«Точка нестійкої рівноваги»: поезія, що перегукується з історією Батурина

Нещодавно бібліотека Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» поповнилася цікавою книгою – збірником вибраних поезій львівської письменниці і поетеси Лани Перлулайнен (Світлана Жемчужина) «Точка нестійкої рівноваги» видавництва літературної агенції «Піраміда» (Львів, 2024).

Серед творів збірки, а саме поезій-мініатюр, написаних за останнє тридцятиріччя, вигідно вирізняються дві поеми – «Зимові діалоги із Львовом» і «Автограф на Україні». Звісно, що нашу увагу насамперед привернула поема «Автограф…» написана у 1997 році, бо у ній мова йде про гетьманську столицю – Батурин, гетьмана Івана Мазепу і його життєві трагедії, що стали трагедіями і для України. Йдеться про антимосковський виступ під проводом І. Мазепи, знищення Батурина, вимушена еміграція, анафема, смерть на чужині і забуття.

Цікава і невіддільна від згаданого твору життєва історія самої авторки. Походить Світлана з народу інґерманландських фінів, територію яких у період російсько-фінської війни захопив Радянський Союз (читай – рашисти). Сам народ зазнав насильницьких депортацій та репресій найкращої своєї частини. З розповіді самої авторки, Перлулайнен – прізвище її діда по батьковій лінії, яке було примусово перекладено на Жемчужин. Тому, пам’ятаючи своє коріння, не випадково Світлана взяла такий літературний псевдонім. Народилася вона у м. Кіров (колишня В’ятка), отримала освіту у Харкові, прийняла українське громадянство, великий відрізок життя провела у Львові, де мешкає і зараз. Досконало вивчила українську мову (а ще англійську, білоруську, польську!), перекладає з цих мов на українську. Щиро закохана в українське Слово, в Україну та у Львів. Пройшовши величезний шлях в літературі, ідентифікує себе як українку за покликом серця. Видала велику кількість книжок, у тому числі дитячої літератури. Лауреатка кількох літературних премій ім. В. Стуса (1998), журналів «Сучасність» (1997) та «Березіль» (2013), ім. М. Гоголя «Тріумф» (2015) імені М. Шашкевича та імені Д. Нитченка (обидві — 2019). Є членкинею Національної спілки письменників України.

Цікаво, що трагедія «Автограф на Україні» побудована у формі довірливого діалогу ліричного героя і великого українського гетьмана І. Мазепи, ба, навіть сповіді Мазепи перед нашим поколінням в особі авторки. Очевидно, Лана глибоко і по-філософськи з позицій ХХ ст., гіркого досвіду родини і власного життєвого досвіду переосмислила історію гетьманської України і її болючої поразки. Поема складається з 10 підрозділів: «Блукання», «Булава», «Протистояння», «Вибір», «Мотря», «Змова», «Карл і Петро», «Напередодні», «Поразка», «Кінець». У творі Іван Степанович виступає як мудрий, але зболений патріот своєї України, політик і полководець, закоханий чоловік. Невідступно присутній у поемі і Господь Бог, часто Мазепа звертається до нього і отримує відповіді. Цікавий погляд авторки на геополітичні реалії тієї доби (дуже історично достовірні!), не переобтяжені подробицями. Згадуються головні діючі особи політичного бомонду найближчої ретроспективи і сучасної Мазепі, доби: польський король Ян Казимир, Петро Дорошенко, Іван Сірко, Кость Гордієнко, король Август, Василь Голіцин, петро І, московська цариця Софія, Пилип Орлик, Карл ХІІ, Андрій Войнаровський, Олександр Меншиков, Іван Скоропадський та багато інших.

Впродовж всієї поеми авторка підкреслює протистояння двох ментальних антиподів, двох полюсів – петра І і Мазепи: «Запросили. З дарами ввійшов. І схрестилися враз погляд синій – Івана, погляд чорний – Петра».

Починаючи від свого приходу до влади (і двірцевого перевороту 1687 року, коли 17-річний Петро скинув з трону свою сестру Софію), аж до знищення Батурина, нависає над Мазепою чорна тінь московії. Неодноразово згадується доба Руїни і те, як її долав мудрий гетьман Мазепа. Кульмінацією у творі є відома історія доносу Василя Кочубея на Мазепу, трагічне своєю нереалізованістю кохання Мазепи і Мотрони, негативні образи подружжя Кочубеїв: «Вранці кипів Батурин. Кочубей лютував… Крякав неначе ворон, на весь православний світ – розносив батьківський сором від гетьманських воріт». З болем згадується у поемі про загибель Батурина і про страшні наслідки цієї трагедії: «…Дощенту згорів Батурин. Мела московська мітла: Дмітрашка цупив гармати, Ляксєй майно захопив, Петро козакам за зраду з гетьманських скарбів платив…». Твір дуже змістовно глибокий, просякнутий психологізмом, і попри легкий віршований розмір, читання його розраховане на підготовленого читача, спонукає до важких роздумів над нещасливою долею України і самого Гетьмана.

З вдячністю за подарунок авторці збірника і поеми, приємно вражені, що постать І.Мазепи вже котре століття спонукає до творчого неспокою багатьох митців, у тому числі вихідців з таких географічно далеких, але духовно близьких народів, як фіни. Рекомендуємо всім небайдужим для прочитання і роздумів.

Наталія Сердюк,

молодша наукова співробітниця Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»,

спеціально для видання Спецкор регіон