Тимчасові батьки: дві родини наважилися стати послами добра
ДОБРІ СПРАВИ. Подружжя Віталій і Наталія Гончарови з Кобижчі та родина переселенців, а нині мешканці Бобровиці в Чернігівській області Наталія Горевич з мамою Антоніною Паркачовою працюватимуть тимчасовими батьками. Патронатні сім’ї вже незабаром прийматимуть дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Це своєрідна домашня альтернатива центрам соціально-психологічної реабілітації. Така форма виховання в Україні спочатку існувала як експеримент. Нині держава почала виділяти гроші на створення патронатних родин. Для Чернігівщини це явище досить нове і незвичне. Але є люди, які наважуються на такий відповідальний крок. Саме ці дві родини з Бобровиччини нещодавно пройшли навчання й спеціальну підготовку, аби мати змогу стати для будь-якої дитини, яка опинилася на роздоріжжі, опорою і підтримкою у найважчий період життя.
Альтернатива притулкам
Днями у Бобровицькій райдержадміністрації зібралася міждисциплінарна команда з фахівців служби у справах дітей, закладів освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та представників ювенальної превенції.
Під керівництвом національного тренера з навчання міждисциплінарної команди Наталії Хатнюк та національного тренера з навчання патронатного виховання Андрія Кравченка обговорювали міжвідомчу взаємодію суб’єктів в роботі з сім’ями, які опинилися в складних життєвих обставинах та останні зміни в законодавстві щодо соціальної роботи. Визначали та складали алгоритми дії співпраці для вирішення складної життєвої ситуації в конкретних випадках. Участь у тренінгу взяли і щойно створені патронатні родини.
«Відбиралися батьки, які вже мають позитивний досвід виховання дітей. Також обов’язковим є, щоб один з патронатних вихователів не працював, для того, аби весь вільний час віддавати дитині, яка перебуватиме в родині. Помічник вихователя може працювати, – пояснює тренер Андрій Кравченко. – Це мають бути дорослі, самодостатні люди. Ще дуже важливо тут – сімейні цінності. Тому ми завжди прискіпливо стежимо, як батьки спілкуються і проводять свій час з власними дітьми».
З 2016 року в Україні на законодавчому рівні запроваджено таке новаторство, як патронатна родина. Нове воно лише для нас – цю практику давно використовують у багатьох країнах Європи та в США як свого роду підготовку дитини до влаштування в прийомну сім’ю чи всиновлення.
Таким чином дитина потрапляє не у притулок, де таких знедолених багато, а в родину, переживає менший стрес, її легше реабілітувати.
Паралельно в цей час із рідними батьками спілкуються соціальні працівники: допомагають позбутися поганих звичок (пияцтва, наркотичної залежності тощо), які часто й спричиняють кризу. А ще допомагають у пошуку роботи, впорядкуванні життєвого простору тощо. І якщо зрештою батьки долають кризу, дітей їм повертають.
Якщо відновити здатність батьків виховувати дитину неможливо, їй підшукують іншу форму сімейного виховання: усиновлення, влаштування під опіку чи піклування або довгострокову прийомну сім’ю.
«До сім’ї патронатного вихователя можуть бути влаштовані діти, які потрапили в складні життєві обставини, а саме: новонароджені діти, залишені в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я, підкинуті, знайдені, безпритульні діти, діти з сімей, в яких існує загроза їхньому життю та здоров’ю, які зазнали насильства, жорстокого поводження, діти, батьки або особи, які їх заміняють, померли, безвісті відсутні… Перелік досить довгий. Тому батьки мають бути готові у будь-який момент прийняти дитину, допомогти і відпустити її. На виховання можуть взяти братиків і сестричок. Навіть можливі ситуації, коли родина опікуватиметься неповнолітньою мамою та її дитиною. Оптимальний термін перебування дитини в патронатній сім’ї визначається відповідно до індивідуальних потреб дитини, виявлених обставин та їх впливу на стан дитини та не повинен перевищувати трьох місяців. В особливих випадках, за рішенням органу опіки та піклування, термін перебування під патронатом може бути подовжений, однак загалом не повинен бути більшим за шість місяців», – пояснила національний тренер Наталія Хатнюк.
Прогалини у законодавстві
Фінансування сімей патронатних вихователів, що передбачає оплату послуг зі здійснення патронату над дитиною та виплату соціальної допомоги на утримання дитини в сім’ї патронатного вихователя, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
На утримання кожної дитини, влаштованої у сім’ю патронатного вихователя, виплачується щомісячна соціальна допомога у розмірі двох прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку. Оплата послуг зі здійснення патронату над дитиною здійснюється шляхом щомісячних виплат грошового забезпечення патронатним вихователям.
Все б то наче й непогано, але трудовий стаж йтиме лише тоді, коли під патронатом перебуватиме дитина. У дні, місяці, коли батьки не надаватимуть послуг виховання – у трудовій будуть прогалини. Це обурило учасників міждисциплінарної команди. Адже знайти людей, які б погодилися на такий відповідальний крок – стати тимчасовими батьками для дитини, що опинилася у складних життєвих обставинах, – дуже непросто. А тут ще й такі недоречні упущення у законодавстві.
«Оплата за послуги патронату має нараховуватись, коли батьки безпосередньо надають цю послугу – тут зрозуміло. Бо даремних грошей ніхто не платитиме, але ж трудовий стаж має йти безперервно. Уклали угоду з патронатними батьками на три роки – значить ці три роки вони по суті працюють вихователями. Бо у будь-який час дня і ночі їм можуть привезти дитину чи навіть кількох дітей, які опинилися у складних життєвих ситуаціях. Внесіть, будь ласка, наші пропозиції і озвучте їх у міністерстві» , – звернулися до національних тренерів учасники Бобровицької міждисциплінарної команди.
«Нашої любові вистачить на всіх»
Наприкінці плідного засідання тренери вручили патронатним родинам рекомендації про можливість надання послуг з патронату над дитиною. Правда, родині Гончарових з Кобижчі для того, щоб приймати діток, які опинилися у складних життєвих обставинах, необхідно завершити ремонт, аби виконати один з надважливих пунктів – сприятливі умови проживання.
«Я дуже вболіваю за Наталю та Віталія. Це показова родина у нашому селі. Вони мають семеро власних дітей. Більше того, під їхньою опікою перебуває ще дівчинка. Всі вони доглянуті, чемні, відмінники у школі і по життю. Таких людей, як Гончарови, я ще не зустрічала, скільки працюю, – говорить фахівець із соціальної роботи Кобижчанської філії Бобровицького районного центру соціальних служб у справах сім’ї, дітей та молоді Валентина Шульга. – Я завжди кажу: це будинок, де завжди пахне свіжоспеченим хлібом. Я вірю в те, що вони встигнуть завершити ремонт. Не так давно подружжя придбало будинок, а він старенький і, звісно, потребує вкладень. Якби хтось із меценатів допоміг, нехай не фінансами, а, наприклад, будматеріалами, хоч чимось, бо нині на все такі космічні ціни. А ці люди неабияк заслуговують на підтримку. Бо вони роблять благородну справу».
Наталія – уродженка столиці, її чоловік Віталій – з Броварів. Вісім років тому вони перебралися до Кобижчі. Тут тепер і хазяйнують. Мають велике господарство: корови, телята, птиця. Жінка їздить на роботу до Києва, чоловік займається будинком і дітьми.
«Ми дуже хочемо допомагати дітям. Думаю, це наше покликання у житті. Кровних дітей у нас семеро. Під опікою перебувало двоє. Хлопчик вже пішов у самостійне життя. Отримав освіту, нині працює. Але ми спілкуємося, він приїздить до нас. 15-річна Жанна живе з нами. Вона теж під опікою. Наша родина – це команда. Ми все робимо разом. Діти дуже вдячні, вони цінують все, що ми для них робимо і охоче нам допомагають. Коли дізналися про патронат, порадились з чоловіком і вирішили, чому б не допомагати діткам, які цього дуже потребують. Дитина має рости в дружньому, теплому, безпечному – сімейному середовищі. Коли дитина залишається сам на сам зі своєю бідою, без нагляду рідних, допомогу їй може запропонувати саме патронатна сім’я. Нашої любові вистачить на всіх!», – наголосила пані Наталя.
Сніжана Божок, фото автора
