З народу витягують жили, витісняють українців з рідної землі
Мабуть у нас, українців, як і у випадку з старозавітними євреями, має минути довгих сорок років, аби ми нарешті вийшли з заплутаних манівців і стали на шлях праведний. Та поки замість одного Мойсея маємо 40 мільйонів отаманів, котрі кожну п’ятирічку, підходячи до кабінки для голосування, ставлять галочки навпроти прізвища чергового швондєра. Вже завтра, дорвавшись до кормушки, він кинеться із зусиллями в десятикрат більшими за свого попередника витягувати з нас жили, витісняти з рідної землі, продавати наше майбутнє. Де ж вихід?
Влада міленіалів
Який тільки рівень довіри і які сподівання покладались на «простого» хлопця з народу – Зеленського!
«Я – ваш вирок!», – продекламував він, і 73 відсотки громадян підтримали його в надії побачити казнокрадів за ґратами, а чесних – у владі.
Що ж отримали натомість?
Ми отримали молоду і в буквальному значенні цього слова «зелену» команду міленіалів, котрі навіть не мають стратегічного бачення того, що вони будуть робити в наступному році. Ці міленіали не прив’язані ні до держави, ні до місця роботи. Вони легко змінюють місце проживання, поступово відмовляючись не лише від зайвих речей, але й від поняття «батьківщина».
Ми отримали парламент з міленіалів і уряд «закордонних» міністрів, для яких Батьківщина там, де тепло їхнім, вибачте на слові, сракам.
Зневажливе ставлення цих людей до Батьківщини вже вилилось в непростиму наругу над державними інституціями. Такого не вчиняв навіть Порошенко, таких фатальних кадрових помилок не допускав жоден керманич! Коміки – в РНБО, соросівські грантожери – в міністерствах охорони здоров’я, освіти, економіки, оборони. Це ж треба було ліквідувати міністерство аграрної політики, а долю української землі покласти на Мілованова і йому подібних, які не приховуючи, зізнаються на публіку, що книжок не читають і є в буквальному розумінні слова «дебілами».
А все ж дарма…
От якби відповідальні за фінансову політику в державі мужі вивчали фінансову справу, то не проводили б таку ганебну монетаристську політику. Бо ж будь-який фінансист-першокурсник доведе їм на пальцях, що сьогодні вони не американський долар опускають, а знищують українську гривню. Поза сумнівом, штучне зміцнення національної валюти неодмінно призведе до катастрофічного падіння валового внутрішнього продукту. І перші ластівки вже прилетіли: вітчизняна промисловість відреагувала на імпотентну монетаристську політику уряду лібералів-монетаристів небаченими показниками падіння, опустившись до рівня кризових 2014-15 років. Промисловість падає, але банки її не кредитують. А, як відомо, виробнича галузь не може існувати без банківської підтримки. Комерційні банки не дивляться на кредитування виробництва, бо це ризики, а дивляться тільки на держоблігації.
Через те в Україні різко впали і прямі іноземні інвестиції.
Хто ж захоче вкладати гроші у виробництво, якщо можна прокрутити хороший ґешефт із цінними паперами? Натомість державні облігації треба гасити, через це зневоднений бюджет – діра в 50 мільярдів гривень! Немає жодних сумнівів у тому, що нинішній дефіцит бюджету став результатом поганого планування. Просто кажучи, гроші йдуть не на те, на що були заплановані. Нацбанк дійсно зміцнює гривню, вилучає її з обігу, але спрямовує ці кошти собі на депозит, а потім виплачує відсотки за цим депозитом. Відтак НБУ поступово перетворюється в комерційну установу, що є нонсенсом для всього цивілізованого світу. Зрозуміло, що з такою ганебною монетаристською політикою вітчизняні експортери опинилися в глибокій кризі. Хоча, тут доречніше було б підібрати вживане раніше слово «срака». А на додачу до цього всього – нате вам ще й ганебний ринок землі, який остаточно доб’є вітчизняну промисловість та укріпить олігархізацію країни. Свідомий злочин чи несвідома бездіяльність?
Ситуація з гривнею – це економічна диверсія!
Судячи з останніх новин, український народ має справу з повними профанами, які основні знання з економіки здобували на семінарах грантожерських контор і ніколи не працювали у виробничій сфері.
Чергове підтвердження тому – злиті позаминулого тижня в мережу записи розмов із голосами, дуже схожими на голоси Прем’єр-міністра Олексія Гончарука, заступника голови НБУ Катерини Рожкової і міністра фінансів Оксани Маркарової. Також на записах нібито фігурує голос заступниці керівника Офісу президента Юлії Ковалів.
На цих записах Гончарук не приховує того, що у президента Зеленського «примітивне розуміння економічних процесів» та «туман в голові», щоправда, і сам потім зізнається, що він «повний профан в економіці». Та навіть при тому «тумані в голові» у Зеленського виникають природні питання: чому зміцнюється гривня та падають темпи промисловості, чому в бюджеті діра в 50 мільярдів гривень?
Звісно, наївно очікувати від Гончарука правди про те, що ситуація з курсом гривні в другій половині 2019-го року – це економічна диверсія проти України та аграрної галузі, яка вже обраховує збитки навіть не в мільйонах, а в мільярдах. Гончарук (судячи з голосу, це міг бути саме він) із компанією таких самих «економістів» почав вигадувати казку про довіру населення до чинної влади, про молодий і ефективний парламент і «бла, бла, бла». Хіба можна назвати довірою банальне відмивання коштів за рахунок зовнішніх облігацій? Це – злочин! До речі, подібні казки про рівень довіри і всенародну любов привели до цілковитого краху попередника Володимира Зеленського, якого той, нагадую, обіцяв запроторити за ґрати. З такими темпами Зеленський теж довго не протягне, але перед тим його молода команда покладе на лопатки українську економіку.
Подолати наслідки децентралізації допоможе пряма демократія
Перейдемо до містечкового рівня і задамося питанням: кого ми обрали представляти наші інтереси в парламенті? Хоча правильніше буде сформулювати питання таким чином: кому ми продали наші совість і душі на наступні п’ять років? Кримінальникам, які вкрали з казни і без того бідної держави мільярди гривень, а нині переховуються від правосуддя за депутатськими мандатами! Де вони тепер? Де їхня підтримка округів, вирішення проблем простих людей? Їх немає, але вони знову випливуть на чергових виборах до місцевих рад і знову спробують купити за 500-600 гривень індульгенцію таким самим, як і вони, казнокрадам!
Ті люди, які вибудовували схеми на парламентських виборах, планують задіяти їх і на місцевих. Сьогодні від селян із Кобижчі, Бригинців, Марківців, мешканців Нової Басані, Бобровиці надходить все більше інформації про формування так званих «десятків» – списків людей, які готові продати свій голос на місцевих виборах.
Нічого нового!
За аналогічною схемою робили вибори на багатьох мажоритарних округах – банально купували мандат. Сьогодні є глибокі сумніви щодо того, що команда «Слуг народу» буде розвалювати ці схеми. Навпаки – в партії озвучили стратегічну мету повністю захопити владу. І якщо з парламентом у них вийшло, то на місцях це завдання практично нереальне, оскільки виграти чесно у місцевих еліт, які мають авторитет, не вийде.
Друге питання: для чого «слугам» влада? Хіба не для того, щоб після ухвалення ринку землі взятися за її дерибан на місцях? Чи можливо це втілити в життя без кишенькових голів ОТГ і депутатської більшості? Однозначно – ні! І тут «слугам» знадобляться ті ж старі схеми, за якими до Ради потрапили мажоритарники.
Взяти для прикладу хоча б переможця по 210-му одномандатному виборчому округу Бориса Приходька, на якому заплутаною павутиною повисло кримінальне обвинувачення у розкраданні двох мільярдів гривень з Аграрного фонду.
Борис Вікторович, хоча й не балотувався від «Слуги народу», а йшов як самовисуванець, – в парламенті голосує в унісон з партією влади. Яскравий приклад – земельне питання. Приходько – один із небагатьох мажоритарників, які голосували за закон про продаж землі. Чому? Хіба йому як фінансисту не очевидно, що без багатьох запобіжників ринок землі – це грабунок збіднілих власників? Хіба можна без земельного банку запускати продаж землі? Ні! І Приходько про це знає. Однак є кримінальне обвинувачення і є монобільшість, яка за першим помахом руки «смотрящих» зніме з неслухняного мажоритарника недоторканість. Тож тримають новоспеченого нардепа за причинне місце і вказують, на яку кнопочку натискати. Так буде і на місцевих виборах – ті ж схеми, ті ж десятки, ті ж дійові особи.
Щоправда, після останніх виборів народ вже не той. Прозрів, взявся за самоорганізацію. У тих таки ж Бобровиці та Новій Басані створюються громадські формування та інституції контролю, які слідкуватимуть за законністю на наступних виборах. Показово, що цей громадський контроль здійснюватимуть не кишенькові грантожери чи політичні пройдисвіти, а авторитетні люди, мотивовані бажанням справедливості.
Народ бере владу в свої руки і боляче битиме по руках тим, хто суватиме брудні гроші та скуповуватиме душі – чи то пак голоси! Переконаний, що і правоохоронці не стоятимуть осторонь, принаймні не всі з них. Тільки таким чином вдасться провести вибори на місцях за принципами прямої демократії, за безпосередньої участі народу. Кожен кандидат на голову громади, кожен потенційний депутат місцевого рівня постане перед громадою і отримає рецензію власної персони. Не буде ховатися за назвами партій і за красивими лозунгами, а доводитиме свою спроможність працювати на благо людей і територій. Тільки в такому випадку відбудуться зміни в державі, в громаді, у конкретному селі.
Сьогодні ми маємо сказати ще одну правду: децентралізація провалилася!
Ми розплодили абсолютно безкарну і безвідповідальну армію нових чиновників із зарплатами в 30-40 тисяч гривень на місяць, з виплатами на оздоровлення, преміями і можливістю безкарно глумитися над затурканими людьми. Для таких чиновників соціалізм вже настав!
Гірко й огидно спостерігати за тим, як у збіднілій Височанській ОТГ її голова Любов Норикова виписує собі захмарні премії, в той самий час розповідаючи людям, якими господарями й хорошими інвесторами стануть китайці. Хіба не дивно, коли для своїх людей землі немає, а для гостей з Піднебесної – є?
Хіба справедливо, коли в небідній Козелецькій ОТГ закривають один із найкращих в області навчально-виробничих комбінатів через начебто нестачу 600 тисяч гривень в рік, в той самий момент вливаючи мільйони в нікому не потрібну мунварту і дотаційний водоканал? Хто і коли знайде управу на керівництво Плисківської ОТГ, де чи тільки й чути про земельні махінації?
Хто посадить керівника Новобасанської ОТГ Володимира Левченка, якого ніяк не притягнуть за розтрату майна, підробку службової документації, хабарництво? Справу ще не закрили, а тут тобі новий скандал – дерибан 70 гектарів землі. Тавра немає де ставити, а з нього, мов із гусака вода? Свавілля і беззаконня!
Всі ці «експерти», «асоціації», «об’єднання», «центри розвитку» місцевого самоврядування – не більше, ніж кишенькові клуби з відстоювання інтересів місцевих князьків.
Із часу створення першої ОТГ і понині жоден із них не вказав на корупційні дії з боку керівників громад, серед яких, як показала дійсність, чимало випадкових людей. Більшість із них банально облаштовують своє сьогодення, ставлячи хрест на майбутньому увірених їм територій. Землю – латифундіям, арабам, китайцям, – кому завгодно, тільки не місцевому господарю, який роками доводить ефективність господарювання на ній, утримує ці території, дає людям роботу і надію на краще життя.
Вийде так, що з осені майбутні керівники громад залишаться без основного ресурсу: що не продали їх попередники, віддадуть за безцінь «своїм людям» геокадастри – на аукціоні в області вже майже 27 тисяч гектарів земель (в тому числі і тих громад, що об’єдналися нещодавно). Натомість села, які бачать перспективу в добровільному об’єднанні, які правильно розпорядились власними землями і хочуть вирватись з порочного корупційного кола, і найголовніше – не мають лобістів, так звані «експерти» просто валять. Звісно, не за «спасибі».
Наявність у цих об’єднаннях за інтересами депутатів і політиканів нівелює їхній авторитет як такий. Саме вони розтоптали принцип добровільності, через таких, як вони, й провалилась, власне, сама децентралізація, а історію повернули в зворотному напрямку – в бік неофеодалізму. Залишилося тільки відновити кріпосне право (читайте новий Трудовий кодекс). А за кріпацтвом, бідністю, безземеллям і голодом, як відомо, завжди приходила Коліївщина – нещадна і жорстока. Тож, щоб не повторити помилок минулого, маємо вже сьогодні замислитись над майбутнім!
Віталій Назаренко
