За довідкою треба по кілька разів їздити до центру ОТГ. І це ще не все

ДОРЕФОРМУВАЛИСЯ. Чернігівська область. Чутки про те, що начебто Білоцерківці хочуть вийти із Новобасанської громади і приєднатися до Бобровицької, сколихнули громадськість. Люди вже й підписи почали збирати. Тож на схід села запросили і керівництво Новобасанської громади, й кореспондента.

Вже на місці стало очевидним, що не так все просто. Спільного рішення так і не вдалося досягнути, бо село, здається, розділилося на два ворожі табори. Загальні збори радше нагадували двогодинний гостросюжетний фільм, головні герої якого то землю ділили, то нарікали на бездіяльність обраного депутата від свого старостинського округу, як і на роботу всього керівництва Новобасанської громади, то раптом переходили на особисті образи…

Сходка села чи сімейне зібрання?

Не всі були раді бачити і представників засобів масової інформації, а особливо керівництво апарату Новобасанської громади. Секретар виконавчого комітету Світлана Приходько кілька разів перепитувала, хто запросив журналістів на збори, неначе це якийсь кримінал. Знайшовши «винних» у залі, обурювалася, мовляв, чого ви сюди приїхали, це ж не загальні збори, а сімейне зібрання… Потім виявилося, що у «сімейному зібранні» навіть порядок денний є, бо Світлана Іванівна запропонувала поставити на голосування можливість перебування кореспондента на «сімейній зустрічі», яка проходила у стінах навчального закладу. Вчасно втрутився секретар Новобасанської сільської громади Віктор Гармата, розуміючи, що це пряме перешкоджання журналістській діяльності і за це передбачена кримінальна відповідальність.

Перевіривши у представника преси документи, новобасанці змирилися з присутністю непроханого гостя. Далі перейшли до більш важливих питань.

Вже на перших хвилинах обговорень назрів конфлікт. Кричали, сварилися і навіть виганяли один одного із приміщення… На думку спала фраза, яку нещодавно почула в одному політичному ток-шоу: «Гризня перетворилася на національний вид спорту українців». А й справді… Хіба могла подумати, що у невеличкому селі, яке налічує всього 280 мешканців, а на зборах були присутні максимум п’ять десятків, можлива така ненависть один до одного? Господиня навчального закладу Віра Журибеда змушена була вийти до свого директорського кабінету, аби прийняти заспокійливе, бо навіть її звинуватили в тому, що школа – то не місце для проведення подібних зборів. Тим більше, що діти на карантині. Словом, тут були винні всі й у всьому…

Розбита дорога, відсутність автобуса і до кого звертатися, коли лікар на… лікарняному?

Питання, які хвилюють кожного у Білоцерківцях. Останні кроки у завершенні реформи об’єднання територіальних громад. А люди в селах і не тільки, здається, ще й досі не зрозуміли, куди спрямовані весла децентралізації. Більшість ОТГ створювалися з єдиною мотивацією – отримати гроші з держбюджету. Однак на що витрачати ці кошти та як стимулювати з їхньою допомогою прогрес, придумати вдається далеко не всім. З екрану телевізора тільки й чути про позитивні зміни. Про ці «гучні зміни» добре знають і у Білоцерківцях. Та от тільки у реальному житті, нарікають селяни, реформа до їхнього населеного пункту ще не дійшла. Чи просто не може дошкутильгати розбитою вщент дорогою, яка веде до села. Це справжній тест-драйв для усіх без винятку водіїв. Місцеві жителі доведені до відчаю. Цією дорогою навіть перевізники не погоджуються їздити. Тому автобус прямого сполучення «Білоцерківці – Нова Басань» – то лише мрія людей і нереалізована передвиборча обіцянка голови громади.

«Автобус до Басані не ходить. Хоч Левченко і обіцяв, коли йшов на вибори, що буде у нас автобус. Елементарно: реєстрація смерті – ціла проблема. Мати померла, я чотири рази до вас їздила, довідку треба було завезти. То ваші працівники у Чернігові, то ще десь… А нам катайся…», – піднімаючись зі стільця, обурюється жінка в бік керівництва Новобасанської громади.

«Півтора місяці тому у нас у селі померла сторічна бабуся. Їх у громаді лічені люди. Хоч хтось приїхав? Самі люди їздили… То туди, то сюди направляли, наче в кожного з нас машина», – справедливо зауважує її сусідка.

«Хоч куди: в пенсійний, лікарню, на базар чи в аптеку… Думай, як його добратися. Хто у нас із пенсіонерів має таку пенсію, щоб машину наймати? У нас село, де більшість – літні люди, – бідкаються білоцерківці. – Зменшіть собі зарплати і купіть для людей автобус!».

«Ми вели переговори з деякими перевізниками. Не погоджуються вони возити. Кажете, автобус купити – теж непросто, бо треба ліцензія на маршрут. Це не так, що купив автобус і поїхав», – «аргументує» Світлана Приходько.

Кому вигідна ненависть?

Невдоволення звучали й з приводу відсутності прозорості в поділі земель, надання медичних послуг, закриття відділення Укрпошти, у приміщенні якого навіть батареї порізали…

«Записалися всі ми у Биків до сімейного лікаря. А вона сама вже кілька місяців хворіє… У Бобровиці нас приймати не хочуть, мовляв, у вас своя громада і лікарня… Куди податися, хоч вмирай», – доноситься з залу.

Нарікання були й на роботу депутата, якого обрали біло церківці, – Анатолія Васильченка. Настоятель місцевого Свято-Феодосіївського храму отець Іван Самборин запропонував обранцю, який постійно критикує діяльність новобасанського керівництва, розповісти, як він особисто дбає про своє село, які ініціює конкретні справи і проекти… Більше того, чому, як член земельної комісії не лобіює інтереси земляків… Полилася хвиля звинувачень у бік депутата, якого люди самі ж і обрали.

Білоцерківці майже не слухали виступу виконувачки обов’язків старости Тамари Лук’яненко, звітів представників новобасанського апарату, промов депутата Васильченка, бо елементарно не було порозуміння між самими людьми, які постійно сперечалися… Хто довів селян до такого розпачу і ненависті? Можливо, реформи, які забрали із села робочі місця, амбулаторії, пошту, а тепер ще й на святе посягнули – землю… Грандіозні експерименти над суспільством, особливо над сільським населенням, вкотре довели, що доля села та його мешканців абсолютно байдужа «реформаторам».

Домовитися не вдалося. Збори закінчилися нічим. Сімейне зібрання, як його «охрестила» чиновниця, радше нагадувало родину, членів якої зіштовхнули лобами…

Сніжана Божок. Фото Дмитра Кухаренка