Сніжинка впала на долоню…

Лірика. Любов Федорівна Батюк народилася 24 вересня 1957 року в селі Безиків Городнянського району. Закінчила Чернігівський бухгалтерський технікум. Працювала бухгалтером і санітаркою, нині – посудомийка в школі № 18 м. Чернігів. Вірші допомагають їй жити, сповнюють душу радістю та гармонією.

* * *

Прийшло кохання – чисте, легкокриле.

Я ним живу – щомиті і щодня;

Так небуденно душу розбудило –

Неначе пташка чарівна, кружля.

Не галасуйте, люди, добрі, милі,

Щоб не сполохати стрімкий політ, –

Любов віддячить радісно та щиро,

Бо на землі живе мільйони літ!

Кохання оминає ваші двері,

Чомусь оселі уникає знов? –

Прислухайтеся до душі своєї,

Відчуйте ніжність, віру і любов.

Для кожного вона завжди відкрита,

Потрібно лиш покликати її, –

Прилине враз, немов жаданий вітер,

І вигоїть печалі та жалі.

Тільки вдвох

Сніжинка впала на долоню

Й за мить розтала від тепла;

А я тебе цілую в скроню –

Неначе квітка, ожила.

Так ніжно, вдячно обіймаю,

Немов лебідка: два крила –

Мов оберіг, палким розмаєм, –

Без тебе жити б не змогла…

Коли ти поруч – яскравіше

Тут сяють зорі молоді;

Пречиста молитовна тиша,

І ми – щасливі, я і ти!

І світ над нами – недаремно,

А янгол в серце увійшов…

Іще раз стежкою пройдемо,

Де нам зустрілася любов.

Рідненька

На віях – сльози, та надія –

Зі мною, наче оберіг;

Лиш про одне, рідненька, мрію,

Щоб ти ступила на поріг.

Матусю, добра, щира, ніжна,

Відчуй, як доня щемко зве;

З’явися знову, мов підсніжник,

Я так чекатиму тебе!

Побачу милі, мудрі очі, –

Віддам всю ласку і тепло;

Зроблю для тебе все, що схочеш,

І повернуся у село…

Я розцілую чуйні руки,

Візьму твій біль, усі жалі.

Ти – в дітях, у малих онуках, –

Живи, матусю, сотні літ!

Любов Батюк