Шалені походеньки Європою
Мандри. Розповідь перша: у Львові
Давно хотів випробувати себе екстремальною та чарівною подорожжю країнами Європи. Коли адреналін зашкалює від неймовірних, дивовижних краєвидів, таємничих замків і середньовічних фортечних мурів, знаменитих костьолів, захоплюючих музеїв і галерей з картинами славетних художників; грандіозної панорами ошатних, різнокольорових, казково красивих будинків, граціозних, незвичайних, летючих мостів, старовинних вузеньких вуличок, мощених бруківкою, і карнавальних площ. Де душа буквально виривається з тіла, щоб полинути у стрімкий, легкокрилий політ над вежами, церковними банями і величними пам’ятниками; покружляти над славетним, легендарним містом, безтурботно занурюючись у яскраві, веселкові гірлянди нічних вогнів і з любовним трепетом зустрічаючи життєдайні світанки.
Така віхола потужних емоцій – справді, неабияке випробування для душі й тіла. Особливо для нас, українців, не надто загартованих мандрами у ритмі справжньої Європи. Але я нарешті наважився, і ось що з цього вийшло.
Таке шляхетне місто Лева
Поміркувавши, вирішив побувати у трьох державах – Польщі, Німеччині та Чехії. Втім, спочатку погостював у Львові. Адже для мене місто Лева – це вже Європа. Номер у готелі забронював через Інтернет. Напівлюкс з усіма зручностями знайшов за 700 гривень на добу. У Львові я провів три дні і дві ночі. Кілька разів заходив до міської ради – там пускають практично всіх бажаючих. Є охоронці в цивільному, які просто слідкують за порядком, але ніхто мене жодного разу не перепиняв і нічого не запитував. Вразила дуже талановита виставка малюнків, які створили діти. Попри юний вік (від 10-ти до 14-ти років), ці львів’яни наочно продемонстрували, як треба любити своє місто, захоплюватися і пишатися ним. Також не менш оригінальні малюнки дітей бачив біля знаменитого собору святого Юра. Виявилося, священики разом із громадськістю провели конкурс серед обдарованих школярів, і тепер тисячі туристів та місцевих мешканців щодня милуються такими чудовими картинами, серед яких є справжні витвори мистецтва, котрі потім можна й до музеїв узяти. Чому б у нашому Чернігові не скористатися таким досвідом?!
Звісно, завітав до легендарного Львівського національного університету імені Івана Франка, де відчувається дух епох, та до славетного Національного театру опери і балету імені Соломії Крушельницької… Сильне враження на мене справив і музей зброї «Арсенал», де є найвигадливіші середньовічні мечі, шпаги, списи, арбалети, кинджали та усілякі інші дивовижі з багатьох країн, нерідко інкрустовані коштовностями та чарівними орнаментами.
Запам’яталися й храми – раджу неодмінно завітати до згаданого вже собору святого Юра, костьолу святих Ольги та Єлизавети, до Латинської катедри і храму святої Анни. Сподобалося, зокрема, що в греко-католицьких костьолах напрочуд привітно ставляться до туристів будь-якої віри. Ніхто не робить зауважень, навіть якщо ти усім своїм виглядом не надто вписуєшся в тамтешню службу Божу. Все – дуже демократично, тепло, по-домашньому.
До грандіозного Личаківського цвинтаря львів’яни та гості міста ходять, як у справжній музей. Постійно відчуваєш буквально священний трепет, бо тут, наприклад, поховані письменники Іван Франко та Маркіян Шашкевич, співачка Соломія Крушельницька, багато інших видатних людей. Цілий день витратив на Шевченківський гай – це музей народної архітектури та побуту під відкритим небом, де зібрано безліч унікальних експонатів, хати і церкви з різних регіонів, дивовижна колекція колоритних народних інструментів, де її власник Любомир Кушлик із задоволенням проводить майстер-класи для всіх бажаючих – навіть на гуцульській трембіті пограти можна!
Головне, це місто має власну, неповторну ауру – причому, куди б ви не завітали – до екстравагантного готелю «Жорж», на площу Ринок чи милих вузеньких вуличок із затишними кав’ярнями. Адже львівська кава – це один із брендів міста, в якому можна безкінечно блукати, буквально навмання, скрізь отримуючи справжнє естетичне задоволення! Це – місто-музей, але, на відміну від надто холодного й відчуженого (справа навіть не кліматі) Санкт-Петербурга, Львів – надзвичайно живий, шляхетний, гостинний і чарівний. Ніколи не набридає! Тому тут – стільки вдячних туристів, багато з яких сюди приїздять мало не щороку.
У Львові – надзвичайно багато красивих історичних будинків. Але треба дивитися вище першого поверху, і тоді вам відкриється справжнє місто Лева. Власне, вже одразу, тільки-но ступивши на цю благословенну землю, увагу привертає оригінальний вокзал. До речі, свого часу саме у Львові побачила світ антологія української поезії з промовистою назвою «Станція Чернігів», котру я упорядкував спільно з письменниками Тетяною Дзюбою та Олесем Гордоном. І надихали нас на творчість обидва красені-вокзали – львівський та чернігівський!
Нині у Львові моїм екскурсоводом була відома художниця та перекладач із перської мови Надія Вишневська. Разом ми цього року переклали книжку знаної іранської поетеси зі Швеції Азіти Кагреман. Ми смакували кавою (яка тут п’ється, наче цілющий бальзам), чимчикували мальованими парками та вуличками з колоритними назвами – Городоцька, Пекарська, й захоплено декламували дивовижні вірші Азіти. І їм, віршам, було тут, справді, добре. Щиро дякую, Надю, за таку зворушливу гостинність!
Гостювання у Львові промайнуло, немов один день. А далі мої мандри перетворилися на якийсь неймовірний, захоплюючий, екстремальний танок. Не галоп, а швидше яскравий, карколомний і незабутній карнавал – тільки встигай дивуватися!
Далі буде…
Сергій Дзюба
