Юнак із Чернігова, який переміг у Румунії, мріє жити й працювати в Україні

Знай наших! Одинадцятикласник спеціалізованої чернігівської загальноосвітньої школи № 1 із поглибленим вивченням іноземних мов Ігор Меліхов здобув найвищу нагороду – гран-прі, золоту медаль та тисячу доларів на світовому фіналі престижного міжнародного конкурсу з ІТ-технологій та робототехніки «Infomatrix-2018».

Конкурс відбувся в столиці Румунії – Бухаресті. Він проводився вже 18-й рік поспіль, однак вперше головну нагороду отримав громадянин України!

Всього в «Infomatrix-2018» взяли участь конкурсанти із 43-х держав, які представили 339 проектів. В нашій команді було 13 учасників із різних областей держави, що вдало пройшли всеукраїнський відбір на цей конкурс. Вони вибороли 11 медалей: дві золоті, дві срібні та сім бронзових нагород.

Ігореві Меліхову взагалі не було рівних у номінації «Програмування». Днями я зустрівся зі щасливим переможцем.

– Ігоре, вітаю з успіхом! Скільки років займаєтеся програмуванням?

– Зацікавився наприкінці сьомого класу (взагалі, любов до техніки у мене – від тата), і невдовзі зрозумів, що це – справді моє, – посміхається. – Відтоді програмування – можна сказати, спосіб мого життя. І я присвячую йому майже увесь вільний час.

– А як потрапили до Бухареста?

– Я щиро вдячний чудовій учительці інформатики нашої школи – Анні Володимирівні Лемешовець! Вона допомагає мені знайти цікаві конкурси. Власне, програми я пишу сам, прагну постійно самовдосконалюватися. Але підтримка досвідченого педагога – дуже потрібна! Отож я пройшов відбір в рамках програми «Екософт» на конкурс у Румунії. Сам конкурс у Бухаресті тривав три дні, і його організація була на дуже високому та сучасному рівні!

– І мої друзі в Бухаресті – письменники, журналісти й науковці про міжнародний конкурс «Infomatrix» добре відгукуються. Перемогти у ньому – справді почесно!

– Авжеж. Учасники змагалися в різних номінаціях: «Програмування», «Комп’ютерне мистецтво», «Апаратне управління» та «Короткометражний фільм», а також – у семи номінаціях, пов’язаних зі змаганнями роботів… Делегація України була представлена школярами з Чернігова, Києва, Дніпра, Житомира, Одеси, Тарутиного та Кам’янця-Подільського. Взагалі, я дуже задоволений результатом! І справа навіть не в тому, що одержав головний приз. Мені надзвичайно сподобалася атмосфера змагань. Зокрема, серед усіх учасників з України був такий прекрасний, дивовижний командний дух! Ми щиро вболівали одне за одного, підтримували. А ще – багато спілкувалися, тож я дізнався немало нового та цікавого. З’явилися чудові друзі й нові ідеї.

– Що Ви особисто представили на цьому конкурсі?

– Програму «Моди для Майнкрафт». Це – популярна відеогра. Проте вона не завжди цікава, особливо професіоналам, які грають постійно. Отож я запропонував нові модифікації – програмки, які її змінюють, роблять значно привабливішою. Зараз ми прагнемо, щоб ці напрацювання застосовувалися в системі української освіти, зокрема в школах. Це – цілком можна здійснити, і учням буде краще та легше займатися програмуванням. Я вже провів чотири уроки в дев’ятих класах нашої школи – результат позитивний. 80 відсотків дітей сказали, що це – значно цікавіше!

– А в інших країнах ці ідеї можна втілити?

– Так, звісно. Мої розробки вже належно захищені. Є публікації.

– Директор школи № 1 Ольга Шелест уже розповіла мені, що Ви гарно навчаєтеся та маєте успіхи з різних предметів: фізики, математики, хімії, біології, англійської та французької мов, перемагали на Олімпіадах. Невдовзі закінчите школу. Визначилися, куди вступатимете?

– До Чернігівського національного технологічного університету. Наразі планую й далі поглиблено займатися програмуванням, створювати свої нові програми та популяризувати те, що вже маю. У мене зараз є власні три сайти, своя невеличка фірма #mineprogramming. Я хочу розвиватися та приносити користь людям.

– Як на Вашу перемогу відреагували однокласники?

– Вони вболівали за мене, тож тепер щиро радіють. У нас – хороший клас, дружний! Ми поважаємо одне одного, допомагаємо та підтримуємо. Кожній людині потрібна така підтримка, без цього – складно. Я її відчуваю! Тому дуже вдячний своїм батькам – за величезну підтримку і віру в мої сили. Моя мама – вчителька англійської мови в нашій школі, завдяки їй, я належно вивчив англійську.

– А це – знаю, конче необхідно для міжнародної діяльності – захисту своїх проектів, участі в різноманітних конкурсах, спілкування з друзями та колегами і партнерами за кордоном!

– Тато подарував мені любов до науки й техніки, він – інженер. Я дуже вдячний рідній школі, нашому директору – Ользі Олександрівні Шелест та педагогам, і зокрема, вчительці фізики та інформатики Анні Володимирівні Лемешовець, моєму науковому керівнику й наставнику. Спасибі учасникам від України на цьому конкурсі, адже ми стали справжніми друзями з Анною Замурою з Дніпра та Павлов Шкаєвим із Житомира. А вчитель інформатики житомирської ЗОШ № 17 Микола Дмитрович Тарасюк допомагав мені – як і своєму учневі.

– Неймовірно!

– Дякую всім колегам з #mineprogramming і найкращому другу Дмитру Агібайлову, який ні на секунду не сумнівався, що я здобуду гран-прі. І щире спасибі організаторам «Infomatrix» за такий конкурс та їхню велику роботу!

– А місцева влада Вам допомогла?

– Допомогли Інна Миколаївна Левченко, депутат Чернігівської міської ради, та управління освіти міськради.

– Сформулюйте коротко, що привело Вас до цієї перемоги?

– Знання англійської, впевненість у собі, адже «NIDE», мій проект, – це достойна програма, котра може використовуватися в школах для вивчення основ програмування. І, представляючи цей проект на конкурсі, я говорив переконливо та емоційно, а не монотонно. А ще – командний дух. Взагалі, не треба боятися ламати стереотипи і змінюватись на краще. Це приносить не лише гроші, а й задоволення. Якщо справді вірити і наполегливо працювати, здійснюючи свою мрію, то немає нічого неможливого!

– Ігоре, програмування – це Ваше життя. Однак, як то кажуть, – не програмуванням єдиним…

– Так, звісно. У мене є дівчина. Я захоплююся роком, 10 років граю на гітарі. Люблю читати фентезі. Можу позайматися з кубиком Рубика… Тобто я – не якийсь нудний «зубрилка», а цілком нормальний юнак, котрий прагне повноцінного, активного, цікавого життя.

– Гаразд, от Ви закінчите університет… А що далі? Де хочете жити і працювати?

– Я дуже люблю Україну та Чернігів, тому житиму й працюватиму тут.

Спілкувався Сергій Дзюба