Слов’янська «Камасутра», або Чому кохання визнавали гріховністю

Ми вважали, що питаннями плотської любові цікавилися тільки індійці та китайці. «Камасутра» і «Дао кохання» на слуху у всіх, хоча, зізнатися чесно, мало хто вдумливо вивчав ці трактати. Але, виявляється,  і у слов’ян було своє вчення про любовні стосунки. Парадоксально, але тільки на початку двадцять першого століття їм зацікавилися вчені.

Секс — контакт неживих тіл

– Погодьтеся, було б дивно, якби такий великий народ, як слов’яни, не мав своєї системи поглядів на сексуальне життя, – розповідає Неоніла Самухина, генеральний директор петербурзького Інституту соітології, автор дослідження «Славянское соитие». – І вона, зрозуміло, була. Але як будь-яке жрецьке, сакральне знання з покоління в покоління воно передавалося таємно. Це характерно не тільки для слов’ян, у всіх культурах глибокі знання про людську сексуальність були доступні тільки обраним. Адже це дає можливість управляти людьми та їхніми емоціями.

Чому слов’янська система знань, на відміну від індійської або китайської, практично невідома в наші дні? Все дуже просто − Індію і Китай практично не торкнулося насильницьке насадження християнства. На Русі ж після хрещення плотська любов з дійства сакрального і священного швидко перетворилася в гріховне. Стариці-Ради, як і знахарки, стали називатися відьмами та відьмаками. А як розправлялися з відьмами, розповідати, думаю, не треба. Справу довершили катаклізми двадцятого століття. В результаті носіїв сакрального знання залишилися одиниці.

— Мені по-справжньому пощастило, — продовжує Неоніла Анатоліївна. — У моїй родині залишилися старі-Ради, що дивом уціліли в вогні революцій і воєн. Саме їхні розповіді і лягли в основу мого дослідження « Славянское соитие».

Саме старе слов’янське слово «соитие» (українською «злягання»),  тобто звід знань, який називався − Радення) мені подобається набагато більше, ніж сучасне «секс». На мій погляд, секс — контакт неживих тіл, а злягання – єднання душ через єднання тіл. Це комплекс тілесної, духовної і душевної близькості, до якого і варто прагнути у відносинах між чоловіком і жінкою.

Акі трава на дні річки …

На думку Неоніли Самухіної, слов’янське злягання в якомусь сенсі унікальне. Адже якщо в сучасній західній цивілізації регламентація сексуального життя передбачає тільки ставлення тіла до тіла, то у слов’ян в сполученні брали участь не тільки чоловік і жінка, а й сама природа, весь Всесвіт. Наші предки відчували себе частинкою його. Тому техніка сексуального контакту ґрунтувалася не так на тому, в якому положенні тіла подружжя виявлялися по відношенню один до одного, а на те, яка стихія брала участь у злитті. Навіть назви позицій говорять самі за себе. Наприклад, Ярила − спекотне бурхливе злягання при світлі сонця або вогню. Сонце або вогонь у цій позиції світять в обличчя жінці, в цьому світлі фігура її коханого неначе розчиняється в яскравих променях, і їй здається, що саме сонце або вогонь опановують нею.

Плеса − так називалося злягання в воді. Кряжі − злиття серед дерев. Чоловік або спирався спиною об стовбур, або… Одним словом, варіантів безліч.

Лучки − злягання, в якому беруть участь сама мати-земля, трави і квіти. Чоловік опановує не тільки жінкою, але і самої землею. Це одне з небагатьох сполучень, спогади про яке збереглося в пам’яті слов’ян. Хоча розповіді про нього можна знайти в основному в спеціальній етнографічній літературі в описах обряду «запліднення землі». Коли хлібороби перед засіванням землі спочатку окропляли її своїм насінням, виходячи на поле в одних довгих сорочках-срачіцах. Вважалося, що «запліднена» таким чином земля буде рясніше плодоносити.

Але все це можливо було лише в теплу пору року, коли наступали холоди − переходили до будинку, сараю, в лазні, на сіннику. Тут доводилося стримувати свій запал − адже в будинку жили декількома поколіннями: дідусі, бабусі, діти, сестри і брати. Так що руху подружжя при такому сполученні повинні були бути надзвичайно тихими, майже непомітними, «аки трава на дні річки, що сколихується під напругою піддонних струменів».

Вогонь, який очищує

Існує думка, що відкриття того, що жінка здатна відчувати насолоду від інтимної близькості, було скоєно в двадцятому столітті. А до цього жінка була лише засобом зробити приємність чоловікові. Чого вартий тільки знаменитий вислів «Леді не рухається». Це, на жаль, породження християнської епохи, яка вважає тілесну любов лише неминучим злом, необхідним для дітонародження. У більшості ж язичницьких культур, в тому числі і у слов’ян, жіночий оргазм був обов’язковою складовою сполучення.

Наші слов’янські предки називали його кресала. Вогонь, який очищає. І в інтересах чоловіка було подбати у тому, щоб дружина досягла його. Вважалося, що з насінням він передає їй все, що у нього є, − і хороше, і погане. А в кресало жінка спалює злу долю чоловіка. І якщо вона залишається незадоволеною, не зазнає оргазму-кресала, то зло, що їй передалося під час парування, починає її роз’їдати − стан викривляється, волосся випадає, характер стає сварливим.

Таке ставлення до сексу породжувало і відповідне ставлення до жінки. Звичайно, навряд чи жінка була рівноправною з чоловіком в юридичному плані, але в загальній картині світобудови вона займала надзвичайно важливе місце. Чоловік розумів, що саме його жінка допомагає йому виживати, допомагає йому по-справжньому входити у світ, бо, як вважали всі давні народи, чоловік стає чоловіком тільки через пізнання жінки.

«Камасутра» не для нас

Можливо, комусь здасться, що вивчення національних особливостей злягання − тема надумана. Ну які тут можуть бути особливості? «Секс, він і в Африці секс» − так думають багато. Однак це зовсім не так. Наприклад, у християнській культурі місіонерська поза є єдино дозволеною, оскільки вважається цнотливою − подружжя в цій позі не бачать «сороміцьких» частин тіла один одного, тільки обличчя. Але в той же час в деяких країнах Африки вона вважається вкрай непристойною. Мовляв, не тільки блюзнірство показувати богу голий зад, але і небезпечно повертатися до ворожого світу незахищеною спиною. Мабуть, тому на Сході взагалі однією з доцільних вважається поза «жінка зверху». А ось іудеї пояснюють свою пристрасть до традиційної пози дуже красиво − в такому положенні кожен дивиться на джерело свого походження: чоловік на жінку, а жінка на бога.

Різниця існує не тільки в традиціях, але і, як це не парадоксально, − в фізіології. На погляд європейця, «Камасутра», наприклад, − не більше ніж екзотика. Чи багато хто «білі містери і місіс» здатні виконати такі акробатичні трюки, не ризикуючи вивихнути кінцівки або отримати розтягнення зв’язок? І намагатися не варто, тому як цей трактат розрахований на людей іншої культури, з іншими фізичними можливостями. Спробуйте просидіти на ліктях або в позі лотоса хоча б хвилин п’ятнадцять. Але ж індійці та інші південні народи сидять так годинами, не відчуваючи жодних незручностей.

А вся справа в тому, що у них розвинені інші групи м’язів, ніж у європейців. Крім того, Схід тяжіє не лише до фрикційних технік, що притаманне європейцям, а й до технік, пов’язаних з рухом інтимних м’язів. Недарма рабині, які вміли доводити свого пана до екстазу одними скороченнями свого лона, цінувалися на вагу золота. Так що варто змиритися з тим, що «Камасутра» залишиться для нас лише екзотикою, не потрібно лізти в чуже ліжко зі своїм статутом.

Джерело. Переклад з російської: sknews.net