У цих маленьких людей – великі душі!
Несподіваний ракурс. Хто з нас у дитинстві не захоплювався неймовірними пригодами Гулівера в країні ліліпутів?! Завдяки письменникові Свіфту ця казкова історія вже не одне століття приваблює дітлахів з усього світу. Проте не секрет, що такі люди існують насправді. І не лише десь за морями-океанами, а й у нашому Чернігові.
«Закінчивши школу, не відрізнявся зростом від першокласників…»
Семилітній Володя Шульга був найнижчим хлопчиком у своєму класі. Вже тоді він збагнув, що відбуваються дивні речі – його ровесники ростуть значно швидше. За порадою лікарів протягом року Володі кололи гормон росту. Кажуть, якщо робити це вчасно та правильно, то може допомогти. Проте одного разу хлопчикові стало зле і його п’ять днів поспіль рятували в реанімації. На цьому експерименти з начебто чудодійними ін’єкціями завершилися. Коли Володя закінчив школу, то за своїм ростом майже не відрізнявся від тих же першокласників. І розумів – таким залишиться на все життя.
Після навчання у профтехучилищі юнак трудився годинникарем, потім – на взуттєвій фабриці. Там він і познайомився з Валентиною. Розповідає, що в сусідньому цеху працювала маленька жінка. Володя дуже хотів із нею поспілкуватися, але не наважувався підійти – був надто вже сором’язливим. Проте одного разу їх усе-таки познайомила колега. Ця зустріч і вирішила долю Валі й Володі. Потім усе було, як у звичайних людей: квіти, кохання, все-все-все! Вони були такі раді, що знайшли одне одного! Через півроку одружилися. І відтоді вже 26 років – разом. Говорять, що дуже щасливі.
Валентина Шульга нижча за свого чоловіка. Її зріст – 125 сантиметрів. У Володимира – 149. Йому – 48 років, їй – 57. Володя і зараз із задоволенням дарує своїй чарівній дружині квіти – троянди та хризантеми. А коли до нашого міста приїжджає цирк, вони обов’язково приходять подивитися, скільки б не коштували квитки. Адже протягом чотирьох років Валентина та Володимир працювали в цирку ліліпутів.
Одного разу, розповідає Валентина, вона побачила афішу – приїхав цирк. Придбала квиток, сиділа в першому ряду. Раптом до неї підійшов артист-ліліпут: «Ходімо, познайомитеся з нами». Валя поглянула на нього й подумала, що взагалі не варто ніяковіти й соромитися, адже ці люди – також маленькі. Зайшла за куліси, з нею всі привіталися. Незчулась, як почалася жвава розмова. Потім Валентина листувалася з дружиною директора цирку. А згодом Володя та Валя стали артистами.
«Після шоу підходили глядачі, вважаючи мене ясновидцем…»
У цирку маленьких ельфів (так він називався) Володимир був ведучим та звукооператором. А його дружина Валентина працювала фокусником і дресирувальницею. Коли вона виходила на сцену зі своїми голубами, юні глядачі завжди влаштовували тьоті Валі справжні овації.
Був у подружжя і спільний номер, із задоволенням пригадує Володя. Валя ходила залою, брала у глядачів різні речі: від ручок і запальничок до пляшок із лимонадом та пивом. А її чоловік стояв на сцені із зав’язаними очима і вгадував. Було дуже цікаво й весело. До Володі після шоу підходили глядачі, вважаючи його ясновидцем. Просили, скажімо, знайти зниклий магнітофон чи передбачити долю по руці…
Із цирком маленьких ельфів Володимир і Валентина об’їздили всю Україну, не раз гастролювали в Росії та Білорусі. Деякий час виступали разом з Іваном Чаповським, котрий потрапив до книги рекордів Гіннесса як найнижчий клоун планети. Нині Іван – знаменита людина. Його циркова кар’єра склалася блискуче. Можливо, ви пам’ятаєте телепередачу «Без табу» з Миколою Вереснем, де виступали Іван Чаповський та інші артисти з цирку маленьких ельфів? На той час Валентина і Володимир уже повернулися до Чернігова – вирішувалася їхня житлова проблема…
У рідному місті Володя трудився звукооператором. Але звільнився за власним бажанням. Говорить: колеги ставилися до нього з повагою та розумінням. Йому дуже подобалося працювати з дітьми – такими цікавими, красивими. Всі вони, на думку Володі, талановиті! Проте зарплата невеличка та й матеріальна база могла би бути кращою.
«У нас була студія звукозапису, – говорить Володимир. – Але в ній не вистачало однієї маленької речі – сучасного, гарного комп’ютера. Якби з’явився меценат, здатний придбати комп’ютер для обдарованих дітей, то вони були би щасливі! Але щедрий спонсор усе не знаходився, й Володя просто стомився чекати…»
Валентина виготовляла морозиво у приватній фірмі. Але потім цех закрили й вона залишилася без роботи. «Тепер сиджу вдома, – розповідає жінка. – Хотілося би знайти роботу, хоча б на чотири години. Але куди не підеш, подивляться на мій зріст – може, і є місце, проте мене бояться брати. Бо маленького зросту. Хоч працювати я люблю. І попередня робота мені була до душі. Можливо, хтось повірить у мене й дасть мені шанс?!»
Узагалі, працевлаштування – не єдина проблема ліліпутів. Нерідко вони потерпають і від неадекватного ставлення підлітків, які можуть обізвати маленьку людину брутальними словами й навіть пожбурити вслід каменюкою.
Дуже складно таким людям дібрати собі одяг та взуття. А шити все на замовлення – дорого. Вони не мають жодних пільг. Єдина підтримка – невеличка пенсія за інвалідність третьої групи. Це при тому, що харчуються вони так, як і звичайні люди.
Власне, всі ці проблеми людей дуже низького зросту так чи інакше вирішуються у розвинених країнах – на законодавчому рівні. Недаремно ж півколективу цирку маленьких ельфів після гастролей у Канаді залишилося мешкати в цій державі.
Проте Володимир та Валентина щиро сподіваються, що й в Україні маленьким людям житиметься краще. І наша держава все-таки зверне на них увагу. Адже співвітчизників із подібним зростом у нас не так уже й мало.
Володимир та Валентина живуть дружно й цікаво. Ніжно, якось дуже зворушливо турбуються одне про одного. Тож, незважаючи на будь-яку негоду за вікном, у їхній оселі – завжди затишно, привітно й сонячно. Бо у цих маленьких людей – великі душі.
Сергій Дзюба
