Суспільство. Поки просто тасується владна і провладна колода

Чи будуть переміни?

Заголовок, здавалося б, дивний. Адже в країні такі великі переміни після двох виборів. Деякі просто рекордні. Обрано наймолодшого президента — Володимиру Зеленському 41 рік. Обрано з рекордним для всіх наших виборів результатом — понад 73 відсотки виборців проголосували за нього. На виборах парламенту партія президента, теж вперше, одноосібно отримала більшість мандатів, і за списками партій, і особливо по мажоритарних округах.

Підсумкам і рекордам парламентських виборів дивуватися не варто. Це було продовження президентських виборів. Там теж вибір був очевидний. Або за добре відоме старе, те, що набридло, якщо не сказати — допекло, або за оновлення, нехай і мало прогнозоване. Люди обрали переміни.

На парламентських виборах все повторилося, причому, ще в більшому ступені. Особливо це було видно на мажоритарних округах, де виборці віддавали перевагу нехай і не дуже відомим кандидатам, але від партії президента.

Але що далі? Чи будуть переміни не в сенсі державних посад, а в розбудові громадянського суспільства? А де ж вибори?

Ні, безумовно, обоє виборів були, відбулися демократично, особливо на наші мірки і звички. Але, як я тоді писав про президентські вибори, і як це ще певніше можна сказати про парламентські, вони відбили всю слабкість цього нашого громадянського суспільства. Адже вибори за партійними списками — це віддзеркалення нашого убогого політикуму, партійного цирку з його понад 350 партіями, партійками. По мажоритарних округах — це ярмарок демагогії, порожніх обіцянок і підкупу.

Зараз задають запитання: а що це за партія — переможець виборів, «Слуга народу»? Хто в ній, хто їх знає? Але скажіть чесно, ми дуже знали попередню партію влади — Блок Петра Порошенка «Солідарність»? Ви знали когось з її лідерів, окрім кількох, що на високих посадах, відтак у телевізорі? Ви бачили діяльність її місцевих структур? Лише й того, що в цій партії влади отиралися місцеві чиновники, щоб потім перейти в іншу партію влади.

Типова історія наших партій влади. Де вони зараз? Соціал-демократична партія? «Наша Україна»? Партія регіонів?

А де «партія Яценюка» (вони ж у нас «іменні») «Народний фронт»? Яка на попередніх виборах ще діючого парламенту зайняла перше місце за партійними списками, отримала другу фракцію в Раді і всі ці 5 років у правлячій коаліції.

Перше, про що варто сказати, з сумом,— нові вибори ще раз засвідчили крах старих національно-демократичних сил. Лише партія «Свобода» пішла на ці вибори і прогнозовано, вже вдруге поспіль, не потрапила в Раду, набравши трохи більше 2 % голосів. Не допомогло й неформальне блокування (бо юридично блоків партій не виборах не було) з кількома націоналістичними партіями, безумовно, патріотичними, але такими, що давно вже на узбіччі політикуму. Це КУН і ОУН, якщо хто забув — Конгрес українських націоналістів і Організація українських націоналістів, чиї лідери, врешті, мало відомі загалу, увійшли в чільну частину кандидатського списку «Свободи», разом з Олегом Тягнибоком і Русланом Кошулинським.

І вже повний крах засвідчили ці вибори для знаменитого колись Народного Руху України. Партія взагалі не пішла на вибори, на які хто тільки не пхався. А куди йти, коли на недавніх президентських виборах голова партії зайняв 27 місце, в подвійних «політичних нулях», тобто набравши нуль цілих, нуль десятих і скількись сотих голосів. Так партія, що останні роки безсоромно лягла під попередню владу, зустріла своє 30-річчя.

Коли в липні групка симпатичних патріотів у Чернігові малопомітно відзначила «30-річчя обласної організації Народного Руху», то це правильніше треба було назвати річницею «заснування» організації, а не її «існування». Те ж саме щодо наступного відзначення у вересні «30-річчя Руху», яке знов таки фактично є річницею «заснування», а не «існування». Бо з цих трьох десятиліть Рух був живий лише 10 років, а 20 років тому, після трагічного, інспірованого зовні і підігрітого зсередини розколу, пішов просто занепад партії.

Що вже казати про інші наші найперші національно-демократичні сили! А вони ж і нині юридично числяться в політикумі. Українська республіканська партія. Демократична партія України, на яку на початках незалежності покладалися такі надії. І їм подібні партії, які ви зможете знайти в реєстрі Міністерства юстиції. Свого часу вони «пішли по руках» і зайшли, відомо куди.

Жодного результату не дають спроби об`єднання цих партій, в тому числі і довкола якихось новіших. Приклад — наївні спроби Товариства «Просвіта» якось об`єднати демократів довкола партії «Патріот». А ось результат. На президентських виборах кандидат від партії зайняв 30 місце, в тих же «подвійних нулях». На парламентських партія опинилася на 20 місці серед 22-х, набравши 0,11 %.

Час будувати нормальне громадянське суспільство, яке передбачає нормальний політикум і громадянський сектор.

Перше. Завершувати з партійним цирком. Слово за державою, в особі Міністерства юстиції. Давно час провести перереєстрацію партій. Вони повинні мати фіксоване членство і структури — осередки, районні і обласні організації. До речі, обидві ці норми закону стосуються і таких громадських організацій, як «Просвіта».

Друге. Час виконати норму закону про партії, за якою ті з них, які останні 10 років не брали участі в загальнонаціональних виборах, знімаються з реєстрації, ліквідовуються. Таких фахівці нарахували близька ста.

Третє. Час би самим громадянам братися за створення оцього самого громадянського суспільства, а не понуро і байдуже спостерігати за діяннями партійних вождів і вождиків громадянського сектору.

…А щодо перемін? Навряд чи вони будуть, справжні, а не декоровані, поки просто тасуватиметься владна і провладна колода.

Петро АНТОНЕНКО,

редактор газети «Світ-інфо», м. Чернігів