Писати українською мовою в часи самодержавства − це вже був подвиг

18 жовтня 1868 року в селі Чуньків на Чернівеччині народилася Євгенія Іванівна Ярошинська, письменниця, етнограф, педагог.

Народилася в сім’ї учителя. З відзнакою закінчила Чернівецьку гімназію.

Учителювала по селам Буковини, записувала народні пісні. Активна учасниця товариства «Жіноча громада», організувала перші осередки жіночого руху в селах. Подала ряд петицій до австрійського парламенту.

«Ви дійсно неоціненний набуток для справи жіночої…, – писала їй видатна діячка феміністського руху в Галичині Наталія Кобринська. – Ви мені передусім подобаєтеся тим, що не боїтеся критики».

Літературну творчість починала на німецькій мові. У листі до Івана Левицького Євгенія Ярошинська пояснювала: «Моє образованє було виключно німецьке, бо хоть в нашім домі говорилось по-руськи, то, пішовши до шкіл в Чернівцях, не чула-м нічого про руськість, бо там все було німецьке».

На шлях української літератури стала під впливом першої україномовної газети «Буковина», навколо якої гуртувалися прогресивні діячі української культури.

У своїх творах (повісті «Понад Дністром», «Перекинчики», «Рожі а терне», три десятки оповідань, новел, нарисів) порушувала проблеми життя простого люду. Видала збірку «Народні пісні з-над Дністра».

Як писала сама Євгенія Ярошинська: «Кілько раз мої подруги висміяли за мою демократію, як вони з мене кепкували, що я селян тримаю за людей, що я з ними розмовляю по-людськи, що восхищаюсь їх піснями і шаную їх обичай. Но то мене не звело з дороги. Я все була і буду найбільшою приятелькою мого народа».

Померла 21 жовтня 1904-го в Чернівцях.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті