Справжньому українському чарівнику Сергію Дзюбі – лише 60? Та хто ж повірить?!
Сергій Дзюба – це, без перебільшення, унікальна постать в українській літературі. Справжній чарівник, який щодня створює нові неймовірні дива! Напрочуд оригінальний, потужний, красивий, цікавий, дотепний, шляхетний, делікатний, чуйний, ніжний, зворушливий, ні на кого не схожий. Причому в усіх жанрах, де створює свої вічні шедеври. Недаремно кажуть: якщо людина справді талановита, вона талановита в усьому.
Але Сергій – ніби й не з нашої планети прилетів, з нетутешнього раю, де все – гармонічно й справедливо. Оцю свою добру та мудру гармонію він і прагне витворити тут, в Україні, в нашому, такому поки що недосконалому, небезпечному світі. Та він аніскільки не боїться – ані світу, ані смерті… Живе отак, неначе благодатне світло, котре все одно проб’ється крізь найгустішу темряву.
Добродій Сергій – зовсім не заздрісний, не скандальний. Жодної пихи, манірності, лицемірства чи вульгарності. Що думає – те й каже, що каже – те й пише. Простий чоловік, спокійний та щирий, небайдужий і доброзичливий, патріотичний, надзвичайно глибокий, немов церковний дзвін, та яскравий – у власних непересічних творах. Взагалі, саме на таких неординарних людях і тримається незалежна Україна!
Дещиця незвичайної статистики. Сергій Дзюба – редактор популярної газети «Чернігівщина» та президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує відомих письменників, науковців, критиків, митців, перекладачів, журналістів, державних та громадських діячів із 70-ти країн. Автор 125 книжок, перекладених ста мовами світу та надрукованих у 80 державах; понад 150 пісень, які виконують зіркові наші співаки, а також – близько 40 блискучих радіоп’єс і радіосеріалів та прекрасного радіофільму.
Він створює неймовірні, дивовижні та чарівні вірші; хорошу прозу – оригінальну фантастику, іронічні детективи, душевні любовні історії, веселі та пригодницькі казки для дітей; драматургію, кіносценарії; пише хвилюючу, гарну музику для багатьох своїх популярних пісень. Видав літературознавчі та літературно-критичні книжки, щоденники, чудову, унікальну епістолярну спадщину.
І всі свої твори Сергій присвячує коханій дружині Тетяні (це – світовий рекорд, Таня цілком офіційно – «найбільш натхненна жінка Землі»). Немало знаних науковців, письменників, перекладачів, літературознавців в Україні і за кордоном вважають її… генієм, з чим Сергій Дзюба цілком згодний! Хоча пані Тетяна – людина скромна й зовсім не переймається таким визнанням та численними почесними нагородами. Адже у видатного творчого подружжя (у кожного: Сергія і Тані) – понад 300 міжнародних, державних та національних нагород у 70 країнах! Тетяна Дзюба – доктор наук із соціальних комунікацій, професор та академік.
Сергій і Тетяна – народні поети України, «Золоті письменники світу». А пан Сергій – також почесний професор в Україні та Німеччині.
20 вересня Сергію Вікторовичу Дзюбі виповнюється 60 років, чим він абсолютно не переймається. Бо традиційно, щодня, за будь-якої погоди, радо проходить по десять кілометрів. Багато років поспіль трудиться без відпусток і вихідних. А його невтомній енергії можуть позаздрити навіть вісімнадцятилітні. Не палить, не переймається алкоголем. Натомість любить квіти, річку, море, ліс, гори, подорожі, щире спілкування з цікавими та неординарними людьми…
Народився майбутній класик у Пирятині – є таке колоритне місто на Полтавщині, де мальовничий острів Масальський і синьоока Удай-ріка.
Мама, Серафима Захарівна, все своє життя пропрацювала на фабриці. В молодості серйозно захворіла – операцію в клініці зробив всесвітньо відомий лікар, академік, кардіохірург Микола Амосов. Дуже вдало – матуся прожила ще понад п’ятдесят років, виростила дітей та дочекалася правнука… Свого часу Сергію пощастило поспілкуватися з Миколою Амосовим і взяти у нього чудове інтерв’ю.
Тато, Віктор Гаврилович, все життя невтомно трудився вантажником і щиро пишався своєю роботою та обожнював її. Коли вранці робив зарядку, піднімав кожною рукою двопудову гирю аж по двадцять разів. Справжній український богатир, якого в рідному місті щиро порівнювали з легендарним Іваном Піддубним! Також тато прекрасно співав – в основному, українські народні пісні, виступав на всіх загальноміських святах, їздив із хором і до Полтави. Але, коли йому запропонували роботу в філармонії, відмовився: «Я люблю співати для душі, коли справді хочеться, а не для якогось офіціозу».
Щодня дружна родина неквапливо та затишно вечеряла вдома, батьки жартували, дотепно та доброзичливо спілкувалися з дітлахами, а потім, після трапези, всі разом задушевно співали українські пісні. «Це був незабутній, чарівний, казковий час!» – пригадує Сергій Дзюба. До речі і Сергій, і його сестричка Валя, молодша на п’ять років, були солістами шкільного хору.
Також Сергій, за першої ліпшої нагоди, навіть взимку, грав у футбол, бігав на короткі дистанції, а ще їздив на змагання з шашок і шахів. У другому класі він став чемпіоном міста та району серед дорослих із шашок і виграв обласний чемпіонат серед школярів. Втім, переїжджати до Полтави та робити спортивну кар’єру не захотів – його вабила творчість.
«Я був юним нахабним романтиком, тому, скромно прославившись у школі, вирішив обов’язково вступити на журфак – до самого Київського держуніверситету імені Тараса Григоровича Шевченка («Вище тільки Папа Римський!» – запевняли рідні та сусіди, наполегливо відмовляючи свого «камікадзе» від нерозважливого вчинку), – пригадує Сергій Дзюба у своїй дотепній книжці «Як я був агентом ЦРУ». – Але хто не здійснює малечі мрії, той зраджує власне дитинство. Знайшлася одна добра душа – моя вчителька хімії. Власне, нового хімічного елементу я так і не вигадав, отож одного разу вона прикро зітхнула: «Як хімік ти – абсолютно безнадійний… Мабуть, тобі краще познайомитися з моєю донькою-журналісткою, вона саме приїхала до Пирятина погостювати з немовлям». Бо доня «хімічки» закінчила саме той журфак і, здається, працювала в «Козі» (як називали тоді «Комсомольское знамя»). Ми чудово провели час! Молода жінка колисала кумедного малюка і розповідала, як мене будуть «зрізати» на творчому конкурсі. Вона мені сподобалася! Її звали Оля Герасим’юк…
На вступних іспитах я брав інтерв’ю у дуже веселої бабусі-туристки, одягненої в потерті джинси та вилинялу футболку. Вона мешкала в Бразилії, там, де багато диких мавп, і була дуже заможною переконаною комуністкою. Носила з собою світлину Льоні Брежнєва, раз-по-раз витягувала її з кишені, дивилася і томно зітхала: «Який мужчина!»
Тому, коли на співбесіді у мене іронічно поцікавилися: «А які ви знаєте документальні радянські кінострічки?» (бо що міг відповісти тоді звичайний хлопчина з робітничого містечка), я, вмить пригадавши колоритну бабусю з Бразилії та її інтимні зітхання, нахабно відповів: «Малая земля», «Целина» і «Возрождение» (це – на той час «бестселери» Брежнєва, який насправді їх не писав)… Так Леонід Ілліч виручив мене у скрутну хвилину.
Але я ще мав назвати столиці всіх (!) соціалістичних країн. І, звісно, не згадав про якийсь В’єнтьян – столицю Лаосу (дідько б його взяв!). Тоді один із сивочолих професорів, що мирно куняв у кутку, одразу трішки «ожив»: «А Лаос?» Я знизав плечима: «Забув…» «Ага, забули!» – аж заплескав у долоні дідусь. «Ну, забув, – якомога доброзичливіше посміхнувся я. – А ви хіба все пам’ятаєте?!» – «Так, звичайно, я – професор, доктор наук, я все пам’ятаю!» – «Тоді, будь ласка, назвіть столицю Гондурасу…»
Кілька хвилин тривала дивовижна пауза. Десяток статечних добродіїв розглядали мене, наче в мікроскоп. Я віддано дивився їм у вічі, старанно тримаючи дулю в кишені… Нарешті «мій» професор не витримав: «Ну, і яка ж столиця… гм-гм… Гондурасу?» – «Тегусігальпа!..» Знову – пауза. Хтось мимоволі почухав потилицю. Дуля в моїй кишені ніби побільшала…
«А тепер чесно скажи, ти – дійсно такий розумний, чи придумав усе це заздалегідь?» – примружив око професор. «Розумієте, у вас колись навчалася одна дівчина, вона й порадила мені, як вести себе на іспитах», – зізнався я.
Так чарівна Оля Герасим’юк допомогла мені вступити на факультет журналістики…»
Втім, провчившись два роки, Сергій Дзюба загримів до війська. У виші була військова кафедра, можна було «відкосити» від строкової служби. Але юнак вирішив по-справжньому, екстремально випробувати себе. Бо що ж то за хлопець, який і в армії не служив?! Так тоді вважали всі дівчата. Отож два роки, вдень та вночі, щодня, проходив під Казахстаном з автоматом у руках. Погодні умови там були жахливі: то спека – понад 40 градусів, то такий же мороз, і безперервний, сильний степовий вітер… А ще ж – запекла муштра, багатогодинні марш-кидки в повному боєкомплекті та протигазах. І бойові завдання… Не раз міг загинути (якось у найдальшому караулі хлопчину, який пішов на пост замість Сергія, вбили, то Дзюбі довелося цілий день вартувати пост і розпанаханого кулями небіжчика). А ще нахапався радіації на службі, адже місце було секретне… Втім, вижив і не шкодує – армійські бувальщини увійшли до його резонансних книжок.
Повернувшись до університету, поринув у цікаве студентське життя – обходив усі театри, кінотеатри, музеї, концертні майданчики (зокрема, Палац «Україна»), став постійним гостем у Спілці письменників України, де на все життя подружився з Юрієм Мушкетиком, Володимиром Дроздом, Іриною Жиленко, Євгеном Гуцалом, Іваном Драчем, Павлом Загребельним, Борисом Олійником, Іваном Дзюбою, Михайлом Слабошпицьким та іншими нашими корифеями. А на факультеті журналістики викладали видатні письменники та науковці Анатолій Погрібний і Степан Колесник… Грав ролі у студентському театрі «Поклик». Часто виступав на концертах – співав під баян та гітару.
А головне, крім навчання, яке дуже подобалося, залюбки працював на Українському радіо, в газетах «Молодь України», «Україна молода» тощо.
Знайомство з чарівною дівчиною Тетяною Мурзенко стало доленосним – на п’ятому курсі вона стала Тетяною Дзюбою, і невдовзі подружжя поїхало до Чернігова працювати в обласній молодіжній газеті «Гарт».
Потім Сергій Дзюба невтомно трудився у «Чернігівських відомостях», «Чернігівському віснику», телерадіоагенції «Новий Чернігів», «Деснянській правді». І вже шостий рік очолює популярну газету «Чернігівщина», статті якої відомі не лише в Україні, а й далеко за її межами, на всіх континентах.
Його книги й зараз успішно перекладаються та видаються за кордоном. Найуспішніші – ошатний, кольоровий тритомник віршів, перекладів, пародій «Гріх любити неталановито!»; тритомник казкових романів для дітей – про пригоди кленового бога Кракатунчика «Душа на обличчі»; книжка детективів «Справи детектива Самарцева»; суперзбірка фантастики «Моя Шахерезада»; книжки пісень із нотами «Примчу на білому коні» та «Душа – мов скрипка»; збірка любовних історій «Кохання з кумиром»; книжка спогадів «Замість щоденника»; збірка листів «До світла»; весела книга для дітей «Потягуськи» («Потягеньки»), спільно з Іриною Кулаковською; літературознавчі книжки «Троянці» та «Прибульці»; збірка «36 радіоп’єс»; кантата «Крила Симаргла» (спільно з Тетяною Дзюбою); п’ять музичних альбомів: «Примчу на білому коні», «Закінчиться війна», «Зима така маленька, мов японка», «Скарбе мій» і «Здрастуйте, рідні!»; п’ятитомник «Вірші ста мовами світу» (Канада, спільно з Тетяною Дзюбою).
Слід виокремити тритомник «Чернігів у вогні» про повномасштабну українсько-російську війну, котрий Сергій Дзюба створив разом зі своїми колегами з газети «Чернігівщина» та консультантами з ОК «Північ» (Дзюба – керівник цього грандіозного проекту), який високо оцінили Герої України Валерій Залужний, Сергій Наєв, Дмитро Красильников, Віктор Ніколюк, Леонід Хода, Олександр Слєсаренко та тисячі фронтовиків, які захищають Україну, волонтерів, медиків, рятівників, мешканців та читачів з усього світу.
«У перший день повномасштабної війни творче подружжя – добродій Сергій і його дружина Тетяна – вирішило залишитися в уже напівоточеному Чернігові і навіть не ховатися в підвалі, щоб не марнувати час. При тому, що особливо околиці міста шалено обстрілювали загарбники – вдень і вночі, й Сергій міг поспати не більше двох годин на добу. А невдовзі в Чернігові не стало води, світла, тепла, каналізації, мобільного зв’язку та Інтернету… – розповідає професорка з США Ольга Бежанова. – Втім, уже наступної ночі Сергій Дзюба створив чудову пісню «Закінчиться війна», котра тепер стала надзвичайно популярною – у виконанні Інни і Тетяни Чабан та Валентини Олійник.
А ще пан Сергій почав збирати спогади бійців та мешканців. І постійно наглядав за офісом газети «Чернігівщина», чимчикуючи через усі блокпости. Бо, якби у будинку, скажімо, вибило вікна, треба було одразу ж вирішувати проблему, щоб не постраждали комп’ютери. Але, хоча вода тоді була на вагу золота і ходив за нею під обстрілами журналіст по п’ять кілометрів, добродій Сергій все одно старанно поливав квіти, котрі ростуть у редакції. Тому всі вазони благополучно вижили разом із дбайливим господарем».
Нині вийшов уже третій том героїчної епопеї «Чернігів у вогні». Його автори – Сергій Дзюба, Марія Пучинець, Віталій Назаренко та Григорій Войток, також уперше приєдналися й наші постійні автори Сергій Кордик і Олександра Гостра. Консультанти – полковники ОК «Північ» Валентин Буряченко, Вадим Мисник та Олександр Єрмоленко.
Книжка побачила світ за сприяння генерального директора ТОВ «Земля і Воля», Героя України Леоніда Яковишина, заступника голови Чернігівської обласної ради Дмитра Блауша, підполковника, захисника України Андрія Требуха (легендарного «Кліща»), директора Української громади Сіднея, викладача університетів і центральної української школи в Австралії, кандидата наук із літературознавства Софії Мицак та голови ГО «Бекет», волонтера Олександра Вайла.
Свого часу Сергій «передбачив» цю страшну війну. А нині він вірить у Перемогу України. І робить зі своїми талановитими колегами все можливе, щоб наблизити її.
А вік… У геніального поета Ігоря Римарука є такі рядки: «Сорок – це корок… А клята душа все ж витікає…». Звісно, блокада та шалені обстріли далися взнаки. «Втім, на вік взагалі не потрібно зважати, адже у кожного він – свій, індивідуальний, – переконаний Сергій Дзюба. – Тому я просто радію кожному прожитому дню і стараюся зробити якнайбільше».
Ти – великий молодець, Сергію! Приклад для нас усіх. Живи. Працюй. Долай усі терни. Здоров’я тобі, дорогий друже, Перемоги та миру!!!
Ярослав Савчин,
народний поет України, «Золотий письменник світу», Івано-Франківська область
