Реальні картинки сьогодення, або Чому українці не бачать перемін?
Наближається третя річниця початку Майдану — кінець листопада. До речі, перший Майдан 2004 року теж почався наприкінці листопада. І ось уже більш як два з половиною роки минуло після перемоги Майдану, Революції Гідності, яка мала б оновити країну. Чому ж це оновлення відбувається так повільно?
Що маємо сьогодні, після начебто перемоги Майдану? Втрачено Крим. Війна на Донбасі. Ми — єдина з півсотні країн Європи, де йде війна. Донбас , майже половина його, а за населенням — більше половини, ось уже третій рік теж втрачено для держави. Майже 10 тисяч загиблих, десятки тисяч поранених, понад півтора мільйона біженців, яких сором’язливо називаємо «внутрішньо переміщеними особами». Їх «перемістила» війна.
У міжнародному плані? Як були, так і є далеко від Євросоюзу й НАТО. Безвізовий режим з Європою? Хто його дасть єдиній країні континенту, де тривають бойові дії? І чи не є нахабством з боку такої країни вимагати цей режим?
Економіка? Олігархічний феодалізм-соціалізм-капіталізм.
Село? «Оптимізація», тобто триває закриття шкіл, медичних і культосвітніх закладів. закладів культури.
Життя людей? Звісно, простих людей. Бо життя посадовців, від районного чиновника до Президента, з їх неміряними апетитами, — то інше життя. А по простих людях б’ють дикунським зростанням цін і тарифів. Починається опалювальний сезон, і люди вперше відчують, що таке двократне подорожчання тепла.
Національна валюта? Трикратне падіння гривні, знецінення її після Майдану вдарило по мільйонах простих людей, адже подорожчав весь імпорт, якого в нас більше, ніж треба (ліки, приміром). А найсумніше, що влада гребує навіть пояснити людям, як могло статися таке падіння гривні.
Злочинність була і є, попри розрекламовані реформи правоохоронних органів. Досить назвати не гучні кримінальні історії, а «тихе», зате масове обкрадання злодіями і п’яничками селян — старих самотніх сільських бабів і не тільки їх, на що реакція — близька до нуля.
І все це на тлі тотальної корупції в державі, тобто використання посадовцями своїх посад для власних інтересів. Це при тому, що множаться все нові «антикорупційні» структури, які тут же починають чвари, хто з них «антикорупційніший».
Могло б зарадити справжнє громадянське суспільство, яке начебто розбудив останній Майдан. Але воно й далі аморфне. Досить згадати про партійний цирк України — 316 партій на початок року. І жодних об’єднань у цьому паноптикумі, натомість плодяться нові партійки. За потурання тисяч і тисяч начебто громадян, насправді — партійних холуїв, які числяться в цих партійках.
…Сумна картина? Звичайно, життя менш сумне, ніж ця картина. Головним чином завдяки унікальній здатності українців до виживання, їхньому оптимізму. Але Майдан поки що суттєвих змін не приніс. Тому, якщо «переміни» й далі йтимуть ось так, на гірше — швидко, на краще — повільно, мимоволі виникатиме запитання: « А чи потрібен був Майдан?»
Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо», Чернігів
