Стару назву села змінили на Молодіжне
Крилаті слова про дорослих, що не поривають і з дитинством, належать американському дитячому письменнику-казкарю Теодору Сьюз Гайселу. Не опитував жителів Молодіжного Озерянського старостинського округу, чи знають вони щось про заокеанського письменника, але поцікавився, чому саме таку нову назву дали своєму невеличкому селу. Оскільки з 124 місцевих жителів лише 23 дітей: 6 – дошкільного віку і 17 – шкільного, це менше, ніж живе тут пенсіонерів.
– А бачили б, скільки діток приїжджає в наше село до бабусь і дідусів на вихідні й літні канікули, – відповіла на запитання стосовно назви села ветеран праці Ганна Миколаївна Карпухно. – Спасибі, староста Сергій Петрович потурбувався про дитячий майданчик у центрі села. Тут весело й навіть гамірно буває в окремі дні. Коли ж на сходці села перебирали нову назву, здебільшого пропонували назвати на честь фруктових дерев, а одна жіночка ніби жартома запропонувала назвати Молодіжним. Мовляв, у селі влітку багато дітей, а ще все більшає літніх людей, які також, буває, поводяться, як діти. Цей закид нашої пенсіонерки сприймаю й на себе, але не збираюся руки опускати, коритися своєму довголіттю. Бачу, не здаються довгим літам і мої ровесники-жінки. Така працьовита наша нація.
І так доля склалася в цієї трудівниці, що мешкає вона в будинку, спорудженому ще поміщиком Красовським в 1905 році. Тут і трьох дітей на ноги поставила, тепер внуків зустрічає, пригощає городиною, вирощеною натрудженими руками: працювала дояркою, бригадиром на радгоспній фермі та на інших роботах. Старовинний будинок теж утримує в хорошому стані. Жартує господарка, що він переживе не лише її, а й наступне покоління Карпухнів, – так міцно й на совість колись будували.
У колишньому селі з комунізованою назвою було виробниче відділення Бобровицького бурякорадгоспу, об’єднаного з цукрозаводом. За роки горбачовської перебудови і на зорі незалежності цукрове і аграрне виробництво розвалилися, залишилася лише земля, яку розпаювали й роздали колишнім працівникам. Бажаючих працювати самостійно на своїх земельних паях виявилося дуже мало, й тих об’єднав навколо себе Валерій Перистий з Озерян, в якого є власна відповідна техніка. Староста Сергій Гавриленко дуже вдячний цьому міні-аграрнику, котрий не лише допомагає землякам обробляти їхні земельні паї, а і в селі береться за вирішення певних соціальних і побутових проблем, долучився був і до ремонту приміщення старостату.
Надає посильну допомогу старостинському округу й орендар земельних паїв Молодіжного, колишній будівельник Михайло Нестеренко. Не забувають роботу на землі й так звані одноосібники, що працюють здебільшого на присадибних ділянках. І невеличке село не занепадає, й порядок на вулицях підтримується. Це підтвердив і ветеран праці Микола Матвієнко, котрий гуляв із внучкою Алінкою на дитячому майданчику. Він в 1971 році тут оселився, потім і син, коли виріс, нікуди не поїхав, має житло, працює неподалік у Мирному, де відділок ТОВ «Земля і воля».
До Озерянського округу входить й невеличке село Майнівка (47 жителів), назване на честь поміщиці Майнової, яка заповіла свій маєток для сільськогосподарської школи. В 1978 році навчально-виробничий заклад переселився на нову базу, побудовану під керівництвом директора Леоніда Григоровича Яковишина на околиці Бобровиці, а старою садибою стала управляти Бобровицька районна влада. Кінцеве її рішення: передати все велике майно й землю в, по суті, довічну оренду столичним ділкам, які й досі там господарюють. Уже незалежній місцевій владі вдалося відвоювати в них житловий фонд, де живуть колишні працівники Майнівки. Земля ж не використовується за призначенням, а от насадженими давно деревами орендар розпоряджається, як власними. Вивезено з Майнівки різне обладнання і все інше, що зроблено з металу. З якою метою остання компартійна, вона ж і перша незалежна районна рада віддала багатий маєток у чужі столичні руки з правом постійного користування? Таке право вони мають і на землю.
Тільки недавно після втручання прокуратури в цю столичну «дурнякову» оренду орендарю була нарахована плата в сумі 45 тисяч гривень на рік, що в рази більше, ніж було раніше. Та чи не найгіршим є те, що колишній оазис природної краси перетворився у найбільш занехаяний куточок української чарівної природи.
В старости округу замало повноважень, щоб змінити ситуацію на краще. Не в його повноваженнях контроль за надходженням підвищеної орендної плати. Орендар же зайнятий одним: пошуком покупця на одержане на дурняк майно й землю. А столичні реформатори обіцяли, що після децентралізації місцевої влади головні владні права перейдуть до низових структур. Історія Майнівки свідчить про інше, і ніхто не береться поставити на місце столичного орендаря, який добив до ручки колишню державну садибу, й продовжує розводити там чагарники й багатометрові бур’яни, заодно нищити багаторічні цінні дерева. Сам же орендар жодного деревця там не посадив.
Можна сказати, безконтрольно господарює на чималому шматку озерянських земель (28 га) багатообіцяюча фірма «Чернігівський горіх». Спочатку насадила була тих горіхів, а коли дерева доросли до плодоносіння, їх спиляли, і взялися за вирощування полуниці, моркви, яблуні насаджують. Чи надовго? Зате спорудили офісне і складські приміщення, засекретили доступи до них. Тобто, влада хоч і децентралізована, а господарюють на її землях якісь приїжджі, засекречені господарі. Яка користь для села, громади від їхнього господарювання на місцевих землях – теж секрет.
Інша співпраця Озерянського старостинського округу з місцевими фермерами. Певні проблеми й тут відчуваються, але й допомога є від них у вирішенні соціальних питань. Староста називає фермерів Миколу Городиського і Миколу Московка. Та найбільшу допомогу, звісно, надає товариство «Земля і воля»: дитячий садок відремонтували й побутову техніку придбали, дитячий майданчик спорудили, дороги ремонтують та багато чим іншим допомагають. Бо й сам невеличкий колектив (троє працівників) не сидять склавши руки. Староста економить гроші навіть на косінні трави по селах, часто сам бере до рук бензокосарку.
На старостинському окрузі проживає 570 людей, в тому числі 89 дітей, з них 71 школяр. Вимираючим можна назвати колишній хутір Плуг, в якому залишилося 15 дворів, і лише в двох хатах проживає по одному чоловіку, але працездатного віку. Їм теж потрібна відповідна підтримка, може, й допомога. Бо саме на території колишньої Озерянської сільради вимерло перше на Бобровиччині село Тарасівка – видно, не звернули вчасно на нього уваги.
Сергій Гавриленко – один з наймолодших старост Бобровицької територіальної громади, прийшов у місцеву владу з посади учителя історії Озерянської школи. Робота нова, але мав уже досвід спілкування з дітьми та їхніми батьками. Намагається знаходити контакт навіть з тими односельцями, в яких велика тяга до сварок і серйозних конфліктів. Але й обдумані рішення свої не змінює на ходу. І брати верх над собою не дозволяє навіть найбільш крикливому й паскудному дурачку. Видно, пам’ятає мудрі слова: «Заткнути горлянку дурню – неввічливо, але дозволити йому продовжувати – просто жорстоко». Та чи не найчастіше керується відомим японським правилом: «Не роби того, що потрібно приховувати». А ще старості Озерянського округу до душі припала перейменована назва села на Молодіжне. Адже й сам поступово доростає до постарілої дитини. І головне: не очікувати й не думати постійно про це, а бути підготовленим і вміти запозичувати корисне й з дитинства для дорослого життя.
Григорій Войток
