Військових підтримують підприємці з Городнянщини
Не волонтерством, а співробітництвом називають підтримку військових підприємці з Городнянської територіальної громади на Чернігівщині.
Сьогодні багато розповідають про волонтерство, яке за роки російсько-української війни стало важливою частиною суспільного життя й запорукою більшості військових перемог та успіхів на фронті. Наша розповідь про не зовсім традиційне волонтерство – швидше про соціально-відповідальне підприємництво, чи як сформулювали самі підприємці, герої нашої розповіді – співробітництво бізнесу з військовими.
Одними з перших почали допомагати землякам в зоні АТО і ООС, а також військовим, які проходили службу на Городнянщині, місцеві підприємці. Серед них – власники деревопереробних підприємств Олександр Козлов, Олег Короткий і Олександр Чугай.
Маючи у своєму розпорядженні будівельні та супутні матеріали, вони допомагали військовим будувати й облаштовувати позиції на передовій. Досить швидко вони скооперувались із тоді ще підприємицею, а нині депутаткою міської ради Оленою Яцковою й долучились до інших волонтерських проєктів.
Повномасштабне вторгнення змінило й поглибило взаємодію підприємців з військовими. Саме Олександр Чугай разом із єгерем Миколою Дмитрієвим одними з перших зустрілись із нашими воїнами на в’їзді в місто після визволення Городнянщини. Екіпажом бойової машини командував тоді комбат Артем Расько. Першою необхідністю була не фізична чи матеріальна допомога, а знання місцевості. Оскільки обидва чоловіки мисливці – вони провели військових у потрібні місця й порадили де і як краще облаштувати позиції. Одразу до спільної справи долучився й товариш провідників Олександр Силлер.
Пізніше у військових виникло багато матеріальних потреб, з якими вони звернулися до підприємців. Олександр Козлов, Олег Короткий, Олександр Чугай разом із лісівниками Віктором Перчаком і Олександром Скороходом, фермером Сергієм Малофієм та Оленою Яцковою налагодили спільну взаємодію по забезпеченню підрозділів усім необхідним. А потреб було чимало, бо із собою у вчорашніх оборонців Чернігова практично не було нічого. І поки керівники деревопереробних підприємств піклувалися про будівельні матеріали, скоби і цвяхи, волонтери, організовані Оленою Яцковою, дбали про побутові речі, одяг, медикаменти та інше.З часом всі учасники цієї спільноти настільки поринули у спільну справу, що перестали ділити сфери впливу, а стали реагували на потреби військових будь-якого характеру.
– Вражало надзвичайно тепле й чуйне ставлення всіх людей, до кого ми зверталися по взаємодію чи допомогу. Коли нам були потрібні скоби – їх звозили з таких місць, що важко навіть уявити. Почали збирати мішки – директор районної спілки споживчих товариств Олександр Жоголко практично закрив всю потребу, ще й підприємці з міського ринку підвезли. І так у всьому. Певно, такої консолідації суспільства Городнянщина ще не знала, – пригадав Олександр Чугай.
Новим етапом волонтерства для підприємців стали поїздки у прифронтові райони на Авдіївському та Мар’їнському напрямках.
–За рік перебування на Городнянщині ми потоваришували з військовими– з командирами і рядовими, бо разом працювали над численними спільними справами. Тож коли відбулась ротація і військові, які встигли стати нашими, поїхали на фронт, ми не втримались і за два тижні після їхнього від’їзду попрямували до них, – пояснив Олександр Козлов.
Так відбулась перша волонтерська експедиція у Мирноград і Покровськ на Донеччині наприкінці травня. Поїздці передувала ґрунтовна підготовка– щоб не їхати порожняком, волонтери зібрали заявки з передової й завантажили все необхідне.
– Перша поїздка не була дуже ефективною, бо за два тижні на передовій хлопці ще не зорієнтувались у своїх потребах. Тому зібрали те, що було найнеобхіднішим на першому етапі – ті ж скоби, цвяхи, мішки, продукти харчування, медикаменти, газові балони для портативних примусів й ще безліч всього іншого. Враховували не тільки потреби колективів, а й намагалися максимально задовольнити індивідуальні потреби всіх, хто до нас звертався. Вже вдруге і втретє наші захисники сформували запити більш вдумливо й ретельно, тож і виконати їх було складніше. Але ми впорались, – каже Олена Яцкова.
А Олег Короткий зазначив цікаву деталь:
– Попри всі ті необхідні речі, які ми везли, наші хлопці чекали на нас особисто. Це важко пояснити, але для них ми були ніби вісточками з дому, посланцями з іншого, мирного життя, і вони раділи як діти, зустрічаючи нас, розпитували про все. І лише згодом, вже після тривалого спілкування, вони і ми пригадували про ті необхідні їм речі, які привезли.
Така діяльність підприємців, лісівників і фермерів не могла лишитись поза увагою спільноти. Наші співрозмовники зазначають, що часто приходять взагалі незнайомі люди й приносять гроші, чи запитують чим вони могли б допомогти. 
Грошей підприємці не беруть, проте якщо, наприклад, збирають партію дощовиків для солдат, пропонують купити скільки є можливість комплектів. Приблизно так само усім миром збирали одного разу скоби, бо їх треба було зібрати водночас аж тисячу штук. Окремо відзначили волонтери підтримку міської ради й особисто міського голови Андрія Богдана, який перебуває в курсі більшості волонтерських справ й долучається до вирішення різних проблемних питань.
Грошей підприємці не беруть, проте якщо, наприклад, збирають партію дощовиків для солдат, пропонують купити скільки є можливість комплектів. Приблизно так само усім миром збирали одного разу скоби, бо їх треба було зібрати водночас аж тисячу штук. Окремо відзначили волонтери підтримку міської ради й особисто міського голови Андрія Богдана, який перебуває в курсі більшості волонтерських справ й долучається до вирішення різних проблемних питань.Звичайно, для тих, хто не може взяти безпосередню участь у такій плідній взаємодії підприємців із військовими, існує картковий рахунок, на якому час від часу оголошується збір коштів на конкретні речі – дрони, тепловізори та інше. Однак цей рахунок збирає чисто символічні суми – кілька тисяч гривень, рідко більше. Тому більшість потреб військових підприємці закривають власними силами. Щоб зрозуміти обсяги – вантаж однієї поїздки на передову вартує близько 300 тисяч гривень.
Найбільше дивує, що такі витрати підприємці дозволяють собі в чергових кризових умовах. Пандемія й широкомасштабне вторгнення поступово обвалили всі звичні ринки на яких працювали підприємці, вони пережили падіння цін й зменшення попиту на свою продукцію. До того ж ціни на запчастини, паливо-мастильні матеріали та інші розхідники виросли в рази. Останній воєнний рік приніс додаткову проблему – гострий дефіцит кадрів, бо більшість гарних спеціалістів пішли на фронт.
Попри всі ці негаразди, наші підприємці продовжують підтримувати захисників. Вони вірять у перемогу й мають надію на те, що після війни держава таки спроможеться виробити правильну економічну модель для країни, коли головною метою будуть можливості рости і розвиватися кожному громадянину.Павло Дубровський
