Фізичне знущання не зломило дух патріота України

Дмитро Романович Шупта народився 20 січня 1938 р. на Полтавщині в багатодітній родині козаків.

Українець. Освіта вища, медична. Закінчив із відзнакою Кримський медінститут. Працював лікарем, викладачем хірургії. Його поема «Терези», вилучена спецорганами ще в 1956 році, спричинила до того, що поета увесь час називали «українським буржуазним націоналістом». Був знайомий із Василем Стусом. У 1983 році Д. Шупту заарештували, йому інкримінували зв’язок із польською «Солідарністю». В’язень сумління, член Руху Опору в Україні у 1960-1990 рр. У Лук’янівському СІЗО (1983-1984) до нього застосовані найжорстокіші тортури, тож, втративши здоров’я, він уже не міг працювати хірургом.

Нині – член НСПУ та НСЖУ. Має понад 60 книжок лірики, а також – 17 музичних видань. Лауреат міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша та Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди, а також інших нагород. Заслужений працівник культури України.

Громадсько-політичний діяч. Генерал-отаман Українського Козацтва. Учасник Помаранчевої революції і Революції Гідності, волонтер. Мешкає в Одесі.

Флорентійський вигнанець

Сергієві Дзюбі

Скажіть ви, Дніпре, Удаю і Ворскло,

Допоки в рабстві нидіти рабу?

Пішов наперекір Донаті Корсо

І супір владі став на боротьбу.

До благ собі позачинявши двері

Раптово і, мабуть же не упивсь, –

Став «білим Лельфом» Данте Аліг’єрі –

У таборі ворожім опинивсь.

Це – те, що нам Полтава і Батурин.

Від ворога не діждешся добра.

Якщо твій ворог – брат дружини – шурин,

Тоді чого чекати від швагра.

І плач дітей і ґвалт дружини Джемми,

Й вигнання, гірш розверзлости боліт…

І кров’ю ненаписані поеми

Ніколи вже не з’являться на світ.

Рафаель

Тетяні Анатоліївні

Прикро чувся вигнанцем старим

Гетьман в серці із болем пропажі.

А йому італійські пейзажі

Уявлялися – Падуя й Рим…

На південних умбрійських горбах

По виткій щебнуватій дорозі

Піші йшли й дехто їхав на возі,

І скрипіла велика гарба.

Неквапливо ішла молода

Із Флоренції гожа селянка –

Поверталась додому смуглянка.

В балці тихо журчала вода.

Зеленів колосистий засів,

Пахла м’ята духмяна і смілка…

У правиці горіхова гілка –

Відганять від волів оводів.

На відгалі в тіні сикомор

Підійшов до селянки невгадний,

Щиро виказав приязнь ошатний –

Уклонився привітний сеньйор.

Елегантно бриля свого зняв,

Щоб не зовсім красуню збентежить

В цьому випадку, як і належить,

Заручився, що він – не з прояв.

Лицар надто збентежився й сам.

Випадала нагода щаслива…

Говорив він, що донна вродлива,

І та правда була, як бальзам.

І вона зашарілась тоді,

Що це трапилось серед дороги,

Що в пилюці невзувані ноги,

Що обоє такі молоді.

Він зізнався, як снилась йому,

Не якась там, а саме ця донна.

І була в цьому правда резонна,

Що відома йому одному.

Чи погодиться, скромна, вона

Позувать для нової картини?

Він спитав, як в земної людини,

Не образить її новина?

Говорив про можливий сеанс

Об годині благословенній.

Тим художником був тоді геній,

Час той потім назвуть – Ренесанс.

Зголосилася донна на це,

І митця запросила додому,

Де зраділо простому прийому

Мигдалеве рясне деревце.

Познайомились. Муж-каменяр

Випив з гостем вина запашного,

І козячого сиру смачного

З’їли в тіні високих чинар.

Ще дрімав однолітній синок –

Їхнім первістком гість любувався.

Потім майстер за пензля узявся

І поклав свій безсмертний мазок.

Калігула

Страшна була в Калігули розплата:

Присудник мусив злизувать пергамен,

Чи грізне покарання батогами

Очікувало борзописця-брата.

Не кожному, кого минула страта,

Вдалось міняти необачний намір.

Коли у душах словоблудний гамір

Стихав – мовчала братія строката.

Світились німби іноді над ними,

На інших наростало добре сало,

Але вони зосталися німими –

До нитки язики свої зчесали.

Нещасні безголосі херувими

І галасливі віддані васали.

Дмитро Шупта

Ще цікаві публікації

Прокоментуйте