Що врятує чернігівське Полісся?

ПЕРСПЕКТИВА. Помирають села, гинуть цілі селища, містечка і бюджетоутворюючі підприємства… Колись на чернігівському Поліссі вирувало життя, народжувались сім’ї, виростали діти та, нехай не такі й грандіозні, але життєві плани. Життя плинуло спокійно та розмірено, як наша неповторна тиха Десна. Втім, сьогодні воно покидає ці благодатні місця. Нині основна проблема поліських територій – це прогресуюче вимирання, що стрімко котиться у прірву безлюддя! Час великої Руїни не милує нікого й нічого… Що ж врятує чернігівське Полісся? 

Парламентський шлях

Здається, ми назавжди втрачаємо чернігівську глибинку, а з нею і нашу самобутність. Міста пожирають наше єство, змушуючи наступні покоління забувати про власне походження… Цілі роди вирвані з корінням і кинуті у глобальний світ урбанізації. Поліське село помирає…

Втім, як не дивно, його ще намагаються реанімувати. Один із шляхів реанімації поліських територій пролягає через парламент. Так, у Верховній Раді зареєстровано законопроект «Про статус малонаселених територій», співавторами якого є одразу три нардепи-мажоритарники від Чернігівщини – Олег Семінський (205 округ, фракція «Слуга народу»), Антон Поляков (206 округ, депутатська група «За майбутнє») та Максим Зуєв (207 округ, фракція «Слуга народу»). Спробуємо розібратися, наскільки проект закону дійсно є актуальним для півночі Чернігівщини, тобто нашого Полісся.

Так, законопроектом пропонується встановити, що до малонаселених територій належать населені пункти, в яких проживає критично низька чисельність населення та які мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність. Критерієм віднесення населених пунктів до категорії малонаселених є густота сільського населення, що проживає на території таких адміністративно-територіальних одиниць, яка не перевищує 15 осіб на 1 квадратний кілометр. Така густота – в багатьох населених пунктах півночі Чернігівщини, де одне за одним зникають села.

Якщо цей проект ухвалять, то пропозиції щодо надання населеним пунктам статусу малонаселених будуть подаватися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної регіональної політики, державної політики у сфері розвитку місцевого самоврядування, територіальної організації влади та адміністративно-територіального устрою Кабінету Міністрів України. Власне, сам перелік населених пунктів, яким надається статус малонаселених, затверджуватиме Кабінет Міністрів України.

По-друге, статтею 5 зазначеного законопроекту пропонується встановити державні гарантії соціально-економічного розвитку населених пунктів, яким надано статус малонаселених. До цих гарантій віднесено, зокрема, врахування підвищеного коефіцієнта для малонаселених населених пунктів при розрахунку розміру офіційних трансфертів із державного бюджету місцевим на виконання делегованих державою повноважень. А це – освітня субвенція, медична субвенція тощо.

Дивимось у проект закону: згідно із положеннями частини першої статті 6 законопроекту, розмір освітньої, медичної субвенції та субвенції на фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення, вулиць і доріг комунальної власності у малонаселених населених пунктах збільшується на 20 відсотків! Розпорядниками є ради об’єднаних територіальних громад. Ще один важливий момент – прийняття відповідного законопроекту не потребує внесення змін і доповнень до інших законодавчих актів. До того ж на момент внесення цей проект не потребує додаткових витрат із Державного бюджету України.

ВЕЗ як вихід

Як бачимо, проект закону пропонує непогані умови для малонаселених територій, однак цього може виявитись замало. Інфраструктура – хоча і важливий елемент існування, однак вона не здатна втримати населення, яке втікає з цих благодатних місць, немов від чуми. Який же вихід? А вихід можна знайти у трьох літерах – «В», «Е», «З» – ВЕЗ, що буквально розшифровується як вільна економічна зона. Це – обмежена частина національно-державної території, на якій діють особливі пільгові економічні умови для іноземних та національних підприємців (пільги митного, орендного, валютного, візового, трудового режиму і т. д.), що створює умови для розвитку промисловості та інвестування іноземного капіталу.

Яскравий приклад, коли за допомогою вільних економічних зон вдалося відродити відсталі території, – це Китай.

На момент початку політики реформ та відкритості уряду КНР, у 1978 році, китайська економіка була закритою, а частка зовнішньої торгівлі у структурі ВВП становила 9%. Базуючись на позитивному досвіді азійських країн, у 1979 році Державна рада ухвалила рішення про створення чотирьох пілотних спеціальних економічних зон: Шеньчжень, Чжухай, Сямень, Гуандун. Одними із ключових завдань економічних реформ в КНР стали залучення іноземних інвестицій, нарощення експорту та подолання асиметрії розвитку регіонів. Пілотні СЕЗ показали позитивний ефект у нагромадженні інвестицій та у нарощенні промислового виробництва, тому в межах реалізації регіональної політики 1984 року уряд відкрив іще спеціальні економічні зони у 14 приморських містах від Даляня до Бейхаю. Ці території стали зонами техніко-економічного розвитку (ЗТЕР). Нині в Піднебесній нараховують близько 500 спеціальних економічних зон.

Важливий факт: статус ВЕЗ отримали переважно прибережні регіони, які є близькими до міжнародних портів, а віддалені – центральні та північно-західні провінції – КНР намагається підтягувати за рахунок інвестицій в інфраструктуру, однак ці провінції все одно відстають за темпами розвитку.

За прикладом Білорусі

Перевага чернігівського Полісся – не в наближеності до портів, а в прикордонні, що вже є великим плюсом для створення зони прикордонної економічної співпраці. І якщо з агресивним російським сусідом це реалізувати доволі складно, то з Білоруссю – реально. До речі, в Республіці Білорусь існує одразу шість вільних економічних зон, по одній в кожному регіоні: «Брест», «Гомель-Ратон», «Мінськ», «Вітебськ», «Могилів», «Гродноінвест». Працює одна особлива економічна зона – «Бреміно-Орша», створена нещодавно. Резиденти території СЕЗ звільняються від податку на прибуток і нерухомість, мита на імпортну сировину, а також орендної плати за землю.

Чи варто будувати стадіони, на яких через 10-15 років нікому буде займатись – питання, звісно, риторичне. Інша річ – податковий рай і промислові майданчики, створивши які, завтра будуть і стадіони, і палаци спорту, і нові підприємства та перспективи – сюди повернеться життя. Полісся врятує вільна економічна зона! 

Віталій Назаренко