Про збереження власної релігійної ідентичності
ТРАДИЦІЇ. Напередодні цьогорічних Різдвяних свят все частіше і гучніше лунали заклики святкувати Різдво «з усім світом», мовляв, 25 грудня – це «європейське» Різдво, а 7 січня – «радянське» або «російське».
На подібні ідеологічні спекуляції, які здебільшого роздмухують люди, котрі насправді не ходять до церкви ні 25-го грудня, ні 7-го січня, клюнули чимало патріотично налаштованих громадян. Утім, як не дивно, саме більшовики в 20-ті роки минулого століття силоміць намагалися примусити Православну Церкву перейти на новий стиль і святкувати Різдво 25-го грудня, замість «старорежимного» 7-го січня.
В офіційному радянському календарі за 1929 рік неробочим днем вказане 25 грудня, а 7 січня – звичайний робочий день. 
Як не дивно, але більшовики забороняли святкувати і ходити до церкви 7-го січня, оголосивши його робочим днем. Українці на знак спротиву комуністам продовжували святкували «по-старорежимному». Релігієзнавець Сергій Шумило називає це явище мирною формою спротиву совєтизації.
«У 1923 році на вимогу радянської влади московський патріарх Тихон видав розпорядження про перехід на новий стиль і святкування Різдва 25 грудня, але це розпорядження викликало шалений опір на парафіях, зокрема в Україні», – розповідає дослідник.
Через це патріарх Тихон того ж року скасував свою календарну реформу. Натомість совєти наполягали в категоричній формі на тому, щоб він знов повернувся на новий стиль. Відповіддю на їх вимоги став лист Тихона від 17 вересня 1924 року, з якого ми дізнаємось подробиці цієї акції комуністичного режиму.
А ось видатний український вчений і патріот, віце-президент Української академії наук Сергій Єфремов, який загинув за свої переконання в сталінських концтаборах, про радянські календарні експерименти з Різдвом так писав у 1925 році: «Різдво за старим стилем, «справжнє» Різдво, як тепер кажуть. Антирелігійна пропаганда зробила тільки те, що ніхто не святкує за новим стилем, а тільки по-старому, хоча офіційно це є будні. Пускаються навіть на хитрощі. На деяких підприємствах заявили робочі, що на Різдво (за новим стилем) хочуть працювати, щоб потім вибрати для святкування інші два дні – і вибрали Різдво за старим стилем».
А так Єфремов писав про Різдво у 1924 році: «Сьогодні Різдвяні свята за старим календарем. Визначено працювати, але й праці немає, і не святкують. Службовці пішли на службу, щоб, покрутившись трохи, втекти, а робочі, здається, і зовсім до роботи не стали. Ще одна з тих тихих поразок влади, в яких вона не зізнається, але на які вперто лізе…».
Відтак, можемо бачити, що саме 7 січня для православних українців стало датою справжнього Різдва. На жаль, у нас вже стало звичкою не знати і зневажати власну історію, спадщину, традиції. Одним із таких спотворень є штучно запущена через сучасні ЗМІ фейкова пропагандистська теза, що традиційне святкування Різдва за старим стилем (тобто 7 січня н.ст.) – це начебто «радянська» чи «російська» традиція.
«Різдво є Христове, незалежно від дат, – стверджує Сергій Шумило. – А називають його «радянським», «російським», «єврейським» чи ще якимсь тавром зазвичай люди, які Його не шанують ні за яким календарем. Проблеми виникають, коли більшовики різних мастей починають нав’язувати іншим свої ідеї і думки, ламати і скасовувати усталені традиції на догоду власним амбіціям і стереотипам. До слова, так само щодо Різдва за старим стилем вчиняло й окупаційне нацистське командування в 1941 року. Такі самі більшовики, тільки зовнішня форма інша».
Поза сумнівом, збереження старого стилю для українців у різні часи було однією з форм збереження власної релігійної ідентичності. Так, у XVI-XVII століттях перехід української церкви на новий стиль означав фактичне ополячення і втрату ідентичності.
Ще одне цікаве зауваження: частина римо-католиків у Святій Землі частково перейшли на юліанський календар і святкують Різдво за старим стилем. Латинський патріарх Єрусалиму Фуад Туаль закликав вірних святкувати Різдво та Великдень за юліанським календарем разом із православними Єрусалимської Церкви, котра традиційно дотримується старого стилю, як і Свята Гора Афон.
Віталій Назаренко
