Сніг сипле, дощ падає, і солдати падають, а діти ростуть 

Та прийшли «братні» окупанти, щоб знищити батьків і «викосити» останнє покоління українських дітей. Саме ця трагедія нації була в центрі зустрічі сімох українських письменників з читачами Публічної бібліотеки Бобровицької міської ради Чернігівської області.

Організував таку знакову зустріч представник адміністративної команди Українського ПЕН Максим Ситніков, випускник Варшавського університету за спеціальністю «Політологія», аналітик, спеціаліст із адвокації у Фундації «Відкритий Діалог» (Бельгія/Польща», учасник міжнародних правозахисних моніторингових місій Італійської федерації з прав людини, волонтер мультимедійного проекту Ukraїner, співзасновник ряду інших європейсько-українських проектів. Зустрічали гостей заступник міського голови Юлія Петренко, начальник відділу освіти Людмила Луценко і директор публічної бібліотеки Леся Циба.

Приїхала у Бобровицю група відомих українських літераторів і публіцистів з новими книжками для поповнення фонду публічної бібліотеки, привезла й англомовну літературу для школярів початкових і середніх класів з поясненнями: книги допоможуть дітям отримувати нові знання та вдосконалювати володіння англійською мовою, а також подарувати додаткові приводи для спільних зустрічей.

Знайомила читачів з поважними гостями Тетяна Терен – українська письменниця, журналістка, кураторка книжкових проектів та літературних програм. Родом вона з Полтавщини, випускниця факультету журналістики, працювала редакторкою в літературному журналі, на телебаченні, вела авторські програми. В літературних колах заговорили вперше про Терен, коли у 2014 році вийшла її книга «Літопис самовидців. Дев’ять місяців українського спротиву». Одна з останніх її книг вийшла у 2020 році «Створення світу. Сім днів із Тарасом Прохаськом», де автори намагаються осмислити навколишній світ та діляться цінними висновками.

На зустрічі Тетяна Терен коротко познайомила присутніх на зустрічі з творчістю колег, що приїхали з нею.

Саша Довжик, родом із Запоріжжя, дослідниця культури, магістр, захистила докторську дисертацію з англійської літератури, викладала англійську літературу в коледжі Біркбек, українську літературу в Школі славістичних східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона, кураторкою спеціальних проектів Українського інституту в Лондоні, редакторка журналу «London Ukrainian Review». Наприкінці 2023 року повернулася в Україну.

Катерина Калитко, поетеса, перекладачка. Народилася, живе і працює у Вінниці та Сараєві, член НСПУ та Українського ПЕН, вивчала політологію і журналістику у Києво-Могилянській академії, лауреатка ряду літературних конкурсів. Твори в антологіях і альманахах: «Привітання життя», «Гранослов» (перемогла у 17-річному віці), «Молоде вино», «Багатоголосся», «Найкращі вірші про кохання. Чоловічий примірник», «Червоне і чорне» та ін.

Вахтанг Кебуладзе, народився в Києві, має грузинське та грецьке коріння. Навчався на філософському факультеті та в аспірантурі Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, професор кафедри теоретичної і практичної філософії, викладає в рідному університеті і Києво-Могилянській академії.

Мирослава Барчук, віцепрезидентка Українського ПЕН, телеведуча. Народилася у Києві, закінчила факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Працювала кореспондентом Радіо Свободи у Північній Америці, ведучою та редактором на телеканалі «1+1», на «5 телеканалі», ведучою програми «Вечір з Мирославою Барчук», на «Експрес-ТБ». «Святі та грішні» – на «UA: Перший».

Софія Андрухович, народилася в Івано-Франківську, письменниця, перекладачка. Працює в жанрі ново реалістичного роману та оповідання. Дочка Ю.Андруховича, дружина А.Бондаря. Роман «Фелікс Австрія» став бестселером в Україні. Дія розгортається на тлі епохи «щасливої Австрії», яка обростає міфами про ідилічне життя, зображено тісно переплетені долі двох жінок. Ця та інші книги («Старі люди», «Жінки їхніх чоловіків» та ін..) перекладені англійською, польською, німецькою, чеською, сербською та ін.. мовами.

Грег Діннер, виріс у Колорадо, навчався в Нью-Йорку, Парижі та Лондоні, де був керівником кіно, продюсував сценариста в кіно і на телебаченні, викладав кіно та етику в кількох кіношколах по всьому світу. Третій роман «Реквієм для Хані» натхненний реальною історією Варшавського гетто. Зараз Грег Діннер живе на заході Ірландії зі своєю дружиною вже сорок років.

Крім англомовних посібників для школярів, вся інша привезена література українською мовою. Серед них і збірник поезії «Поміж сирен», від прочитання якої серце щемом стискається: «Коли ти спиш, мені легше. Бо мені здається, коли ти спиш, ти не можеш померти. Адже вві сні ти і так надто близько до того, іншого світу, де вже ніхто не стріляє».

Від Катерини Калитко: «Вранці я уявляла, як свіжі вирви ракетні ніби отвори на сопілці міняють звучання вулиці. Во время люте сталося слово таке, об яке розкололося минуле. Невже нам іще раз впускати у жили пекло, трудити хребти під великою вагою?»

У привезених книгах є літературно осмислений досвід першого й другого року війни, страждань дорослих і дітей, російські звірства, і взагалі профіль обличчя війни. Передмову написав недавно звільнений Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

У літературних творах і з вуст письменників прозвучало й шкодування за втраченим: «Які помилки допускали ще до війни?А якби не допускали цих помилок, ми б увійшли у війну сильнішими». І діти б мали кращий захист від снарядів та куль. І писали б більше про захист, ніж про «прильоти» і влучання.

Проте в передмові до однієї книги є й «безпомічна риторика»: «Робота над помилками – процес далеко не простий». Це виправдання стосувалося й причин втрати Криму. Пояснення їх можна прочитати в передумові до книги Олесі Яромчук «Наші інші» від Мустафи Джемілєва, нардепа, Уповноваженого Президента України з питань кримських татар: «Лише зараз суспільство усвідомлює те, що якби кримські татари вчасно були наділені відповідними правами й повноваженнями як корінний народ Криму, Україна могла б уникнути цієї трагедії».

При такому простому поясненні немає й слова, що заважало нардепу й Уповноваженому Президента, лідеру кримських татар добитися в незалежній Україні тих прав і повноважень для його народу? І де він був зі своїм тристатисячним народом, коли незалежна влада здавала Путіну Крим без жодного пострілу? Для цього є «аргументоване» виправдання про непростий процес роботи над помилками? Втім, названа книга «Наші інші» у певній мірі й це спростовує: «Книга увібрала в себе усі основні знання, необхідні нині нашим законодавцям, чиновникам, журналістам, студентам та й просто небайдужим громадянам, що гостро переживають тимчасову втрату Криму. Виходить, що в роботі над помилками одна письменниця здатна замінити велику армію законодавців з Верховною Радою, інших чиновників, журналістів і небайдужих громадян? Прочитав книжечку – і ти вже академік з політологій, економіки і державного будування?»

Дещо глибша філософія розкривається в книзі «Мировий Всесвіт за колючим дротом» Мирослава Мариновича, учасника правозахисної Української Гельсінської групи: «Велике щастя – бути причетним до подолання «імперії зігнутих спин і одночасно піднятих рук. За таке життя – з усіма його труднощами й випробовуваннями – Провидінню можна лише подякувати».

Вчення цього дисидента, як і нашого земляка Левка Лук’яненка, випробувані пеклом у жилах, біллю у хребті і щемом у серці. Вони справжні герої нації, а не перефарбовані в демократи «ірини фаріони».

Передали гості публічній бібліотеці й книгу про сучасного патріота Володимира Вакуленка, вбитого окупантами, але він встиг 24 березня 2022 року закопати в садку свій щоденник. Добрі люди знайшли, тепер творчий патріот, велика людина живе серед нас, своїм прикладом вчить, як жити й погибати з піднятою головою і з не розгубленою совістю.

Книги зарубіжних авторів розкривають світогляд цілих поколінь заокеанських і європейських народів, зокрема й у звихнутий час. У книзі «Ким ми є» про історію українського різноманіття, як пам’ять бережемо про своє минуле. Але про це детальніше – в іншій публікації. І без ідеологічної риторики про чиюсь вину, а не тих, хто був при владі, та хто й досі в ній героїзується на крові й смертях мужніх захисників і «дуже переживає» за дітей, безпомічно розводячи свої руки, які «нічого не крадуть». До речі, про таких «хероїв» не привезли в бобровицьку бібліотеку жодної книжечки. Така література не в моді? Хоча вона була в моді ще за царизму: «Хіба ревуть воли, як ясла повні», «Ревізор», «Мертві душі», «Земля», «Заповіт», «Сон» («У кожного своя доля»), «Лебідь, Рак і Щука» та ціла низка іншої літературної класики, яка допомагала й простому народу працювати над помилками, поки в їхнє життя не влізли революціонери.

Григорій Войток