Валентина та Микола Циганки продають дикого кабана. І ось чому

Стоп’ятдесятикілограмовий кабан – за десять тисяч гривень! Валентина та Микола Циганки із Великого Устя, що на Сосниччині, продають дикого кабана.

Два роки тому вони купили свинку та кабанчика і планували зайнятись їх розведенням. Утім, бізнес не пішов – свинка відмовляється «гуляти». Тепер господарі вирішили продати кабанчика, а свиню залишити собі. За дичину просять недорого, хочуть відбити витрати.

Валентина Миколаївна боїться заходити у станок до свиней. Каже, що хоча вони і виросли в неволі, та все ж дикі гени даються взнаки.

Два роки тому подружжя Циганків купило поросят у сусідньому Конятині. Планували зайнятись розведенням.

«Вони були смугасті та здичавілі, – пригадує Валентина Циганок. – Зараз їх можна навіть почухати. Але це треба робити обережно. Свинка більш лагідна, а кабан «строгий», б’ється. Чоловікові он ногу іклами двічі чіпляв».

Власне, кабанчик трохи менший, під 150 кілограмів, а свинка – до двох центнерів.

Заходити в станок Валентина Миколаївна не рекомендує. Каже, сама їх побоюється. Зі свинями змалку порається її чоловік Микола Геннадійович. Але і він без вилок до них не заходить.

«Я без вил не заходжу, бо кабан жирує, б’ється. Вони маленькими були, то підбігали, жирували, а виросли, то які вже жирки? – каже господар. – Недавно свиня саме тічку водила, то кабан сердитий. Вона, видно, несправна. Більше року вони «свадьбу» водять і все ніяк не дає спарувать».

Доки ми розмовляємо, кабан двічі намагався вкусити доглядача.

«Подивіться, які ікла», – відмахується вилами Микола Геннадійович.

«Звір – він і в хліві звір, – додає Валентина Миколаївна. – Вони ще маленькими як у двір вибігали, то поводились як звірі. Буває розірвуть то індичку, то курку, то качку…».

«А чим годуєте?» – запитую.

«Годуємо, як звичайних свиней, тільки даємо ще сіно та воду. Вода їм треба обов’язково», – пояснює хазяйка.

«А як свиню будете валити?»

«З рушниці!»

Подружжя Циганків – знані мисливці. У кожного – своя зброя.

«У мене одностволка, у чоловіка – двох. Рушниці хромовані», – хвалиться господиня.

«Це якщо розробляти, то треба ж шкуру знімати?», – цікавлюся деталями.

«Та ну ні. Спокійно все смалиться, – пояснює Валентина Миколаївна. – М’ясо у диких свиней дієтичне, сала практично немає, воно з проростю. За кабана можна не переживати – він не «хожалий», бо свиня йому не далась. Якби «хожалий», то м’ясо трохи б, канєшно, пахло».

«А ви на полювання давно ходили?»

«Ого, – протягує Микола Геннадійович. – Давно. Раніше диких свиней часто бачили, зараз вже і не зустрінеш. Вибили африканська чума і браконьєри. А лосів скільки було в лісі… Все безкарно знищують».

«Минулого року у лісі за Галайбино валялось по двоє-троє свиней. Африканська чума…, – додає Валентина Миколаївна. – Скоро дикого кабана треба буде в «Красну книгу» заносити».

Віталій Назаренко

Фото Миколи Тищенка та Сергія Кордика