Семенівська громада продовжує страждати від постійних обстрілів
РЕДАКТОР «ЖИТТЯ СЕМЕНІВЩИНИ» СЕРГІЙ ВИСОЦЬКИЙ: «МИ ТРИМАЄМО ІНФОРМАЦІЙНИЙ ФРОНТ І ВІРИМО В ПЕРЕМОГУ!»
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Журналісти важливі», ініційованого Національною Спілкою журналістів України.
Газеті «Життя Семенівщини» в минулому році виповнилось 90. За цей чималенький відрізок життєвого шляху друковане видання лише один раз мало перерву довжиною в три роки, коли газета не видавалась. Було це під час Другої світової. Після ворожої навали районне видання відновилось, обєднавшись у спільний випуск з Новгород-Сіверською газетою. Так спільними зусиллями забезпечували жителів регіону місцевими новинами. А в 1950-их роках вже стартували знову кожен у своєму регіоні улюбленими «районками». До минулого року, коли через повномасштабне вторгнення довелось на деякий час припинити вихід друком.Сидіти, нічого не роблячи, було неможливо
Сергій Висоцький прийшов у редакцію «Життя Семенівщини» у 2018 році. А у 2020-му вже очолив її як редактор.
–Тираж наш на той час не був великим – 2 200 екземплярів, – говорить він. – Але штат працівників зберігався у кількості семи чоловік, що давало змогу на щотижневих восьми сторінках видання надавати жителям громади оперативну та цікаву місцеву інформацію. І хоч працювати було непросто, ще й поштова реформа трохи вибивала грунт з-під ніг, але ми все ж справлялись і з фінансовими труднощами, й з іншими викликами. Хоч мали мінімальні заробітні плати, але зберегли і штат, і газету.
24 лютого увірвалось в життя Семенівської громади нагло й безцеремонно. ЇЇ особливість полягає у тому, що Семенівщина своєрідним апендиксом «врізана» безпосередньо в територію сусідньої агресорки росії, межує «клином» з климівським і стародубським районами ворога. Це дало змогу російському війську одразу з двох напрямків за лічені хвилини опинитись у Семенівці та довколишніх селах. Оговтатись і зрозуміти що відбувається місцевим жителям вдалось не одразу. Ворожа техніка рухалась громадою перші два-три дні. Військові снували туди-сюди дорогами, блукали лісовими шляхами, шукали способи обїхати підірвані мости через Снов і Десну і, врешті зрозумівши, що потрапили в незручну шляхову логістику, чужинці зникли з території громади.
– Саме 24 лютого ми вирішили колективом не виходити на роботу, бо громада одразу опинилась відрізаною від будь –яких шляхів постачання, –згадує Сергій Висоцький. – Треба було оговтатись і сприйняти ту жахливу реальність, яка відбувалась. Але вже наступного ранку я прийшов у редакцію, яка розташовується в центрі міста. А там мене вже зустрів наш кочегар, який, виявляється, і вчора приходив щоб протопити приміщення і одразу: «А що це ви тут порозбігалися? Працювати треба!». Мабуть, ота фраза й стала необхідним поштовхом до розуміння того, що хоч і нема можливості виходити друком, але щось таки робити треба, не можна сидіти, склавши руки.
Окрім друкованого видання, газета має у Фейсбуці однойменну сторінку, читають яку вісім з половиною тисяч підписників. Тож редактор взявся через неї тримати інформаційний простір громади. Першою проблемою постало те, що частина пенсіонерів не доотримала пенсій у лютому. Як вижити людям без копійчини за душею, та ще й в умовах відсутності постачання харчів у торгівельну мережу? Тоді редакція кинула клич: «Можливо, ви знаєте людей, які залишились ні з чим і потребують допомоги? А , можливо, в когось є зайві продукти, якими можна поділитися? Час гуртуватись!». Так журналісти стали посередниками між тими, хто міг дати і тими, хто того найбільше потребував. А сам редактор розвозив надані продукти по найбільш нужденним.
Було, що дехто з підприємців невиправдано завищував ціни на товари, які враз стали дефіцитними. У «Житті Семенівщини» миттю з’являвся про це допис. Доводилось «ділкам» виправдовуватись і швиденько реабилітовуватись.
Громада досі під обстрілами, а в редакції випускають газету й волонтерять
Тижнів за три від початку вторгнення рашисти все ж повернулись у Семенівку. Як виявилось – щоб перед відходом, яким уже запахло, вкрасти те, що можна було вкрасти. Поруч з редакцією розташовується приміщення військкомату та ще однієї відомчої структури. Там «гості» повибивали двері й шукали чим поживитися. Редакційне приміщення, на щастя, їх особливо не зацікавило. Тож після остаточного відходу ворога колектив редакції повернувся до роботи.
– На жаль, вже було зрозуміло що після двох місяців простою, без надходжень і фінансової підтримки, ми не зможемо працювати так, як раніше, – каже Сергій Висоцький. – Тож за власним бажанням звільнились четверо працівників, нас лишилось тільки троє – я, верстальниця та бухгалтер. Перший номер «Життя Семенівщини» після початку повномасштабної агресії побачив світ у травні. На чотирьох сторінках – щоб зменшити витрати на друк і папір. Тираж відчутно зменшився – нині він становить півтори тисячі примірників. Адже населення в громаді теж значно зменшилось – багато людей виїхало, тікаючи від війни. І хоч багато хто говорить, що судячи по тенденціях, друкована преса своє доживає, ми не можемо зрадити своїх читачів. Бо не всі з них можуть користуватися інтернетом, а чекають друкованого слова.
Семенівська громада – з тих, хто продовжує страждати від постійних обстрілів. По периметру кордонів постійно б’ють міномети. А 30 грудня «долетіло» й до міста, яке знаходиться за 12 кілометрів від кордону. Тоді загинула цивільна жінка. Війна не відступає ні з території, ні з душі.
Працюючи в інформаційному просторі громади, журналісти одночасно займаються й волонтерськими питаннями. Зокрема – збирають газові балони для виготовлення «буржуйок» для захисників. Частина таких необхідних виробів і нині знаходиться в приміщенні редакції– чекає свого відправлення в місця призначення.
Світлана Томаш, «Новини Городнянщини»
На першому фото: Сергій Висоцький з одним із передплатників газети під час акції «На каву до редактора».
