Як у Росії таємно забороняли публікацію книг українською мовою

30 липня 1863 року вийшло таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва про заборону публікації книг українською мовою, за винятком художньої літератури (так званий Валуєвський циркуляр).

Валуєвський циркуляр, який став наслідком Польського повстання в січні 1863-го і побоювань царизму щодо зростання українського національного руху, – один із яскравих виявів шовіністичної політики російського самодержавства, свідчення духовного і політичного гноблення українського народу.

Занепокоєння влади викликали переклади на українську мову чотирьох Євангелій, підготовлені Пилипом Морачевським, а також поширення серед українців «сепаратистських задумів». У тексті таємного циркуляру (повністю опублікований лише в 1904-му), підготовленому для цензурних комітетів, стверджувалося, що «само возбуждение вопроса о пользе и возможности употребления этого (малороссийского) наречия в школах принято большинством малороссиян с негодованием. Они весьма основательно доказывают, что никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может, и что наречие их, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши».

Відтак міністр визнав за необхідне «пропуск же книг малоросійською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, припинити». І хоча оговорювався виняток для творів «красного письменства», цензура використовувала циркуляр як привід для всіляких обмежень українського слова.

Валуєвський циркуляр завдав потужного удару по українському національному рухові. Майже перестали друкуватися книги українською мовою (за наступні 5 років їх вийшло всього 24, тоді як за період 1860-1863 років – 114; при цьому в самій Україні за наступне десятиліття після видання циркуляра побачила світ лише одна українська книжка), занепадали недільні школи, частина громадівців була заслана в північні губернії Росії.

Заборони, накладені Валуєвським циркуляром, були поглиблені Емським указом царя Олександра ІІ у 1876-му. І тільки в 1905-му Російська академія наук у доповіді для уряду підтвердила самостійність української мови і рекомендувала відмінити обидва акти.

Підготував Сергій Горобець,

Український інститут національної пам`яті, спеціально для видання Спецкор Чернігів