Розстріляли за визнання України як самостійної від Росії держави
20 жовтня 1930 р. радянськими чекістами розстріляний Юрій Йосипович Тютюнник, військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.
Народився 20 квітня 1891-го в селі Будище на Черкащині у селянській родині колишніх кріпаків. По материнській лінії онук сестри Тараса Шевченка Ярини. Навчався в Уманській агрошколі.
Учасник Першої світової війни, двічі поранений. Закінчив військову школу прапорщиків у місті Горі.
Взяв активну участь в українізації частин російської армії. Заснував 1-й Сімферопольський полк імені гетьмана Дорошенка. Обраний членом Української Центральної Ради.
Із весни 1918-го – кошовий отаман Вільного козацтва. У Бобринську розгромив 8-тисячну групу Михайла Муравйова і ледь не захопив у полон самого командувача.
За часів Павла Скоропадського контролював значні території Київщини і Херсонщини. Один із керівників Звенигородсько-Таращанського повстання влітку 1918-го. В 1919-му на чолі партизанського штабу отамана Матвія Григор’єва деякий час разом із Червоною армією воював проти денікінців. Весною підтримав антибільшовицьке повстання, перейшов на бік УНР. Командував Київською групою Армії УНР, заступник командувача Армії УНР. Один із ініціаторів Першого Зимового походу (грудень 1919-го – травень 1920-го).
«Росіяни великі митці обіцяти, щоб ніколи не виконувати своїх обіцянок», – написав Юрій Тютюнник у книзі «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 рр.»
На еміграції жив у Львові. На чолі Повстанської армії готував повстання для повалення радянської влади в Україні. Підготував план Другого зимового походу (листопад 1921-го), який через брак зброї та спорядження завершився трагічно.
Влітку 1922-го писав у листі до уряду УНР: «Незважаючи на те, що ми нібито притихли, червоні Росіяни бояться нас: ми для їх, здається однаково, що Ганнібал для Риму, а може й гірше. Зараз вони обсадили румунську границю кавалерією і уперто чекають прориву «Тютюнніковських банд». Часом дивно буває, що вони нас бояться…».
В 1923-му, внаслідок операції ДПУ, був виведений на радянську територію та заарештований. Після побачення з дружиною і донькою написав покаянного листа. Мешкав у Харкові. Співавтор літературного сценарію фільму «Звенигора». Зіграв самого себе у фільмі «П.К.П.» («Пілсудський купив Петлюру»). Як писав Олександр Семененко після перегляду фільму: «У цій країні переможені не мають права на честь і минуле. Своє минуле вони мають самі спаплюжити і спотворити».
Попри все, зберігав антибільшовицькі погляди. Вірогідно, саме через це вдруге заарештований в 1929-му. На одному з допитів прямо заявив: «…всяка інша форма влади матиме більше змоги дотримувати національний розвиток, ніж Радвлада… Незалежна Українська держава може бути тільки буржуазною. Бо радянська концепція усуває принцип незалежної державності».
Перевезений до Москви, де і розстріляний за рік по тому. Після численних звернень, дружині Вірі Тютюнник-Левицькій повідомили про виконання вироку лише в 1932-му.
Реабілітований у листопаді 1997-го.
Сергій ГОРОБЕЦЬ
На першому фото: Юрій Тютюнник у фільмі «К.П.К.». Фото: kozactvo.jimdo.com
