Волонтери підкорили Говерлу й залишили там прапор із підписами наших воїнів
Шлях у тисячу кілометрів, від Одеси до Карпат, здолали задля допомоги військовим на фронті. Задля нашої Перемоги!
Андрій Коротя, блогер і волонтер, наш земляк, родом із Ічні, разом із другом із Полтавщини, Максимом Діденком, пройшли Україну від краю до краю, від Одеси до Карпат. Їхня мета – допомога ЗСУ, донати нашим воїнам, кошти на потреби на фронті. Нині мандрівники повертаються до Києва.
— Ми вже спустилися з Говерли, – говорить Андрій. – Подолали запланований маршрут учора. Загалом ми пройшли майже 1000 кілометрів. Плюс – підйом на Говерлу, яка заввишки 2061 метр. Але ми ж не на ліфті злітали. Тільки до турбази – 8 км, вона біля підніжжя Говерли, звідси мандрівники вирушають на гору. Отож підйом орієнтовно займає три з половиною години. Але ми трохи заблукали, тому й часу, й метрів додалося. Є мітки – червона, синя й зелена дороги. Ми обрали не ту, що потрібно. З нами вирішили підніматися й люди з готелю, які там працюють. Йшли ми по-під скелями. Один чоловік зірвався і впав у болото, але обійшлося.
Ми ще взяли з собою трекінгові палки, вони для походів у горах, аби було легше рухатися. На Говерлі, до речі, дуже холодно. Там багато снігу, мороз. Хотілося кілька пакетів до Києва привезти. (Усміхається).
— Але ж дійшли!
— Аякже. Такий шлях здолали. Ноги боліли, бо ж понатирали за дорогу. Прапор встановили, як і обіцяли! Сильний вітер його напинав… Помилувалися краєвидами. Сфотографувалися. Народу вже не було. Бо настав вечір. Тому ми почали спускатися. До готелю добралися близько 11-ї вечора. Отож наша подорож на Говерлу тривала цілісінький день. Але воно того варте.
— Ви не вперше на Говерлі?
— Удруге. Піднімався раніше 2016 року.
— Напевно, на Говерлі у мандрівників дивовижне відчуття. Бо ця гора – символ нашої України…
— Так, емоції переповнюють. Це ж найвища точка України. А гори, загалом, відчувають тих, хто на них піднімається. Тому гори треба любити. Тоді вони допомагають підкорювачам. А помилок природа часто не пробачає…
— Кошти на вашу банку надходили протягом подорожі?
— Так. Але для нашої допомоги суми недостатньо. Сподіваюся, збір продовжиться. Бо нашим воїнам на фронті конче потрібні автомобілі.
Нині відпочиваємо в готелі. Дякуємо власникам і персоналу, що запропонували нам притулок і дуже допомогли. Дали гарний номер, смачно нагодували, слухали нашу розповідь про мандрівку.
— Скажіть те, про що серце говорить...
— “Любіть маму, їжте кашу, любіть Україну…” Наш благодійний збір – для одного з підрозділів Національної гвардії України у складі полку “Азов”, у якому служив Назарій “Грінка” Гринцевич. Він був парамедиком, наймолодшим серед азовців під час оборони Маріуполя. 19-й день народження зустрів, обороняючи Маріуполь від росіян. Коли була команда про припинення оборони міста, Грінка разом зі своїми побратимами потрапив у полон, де провів 4 місяці. Після звільнення повернувся на службу і разом із товаришами заснував підрозділ “Контакт 12”. Там Назарій був командиром взводу оптичних спостерігачів. Загинув у бою 6 травня 2024 року. У 21 рік… У нього був вислів – «Любіть маму, їжте кашу і любіть Україну»…
Тому, люди добрі, допомагаймо нашим хлопцям. Бо вони того дуже потребують, і вони того варті…
Хочу ще також висловити велику подяку підприємцю, директорові ТОВ “Ічнянське”, Вікторові Павловичу Кияновському. Бо справді, без його підтримки і допомоги нашої подорожі могло б не бути, і про нас би не знали інші люди, не було б донатів, не було би цього дивовижного згуртування багатьох людей. Я дуже вдячний, що Віктор Павлович долучився до нашого перформансу.
А тепер – додому, до Києва…
* * *
Номер банківської картки від мандрівників для донату – 5375 4112 1813 6138. Доєднуємося!
Автор: Людмила Пархоменко
