Світець – найбюджетніший освітлювальний прилад давнини
У традиційній хаті українця центральним місцем завжди була піч. Саме навколо неї вирувало життя. Тут пекли хліб, готували їжу, грілися, поряд снідали, обідали та вечеряли, а ще спілкувалися про справи насущні. Майже в кожній хаті вечірньої пори біля печі хтось зі старих – дідусь чи бабуся оповідали малечі казки, бувальщини й небилиці.
Нерідко такі посиденьки відбувалися при світлі скіпки (лучини) – дерев’яної тріски, яку затискали у спеціальному пристрої – світці. Нині світець – бажана знахідка для самодіяльних археологів, а краєзнавчі музеї прагнуть мати цей раритет у своїх експозиціях. Та до наших днів їх дійшло замало, бо використовували їх ще до широкого поширення гасових ламп.
Основою кожного світця був кований рогачик, поміж ріжками якого й затискалося те лучиння. Кріпили світці на стіни, до стелі й навіть на підлогу ставили на спеціальних підставках, але обов’язково під світцем прилаштовували корито чи діжу з водою. Так убезпечувалися від пожеж, бо палаюча скіпка могла тріснути й розкидати жаринки по кімнаті.
Хати були дерев’яними й могли швидко зайнятися від найменшої іскри, тому за освітлювальними трісками слідкував, зазвичай, той самий дідусь, який був одночасно й оповідачем. Він же заздалегідь готував скіпки із запасом з особливих соснових колод, щоб при горінні кіптяви не було і щоб кололася легко. Таку деревину називали дранчаткою, бо з неї кололи ще й дранку, якою оббивали стіни перед штукатуркою.
Сучасний читач може поставити під сумнів використання таких освітлювальних приладів, проте на Городнянщині ще є старожили, які пам’ятають використання світців у побуті. Чому освітлювали хати таким незручним й часто небезпечним способом? Бо жили небагато, а воскові свічки коштували дорого й засвічували їх виключно на великі свята. Лампадки засвічували лише біля ікон на покуті, бо олія також була не дешевим задоволенням.
Лише на початку минулого століття гасові лампи почали витісняти незручні світці з побуту, та й то ненадовго, бо після двох світових і громадянської воєн гасу було не дістати, та й лампи побилися. Достовірно відомо, що освітлення скіпкою використовувалось на Поліссі ще наприкінці сорокових – початку п’ятдесятих років двадцятого століття, коли цивілізовані країни вже широко користувались пральними машинами і холодильниками.
«При лучині» збиралися на вечорниці, пряли, шили, плели та вишивали. Чоловіки навіть грали у карти, а діти читали книжки та вчили уроки. Сучасній людині важко уявити, як можна при такому благенькому освітленні не тільки не натикатися на предмети, пересуваючись по хаті, а ще й щось робити. А зважаючи на те, що скіпка горіла всього 2-3 хвилини, за світцем треба було доглядати буквально щохвилинно, замінюючи згорілі тріски на нові.
Сучасні історичні реконструктори, які експериментують з предметами старовини, довели, що можна збільшити час горіння скіпки до 15 хвилин, але при цьому вони використовували довжелезні близько метра березові тріски з певною вологістю деревини. Навряд чи наші предки так морочилися з приводу трісок, бо важливішої роботи в господі завжди вистачало. Тому освітлювати скіпками оселю було трудомісткою справою.
На цьому тлі хочеться сподіватись, що теперішній блекаут не доведе нас до використання світців, а залишить їх виключно антикварним предметом, використовувати який ми будемо виключно в колекційних чи освітніх, але аж ніяк не освітлювальних цілях.
Павло Дубровський,
Новини Городнянщини
