«У волонтери, мо’ б, пішов – хай мене запишуть»
Не так давно вся активна світова спільнота відзначила День волонтера. Відзначили його і в Україні. Щоправда, чомусь на другому році повномасштабної війни частина ЗМІ й деякі «активісти» почали паплюжити добре ім’я волонтерського руху, публікувати «викриття», коли волонтери нібито наживались на зборі коштів, гуманітарці тощо.
Звичайно, у кожній сфері діяльності є злодії, якими повинні займатись правоохоронці, але кілька покидьків не повинні кидати тінь на тих, хто чесно і добросовісно з дня у день допомагає нашим захисникам, біженцям і всім тим, хто потребує такої допомоги. А ще у соцмережах часто можна зустріти дописи на кшталт: «І я б так зміг (змогла) піти у волонтери й гребти лопатою гроші – нехай мене запишуть…» Про те, які гроші і якою лопатою гребуть волонтери і де «записують» до них, ми розпитали у городнянців з Чернігівщини, які зробили волонтерство справою свого життя.
Андрій РОМАНЮК допомагає нужденним з 2010 року. Тоді це були мирні потреби – на лікування дітям, багатодітним сім’ям на побутову техніку чи інші подібні речі. Коли ж у 2014 році розпочалась антитерористична операція – не замислюючись долучився до волонтерського руху.
– Попри те, що забезпечення війська за останні роки значно покращилось, потреби військових виросли також. Тому працюємо одразу по всіх напрямках: від аптечок і білизни до автомобілів і дронів. Гроші на волонтерство намагаюсь не брати, якщо люди хочуть щось конкретне передати бійцям – купують самостійно, ми доставимо. Всі пожертви вірян ідуть на ЗСУ, а з сімейного бюджету – навіть не рахував скільки, зазвичай скільки треба на даний момент. Оволодівати новими знаннями доводиться постійно, бо навіть технічні характеристики звичайних біноклів – то ціла наука. Стосовно бруду у ЗМІ скажу тільки, що люди, які допомагають воїнам, внутрішньо переміщеним особам та іншим постраждалим від війни, зазвичай не зважають на подібні закиди, а просто працюють. Волонтери дуже пов’язані між собою і взаємодія постійна, завдяки чому все доставляється максимально швидко й адресно. У нас, як капеланів, ще є своя особлива місія. Ми маємо вислухати кожного, підняти й укріпити їх дух. Також працюємо і з пораненими бійцями. Це непросто, але ми маємо це робити, бо не допомагатимеш своїм – будеш змушений принизливо служити чужим!
Олексій ПИЛЬНИК долучився до волонтерського руху 26 лютого минулого року. Як він сам зізнався – два дні був у шоці від повномасштабного вторгнення, а потім почав діяти. Діяльність його була направлена на виживання громади, тому він разом із однодумцями доставляв у місто молоко, ремонтував генератори для соціально важливих об’єктів, доставляв ліки у період окупації та переймався ще купою інших справ.
– Невдовзі після звільнення Городнянщини наше прикордоння почало потерпати від обстрілів рашистів. Довелось вивозити жителів небезпечних сіл. Кількадесят таких біженців вивіз і я особисто. Також разом із друзями ми організували пошив і доставку на фронт плитоносок. Навіть бронеплити зварювали з автомобільних ресор. На щастя, тепер вистачає імпортних плит, проте городнянські плитоноски продовжують користуватись популярністю у військових. Систематично працюємо над виготовленням буржуйок для фронту, тому пошук старих газових балонів триває, так само як і їх переробка. А тим, хто критикує чи підозрює волонтерів у чомусь, раджу просто один день на тиждень попрацювати для когось за «Дякую!». Як зможуть – тоді зрозуміють, як ні – то й переконувати зайве!
Олександр ХОМАЗЮК волонтерить ще з часів Майдану. Про його внесок у спільну перемогу вже чимало написано і сказано, а ті, кому довелось споряджати своїх близьких і рідних на війну, вдячні Сашку за всебічну допомогу у пошуку, придбанні й доставці найрізноманітніших потрібних на фронті речей. За роки волонтерства він став потужним знавцем як тактичного спорядження, так і цілком побутових речей.
– Моє волонтерство почалось ще у 2013 році, коли завозив чай та бинти у Михайлівський собор. Тільки тоді замість подяк і грамот за цю діяльність могли у каталажку спровадити. Потім було АТО. Наші хлопці, які стали на захист країни, не мали найнеобхіднішого. Отак почали вивчати матбазу. Навіть сьогодні, коли військові замовляють щось – уточнюєш по кілька разів, потім перевіряєш на тематичних сайтах, консультуєшся із фахівцями, щоб у пекло війни поїхала саме потрібна річ, а не мотлох. А ще волонтер має заробляти сам і непогано, щоб мати можливість витрачати кілька тисяч власних коштів на волонтерство. Бо, наприклад, зненацька може підрости ціна на річ, яку ти купував кілька років за сталою вартістю. Ще в кільканадцяти подібних випадках доплачуєш, бо у посилках на фронт головне – час! Щоб якнайшвидше потрібна річ потрапила до захисника. Це – про гроші «лопатою». А стосовно того де «записують» у волонтери – хай охочі напишуть на своїй сторінці, що готові допомагати військовим, і все – «записані»! Це ж не посада!
Розпитав: Павло Дубровський, Новини Городнянщини
