Що буває, коли жінка не накохалася
Творча майстерня. Не накохалася!
Ірина Вікторівна Шкребко (Куриленко) народилася в Ічні під сузір’ям – Тільця, в рік – Кози (Вівці). Мета життя – залишити слід на Землі. Хобі – поезія. Не шукала теплих кабінетів, простих доріг. Все життя працювала у сільському господарстві. Пройшла шлях від обліковця – до керівника господарства. З травня 2010-го – на пенсії. У 2015 році вийшла з друку перша книга «У полоні емоцій». Довгий час була дописувачем газети «Трудова слава». Останнім часом є публікації в альманахах «Криниця» та « Планета друзів». Член Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця».
ВІДІГРІЙ
Я замерзла – виручай!
Притулися, наче тепла грілка…
Як раніше, ніжно приласкай,
Щоб пігулку проковтнути гірку.
Прожени з душі мороз,
І замерзлу обтруси від льоду.
Бо твоя байдужість – як некроз…
Відігрій мене, мов сонце – воду!
Обійми – не відпускай,
Небагато жити вдвох зосталось.
І любов зарано не ховай,
Бо мені іще не накохалось.
Олесь Гончар :
«Свобода й кохання — два несучі крила поезії! Все інше тільки оздоба» («Собор»)
«Доки на світі будуть закохані, журитися нічого» («Собор»).
S M S
Я отримала оцю незграбу
(Краще б її зовсім не було) –
Телефон проквакав наче жаба,
Прочитала – в голові гуло!
Сухість твоїх слів ота дешева,
Почуття перетворили в прах.
Бо любов для мене – королева,
Та, що має ніжність у словах!
Щось стривожило і враз завмерло,
Місця у душі їй не знайшлось…
Наче від гіпнозу, мрії стерло.
Чи кохала? Просто так здалось.
СЕ ЛЯ ВІ
Твої очі сказали багато,
І на губи не ліг поцілунок.
Зрозуміла, для мене це – втрата,
Се ля ві – наче постріл в дарунок.
Проявляєш, буває, турботу,
Ще ревнуєш, щоб біль з мене скинуть.
І як звичка – дзвінок на роботу,
Лиш для того: «Додому підкинуть?»
Як же боляче б’єш по обличчю
І плюндруєш вже зморене щастя…
Загорнулась любов в протиріччя,
Так набридло ковтати нещастя!
Пропади, щоб життя повернути,
Я сім-карту нарешті змінила.
І бажання найбільше – забути,
Ти, не той вже, кого я любила.
Ірина ШКРЕБКО
