Він прагнув об’єднати під гетьманською булавою всі козацькі землі

22 вересня (за іншими даними – 21 вересня) 1709 року у селі Варинці поблизу міста Бендери (Молдова) помер гетьман Іван Степанович Мазепа.

Народився 20 березня 1639-го (в деяких джерелах рік народження варіюється в діапазоні від 1629-го до 1644-го) на хуторі Мазепинці поблизу Білої Церкви на Київщині. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі, служив при дворі польського короля Яна Казиміра.

Вірогідно, після одруження з вдовою Ганною Фридрикевич вступає на службу до гетьмана Петра Дорошенка (1669) і повністю присвячує себе служінню українській державній справі. Влітку 1687-го обраний гетьманом.

Прагнув об’єднати під гетьманською булавою всі козацькі землі. Зробив визначний внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережної України. За його правління переживали період піднесення освіта, наука, література, мистецтво. Коштом гетьмана збудовано, реставровано та оздоблено велику кількість церковних споруд. Споруджено школи і друкарні. Києво-Могилянська колегія набула статусу академії.

Спостерігаючи, як російський цар Петро І нищить основи української держави, під час Північної війни (1700-1721) уклав угоду зі шведським королем Карлом ХІІ задля виходу з московського протекторату.

На жаль, стратегічні помилки шведського правителя та сукупність інших несприятливих факторів (перехід на бік шведів відбувався у повній таємниці, тож став повною несподіванкою для більшості населення) призвели до невдачі головної справи життя Івана Мазепи.

За наказом розлюченого царя в листопаді 1708-го була спалена гетьманська столиця Батурин, а його населення безжально знищено. Російська православна церква оголосила Іванові Мазепі анафему, не зняту й донині.

Після поразки шведсько-українського війська під Полтавою (8 липня 1709-го) змушений тікати на територію Молдови, де й помер за кілька місяців. А Україна стрімко втрачала рештки державної автономії.

Сергій Горобець