Судді чи майстри дишла?
«Суддю самого треба під суд!» Це був крик душі жінки, яку ми зустріли в коридорі Новозаводського районного суду Чернігова. А які ще підбереш слова, коли людина іменем України проголошує рішення, яке назвати справедливим, на наш погляд, не можна? Що саме довело незнайомку до відчаю – запитати не наважилися. Чорна хустина, змарніле обличчя… Та й який сенс розпитувати, коли самі не раз мали справи з судами.
Бракує професіоналізму?
Два роки суддя Олександр Д-ч чинив судилище з одного надуманого позову. Перші два засідання провів без відповідачки: про перше вона навіть не здогадувалася, бо не отримала повістки, а друге письмовою заявою просила перенести, бо перебувала на лікарняному. Але зась! У такий спосіб служитель Феміди позбавив громадянку змоги подати зустрічний позов.
На стадії розгляду, коли предмет позову був вичерпаний і стало очевидно, що треба відмовити у його задоволенні, цей суддя дозволяє позивачеві змінити предмет позову. Таким чином він ігнорує ст. 31 ЦПК, яка забороняє це робити.
Далі – більше. Суддя частково задовольняє позов, виходячи за межі позовних вимог, а саме: позивач просив усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, а оскільки перешкод немає, то Д-ч прийняв рішення… стосовно права користування майном. Згодом апеляційний суд це рішення скасував.
Запрошуйте на суди громадськість
Таку пораду дав один адвокат і він мав рацію. Зазвичай суддя Д-ч проводив засідання у своєму кабінеті. І якщо хтось бажав послухати – вибачайте, і без вас тісно, всього чотири стільці.
За вищевказаним судовим процесом протягом двох років спостерігала громадськість і одного разу своєю присутністю вирішила це засвідчити – засідання ж відкрите. Завдяки цьому вперше за два роки його проводили по-людськи, у залі.
Чи то чітке заперечення відповідачки, чи то присутність громадськості трохи порушили спокій судді – він нібито ніяковів, червонів. А приймаючи рішення, довго радився. Довше, ніж зазвичай.
«Родзинка» суду – туалетна кімната
Людей «по нужді» в Новозаводському суді відправляють через «чорний» хід у двір. Зелена споруда нагадує колгоспну вбиральню 80-х. Пригадується, такою користувалися, коли студентами їздили в сільську глибинку «на картоплю». Ані трохи не краща. На жіночій половині ще й защіпка зламана, тож від «сюрпризу» ніхто не застрахований.
Невже судді також користуються цими «зручностями»?
Судова реформа має розпочатися і в Чернігові
Якщо судді приймають рішення, які на наш погляд, не стикуються з нормами права, то очевидні, принаймні, два висновки – непрофесіоналізм або інша мотивація.
Щоб перевірити перше – звернемося до вищої кваліфікаційної комісії суддів. До речі, в обласному апеляційному суді на одному зі стендів є роз’яснення, за що комісія може притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності. Тож варто написати, щоб перевірити.
Щодо інших мотивів, то все-таки суддям треба пам’ятати, що чернігівці перебиваються на 2-3 тисячі гривень у місяць і не мріють про суддівські 18 тисяч, на які можна чесно жити. Але чому містом ходять чутки про суддів-хабарників? Брешуть люди?
«Хто може притягнути суддю до відповідальності? – розводять руками в одній новоспеченій антикорупційній громадській організації. – Не задоволені рішенням – ідіть до апеляційного суду».
Схоже, хлопці і дівчата чекають наступних виборів, щоб провести політичну акцію під виглядом антикорупційної. Так і живемо.
Правда, останнім часом маємо нову забавку – читання декларацій про доходи тих, хто, за визначенням, має служити народу. І суддям треба віддати належне – вони не сильно відстають від нардепів і прокурорів. Воно й зрозуміло, адже майстерно вправлятися з дишлом (тобто законом) – нелегко.
Лідія Фальчевська, Любов Потапенко
