Волонтерський загін «Ватра» діє у сільській школі на Чернігівщині

Чомусь заведено вважати, що сільські школи не забезпечують якісної освіти. Та дуже часто саме із маленьких навчальних закладів виходять спроможні й успішні особистості.

Перемоги у Всеукраїнських конкурсах здобувають вчителі з тих самих сільських осередків знань, а учні пишуть наукові роботи, роблять нереальні відкриття, стають науковцями, дослідниками, експериментаторами… Переконана, що кожній маленькій альма-матер є чим похвалитися, та вони до цього не звикли. Вони непублічні… Вони просто роблять свою справу з усією душею… Живуть справою свого життя.

Рудьківська ватра

У Рудьківському ЗЗСО І-ІІІ ст., що в Бобровицькому районі на Чернігівщині, з початку неоголошеної війни під керівництвом сільської вчительки Валентини Ридзель діє волонтерський загін «Ватра».

Про їхні маленькі подвиги не пишуть статті у провідних ЗМІ, не знімають сюжети центральні канали. А вони нарівні з дорослими плетуть маскувальні сітки, печуть бійцям пиріжки, збирають гроші й роблять обереги, щоб там, на передовій, підтримати наших солдатів і ще раз нагадати: «Хлопці, тримайтеся, ми з вами».

Рудьківські школярі об’єдналися в потужний фронт допомоги нашій армії, і роблять маленькі дива, які рятують людські життя. Діти залюбки збирають допомогу, організовують патріотичні акції, проводять благодійні ярмарки, шефствують над ветеранами Другої світової війни… Школярі тут розуміють, що світ тримається на добрі та гарних вчинках.

«Наші учні мають подяки, грамоти за свою волонтерську діяльність. Але головною нагородою для нас усіх є прапор, який нам передали солдати зі Сходу, – розповідає заступник директора з виховної роботи, керуюча волонтерським загоном Валентина Ридзель. – Побажання й автографи від тих людей, які бережуть наш спокій. Цей прапор ми отримали від 53-ї окремої механізованої бригади. Такий собі зворотній зв’язок. Тепер це символ нашого волонтерського загону».

Скільки всього необхідного зібрали для воїнів – підрахувати складно, кажуть активісти. Почуття патріотизму тут на дуже високому рівні.

«Останній раз ми передали понад 600 кілограмів різноманітної продукції: консервація, крупи, макарони, олія, чаї, печиво, медичні препарати, засоби гігієни… Все, без чого не обійтися солдатові на війні, – продовжує Валентина Миколаївна. – Пункт збору всього необхідного організували в школі. Виділили окрему кімнату. Діти раділи від того, що можуть допомогти. А з яким ентузіазмом вони плели маскувальну сітку для великогабаритної техніки української армії! В нашій школі не залишилося жодного байдужого учня, який не зав’язав свій вузлик».

«Для мене особисто кожна їхня історія є особливою. Кожна має право на те, щоб бути почутою!», – наголосила волонтерка.

Невтомний педагог зараз працює над книгою про неоголошену війну. Жінка зізнається, що це особливий труд, бо заснована вона на реальних подіях, де головні герої не вигадані, а реальні солдати, які помиляються, які сумують, втомлюються і розчаровуються, закохуються і створюють родини…

Курс на перемогу

Втретє на Всеукраїнському конкурсі учні з Рудьківської школи під керівництвом вчителя біології Тетяни Колган займають призові місця. Днями повернулися зі столиці, де проходив фінал XV Всеукраїнського конкурсу юних зоологів і тваринників, на якому семикласниця Анна Шолудько, захистивши свою роботу «Економічна ефективність розведення нутрій в домашніх умовах», виборола III місце. Загалом у фінал вийшли учасники з 19 областей – по кілька представників з однієї області. Чернігівщину представляла лише школярка з Рудьківки, після перемоги в обласному відборі. Окрім презентації, члени комісії та інші учасники ставили запитання фіналістам.

«Конкуренти були достойні, гарно підготовлені. З великих міст і профільних класів, – розповідає Тетяна Миколаївна. – Більше того, вікових обмежень не було. Тобто наша Аня захищалася на рівні з десяти- та одинадцятикласниками».

Дівчина невипадково обрала цю тематику. Її родина тривалий час розводить нутрій. Аня постійно їх доглядає, годує і знає багато особливостей життя цих тварин. Готуватися до участі в конкурсі школярці допомагала не лише наставник, а й батьки, які займаються гризунами багато років поспіль. Це неординарне захоплення приносить і свої прибутки.

«У нас є такі нутрії, що я їх ледь утримую в руках – величезних розмірів, – ділиться Анна Шолудько. – Я не боюся брати їх в руки, бо знаю, як правильно це зробити, аби звір, бува, не вкусив. Вони спокійні, якщо їх не дратувати. Завдяки участі у цьому конкурсі я багато дізналася нового, бо працювала з додатковою літературою. Тепер годувати нутрій – це не лише мій обов’язок, а й захоплення. Бо щоразу відкриваю для себе щось нове».

З нагородою за зайняте III місце серед переможців першого етапу Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2019» у номінації «Географія» 7 лютого повернулася і вчитель Рудьківського ЗЗСО Марина Солдатова.

Молода вчителька з педагогічним стажем сім років змагалася з педагогами, які все життя провели на освітянській ниві, і достойно представила свій заклад, виборовши почесне третє місце серед сімнадцяти конкурсантів. Тепер вона має право взяти участь у фінальному етапі другого туру Всеукраїнського конкурсу.

«Наші діти і наші вчителі нічим не гірші за міських, – упевнена директор Рудьківського ЗЗСО Наталія Данько. – А іноді й кращі. Мене обурює, коли до сільських шкіл ставляться упереджено, наче до якихось «другосортних». Ми маємо багато достойних перемог. Це наші здобутки лише останнього місяця. Торік, наприклад, ми проявили себе на Всеукраїнському конкурсі з образотворчого мистецтва, де наша випускниця Юлія Колган зайняла друге місце. Нині вона першокурсниця Київського університету імені Бориса Грінченка. Дівчина вступила на бюджет при конкурсному відборі 10 чоловік на місце. Наші випускники вчаться в престижних вишах і зазвичай вдало влаштовуються в житті. Головне – не в якій школі ти вчишся – сільській чи міській, а як ти хочеш вчитися, яка перед тобою мета. І серед наших пріоритетних завдань – не змусити учня зубрити, а зорієнтувати його до правильного способу мислення».

Слово за вчителів

Наталія Данько завжди займає активну громадянську позицію: свого часу відвойовувала сільську бібліотеку, боролася з недобросовісними РЕМівцями, які випилювали дерева на території школи, лишивши за собою безлад і зламаний паркан, без вагань ставала на захист вчителів і учнів, якщо виникала потреба. Нині її як освітянина з поважним стажем турбує зневага до вчителів.

«Сьогодні батько може заявитися в навчальний заклад і відгамселити вчителя, учень дозволяє собі прийти в школу з ножицями, щоб засадити їх педагогу в спину, мама просто намотує волосся вчительки собі на руку і б’є її головою об стіну… Від таких історій холоне в грудях, але це все реальні події нашого сьогодення, – обурюється Наталія Володимирівна. – Чомусь останнім часом всі повчають вчителів, як правильно робити. Таке враження, що 90% населення має вищу педагогічну освіту. Мені цікаво, чому, наприклад, за спиною в хірурга не збираються родичі пацієнта і не кажуть, як робити операцію… Чи біля пожежника не стоять постраждалі і розповідають, як йому гасити полум’я… А вчителю вказують всі, кому не лінь… Чомусь суспільство бачить в педагогах ворогів… А знаєте, що бачу я щодня? Як учитель одягає дитині власні рукавички, бо вона їх забула вдома, а на вулиці мороз. Як учитель купує на перерві булочку, але не собі, а учню, якому батьки не дали в школу бутерброд і він голодними очима дивиться на решту дітей, котрі їдять. Як вчителька приносить випускнику костюм свого чоловіка, щоб йому було що вдягнути на вручення свідоцтва про освіту. І не хизується благодійністю, а робить це так, щоб ніхто не здогадався. Помічаю щирі сльози своїх колег на святі останнього дзвоника, бо вони відпускають у доросле життя своїх вихованців, до яких прикипіли душею… Я можу ще довго продовжувати цей список, але мені насамперед хочеться донести кожній людині, щоб у вчителях вони не шукали ворогів, які ставлять двійку вашій дитині за невивчений урок чи лишають її після занять на додаткову годину. А спершу розібралися, чому так, а не інакше… Взаємодія педколективу, батьків і вчителів – ось до чого ми маємо прагнути. Взаємний кредит довіри – це запорука успіху!».

Сніжана БОЖОК,

фото автора та з архіву Рудьківського ЗЗСО