зросту – по пояс дорослій людині.

«Домовик – дуже вибагливий щодо домашніх тварин. Тож, якщо вдома, скажімо, хворіють папуги, або час від часу втікають коти та собаки, знайте: вони не сподобалися домовику, тому знову заводити саме таких тварин не варто», – радить Павло Дубровський. Хоч зазвичай улюбленцями домовиків є коти. Якщо кіт – товстий, красивий і шерсть на ньому лисніє, то він дружить із домовиком. І не приведи Господи цю тварину ображати: «Домовик може чудити. Найулюбленіші його пустощі – стягування ковдри з сонної людини. Ще він із задоволенням лоскоче п’яти. Іноді доволі голосно тупає ногами або кашляє у віддаленій кімнаті. Хоч часом, коли ображений, бешкетує серйозно – наприклад, б’є посуд. Отож, коли щось подібне відбувається у вашій оселі, переконайтесь, чи правильно ви поводитеся зі своїм невидимим співмешканцем. Домовик страшенно не любить, коли вночі на столі лишаються сіль, сірники, ножі та ножиці. Тому все це краще ховати до шухляди. А ось залишену випічку, особливо домашню, ця істота буквально обожнює. Домовик взагалі любить ласощі, зокрема цукерки. Проте й молоко йому подобається».

Домовик – не господар оселі, а супутник вашої сім’ї. Тож, якщо ви переїжджаєте, покличте його з собою. Залишіть у будинку старе, але не порване взуття, бажано дитячого розміру, і не сумнівайтесь – домовик неодмінно вас знайде, навіть якщо ви опинилися за десятки чи й сотні кілометрів від колишнього помешкання! Домовика не варто боятися, він – ваш друг, можна сказати, янгол-охоронець: «Сім’я, яка приятелює з домовиком, повністю захищена від усіх темних сил, і жодна нечисть не зможе потрапити в дім без дозволу господарів!».

Почувши русалку, співайте у відповідь

Ще один цікавий персонаж – лісовик. Інколи його можна побачити у подобі старезного дідугана. Проте маскується він чудово. Одягається, як звичайна людина. По суті, єдине, що його вирізняє, – архаїчна мова (таке враження, наче ви зустріли співрозмовника з позаминулого століття). Лісовик може збити з пантелику навіть досвідченого мандрівника. Інколи подорожній блукає буквально в трьох соснах і годинами не може вийти із зачаклованого кола. Власне, лісовий дід має своєрідний гіпнотичний дар, доволі небезпечний. До того ж, часом лісовик бешкетує разом із русалками. Відрізнити їх чари легко. Лісовик полюбляє діяти тихо, непомітно. А ось пустощі русалок супроводжуються далеким співом, хихотінням, плесканням у долоні та тупотінням босих ніг: «Задобрити їх можна, як і лісовика, солодощами. Також русалки дуже люблять пісні. Тому, навіть якщо ви не вмієте співати, спробуйте виконати якусь гарну, задушевну пісню. Русалки заслухаються і відчепляться від вас…».

У лісі не можна розсипати сіль. Лісовику та русалкам це не сподобається. Але, якщо вже таке трапилося, потрібно ретельно все зібрати, інакше не поталанить. Взагалі, русалки на Поліссі живуть різні: польові, які трапляються найчастіше в житі та пшениці, лісовиці (їх ще називають мавками, лісовими дівами, духами дерев), є річкові русалки та кікімори – мешканці боліт: «Місцеві жителі вважають кікімор злими істотами, шкідливими та страшними. Насправді ж, вони – просто найхудіші та найзеленіші, тому виглядають дещо неадекватно для наших очей. У них навіть шкіра має зеленуватий відтінок. Хоч, в основному, всі русалки – схожі: зеленоокі дівчата з прозеленню у русявому волоссі. Одягнені у сорочки без швів, бігають босоніж. Через відсутність пальців на ногах їхні ступні схожі на копитця».

Коли у лісі лунає печальна протяжна пісня без слів – це плачуть русалки. Якщо подібне трапилось біля лісоповалу, краще припинити роботу, бо станеться лихо. Русалка не обов’язково прагне покепкувати над людиною. Нерідко її короткий, уривчастий сміх у чагарнику – попередження про небезпеку: можливо, попереду – урвище, невидиме у сутінках, або болотяна трясовина… «Отож, почувши русалку, не панікуйте – дійте виважено, тоді не втрапите в халепу», – радить Павло Дубровський.

А от бачити цю істоту – дуже небезпечно. Відомі випадки, коли місцеві жителі після таких «побачень» надовго втрачали спокій і поводилися неадекватно. Навіть досвідчені психіатри не завжди могли зарадити їхній недузі. Але, навіть зустрівши мавку, порятуватись можна: «Спробуйте зрозуміти, що вона хоче. Русалка не розмовляє і не спілкується жестами. Вона просить поглядом, і це бажання варто задовольнити…».

Хочете порибалити чи покупатися – киньте монетку у річку

А ця особа, за словами Павла Дубровського, мешкає виключно на Поліссі: «Криничник зазвичай живе у колодязях зі зрубом. Істота з’являється перед дітьми до 12 років – виключно в сутінках. Тому, якщо ви мешкаєте в сільській місцевості чи на дачі, ніколи не посилайте дитину по воду в такий час, тобто на світанку чи коли сонце сідає. Схилившись над колодязем, дитина може зазирнути в очі криничнику і страшенно налякатися, буквально заціпеніти з жаху. Найдієвіший засіб у такій ситуації – одразу ж порвати на ній увесь одяг, причому так, щоб не залишилося жодного кільцеподібного предмета. Діяти потрібно швидко і рішуче – здоров’я дитини дорожче за одяг, який потім можна купити».

Водяник вважається найнебезпечнішою та найвередливішою істотою серед нашої поліської нечисті. Перебуваючи у поганому настрої, він здатний неабияк попсувати нерви рибалкам і мандрівникам. Ті начебто щосили гребуть веслами, та берег навпаки віддаляється. Введені в оману, люди впадають у відчай і інколи навіть гинуть буквально за кілька десятків метрів від рятівного берега. Також водяник нерідко заманює човни в очеретяні нетрі, виплутатися з яких надзвичайно складно. Але, як і будь-яка нечиста сила, водяник має свою слабкість: «Щоразу, коли збираєтесь, наприклад, ловити рибу чи купатися, киньте у воду кілька дрібних монеток. Не тому, що водяник – жадібний. Він просто полюбляє блискучі предмети, схожі на луску риб. Адже риби для нього – улюблені створіння. Він годинами може сидіти на дні, милуючись грою світла на їхній лусці».

Перевертнями найчастіше стають… мисливці на вовків

На Поліссі вистачає і перевертнів. Інколи це – люди, котрі мають психічне захворювання – лікантропію. Вони ототожнюють себе з якимись тваринами (найчастіше з вовками) і скоюють неадекватні вчинки. Таких хворих потрібно лікувати. Проте нерідко відьмак вольовим зусиллям підкорює собі ту чи іншу тварину, перетворюючи її на своєрідне знаряддя зброї. Як правило, займаються цим чоловіки. Це – їхня магія! Взагалі, відьмаків значно менше, ніж відьом – близько десяти відсотків. Але зазвичай силу вони мають набагато більшу: «Внаслідок спеціального ритуалу чаклун і тварина міняються душами уві сні. При цьому прокидається тільки звір, вирушаючи полювати на ворогів. І якщо вбити тварину, то водночас загине і чаклун. Власне, ось такі випадки перевертнів доволі розповсюджені на Поліссі».

«А ось перекази про відьом, які начебто перетворюються на кішок, аби доїти сусідських корів, чи стають зміями і нібито душать немовлят у колисках, – звичайнісінькі вигадки, – переконаний Павло Дубровський. – Подібні міфи не мають нічого спільного з реальним сучасним відьомством».

Живуть на Поліссі і перевертні, котрих називають вовкулаками: «Ними, в основному, стають мисливці, які полюють на вовка. Спілкуючись із цим звіром, переслідуючи його, вони мимоволі переймають частину вовчого характеру, – начебто для того, аби краще вивчити звіра, проте навпаки підпадають під його вплив. Існує повір’я, що вовкулакою може стати будь-яка людина, у котрої вистачить кмітливості виготовити ніж власними руками: від леза до колодки. Причому, колодка повинна бути без заклепок. Змайструвавши такий ніж, коли місяць уповні, людина вирушає до лісу. Встромляє ніж у старий осиковий пень без кори і опівночі перекидається через нього. І вже на тому боці людина приземляється на чотири вовчі лапи. Але, якщо до світанку вона не повернеться до того пня, сонце її спалить… Наскільки реальна ця легенда, сказати складно. Адже мало хто схоче вовтузитися з ножем, йти вночі до лісу, відтворюючи давній ритуал. Проте повір’я існує. Відьми про нього знають».

Відрізнити перевертня від вовка нескладно. Вовкулаку видають очі, які світяться вночі, мов два червоні вогники. На відміну від перевертня, у звичайного вовка очі мають зелений відблиск: «Якщо перевертень переслідує вас у нічному лісі, мерщій вийдіть на будь-яку стежку чи дорогу і більше не звертайте з неї. Причому простуйте посеред шляху. Вовкулака не зможе поставити лапу на дорогу, він здатний її тільки перестрибнути. Тож, дотримуючись цієї простої поради, ви спокійно вийдете з лісу і благополучно, живим та здоровим, потрапите додому».

Річка – також нездоланна перепона для перевертня: «Вовкулака не може подолати її, якщо поряд не буде мосту. Та й міст він перебігає дуже прудко, бо його поверхня неймовірно пече перевертню лапи. Язичники переконані, що поверхня будь-якого мосту – місце священне. Перепливти річку вовкулака не здатний, перестрибнути – теж, хіба що це буде зовсім невелике джерельце. Взагалі, з мостом пов’язано немало містичного. Недаремно у поліщуків існувала традиція: у день весілля наречений переносив свою кохану через міст – для очищення від усіляких зурочень та проклять, насланих деякими заздрісними та ображеними родичами і знайомими. А ось територія під мостом – це улюблене місце перебування найрізноманітнішої нечистої сили, зокрема й перевертнів. Тому по мосту ходіть, а під міст краще не заглядайте!».

«На жаль, люди все більше віддаляються від природи», – говорить Павло Дубровський. Вони – надто прагматичні, а то й відверто цинічні. Дехто взагалі переконаний, що він – цар і бог на цій землі. Тому природа не поспішає відкривати нам свої таємниці. «Звісно, ви можете не вірити у домовика. Але, якщо у вашій оселі все-таки відбувається щось неймовірне, для вашого ж благополуччя, залиште на кухонному столі дещицю ласощів. Натомість приберіть звідти ножиці. І незабаром зітхнете з полегшенням», – обіцяє Павло Дубровський. 

Сергій Дзюба