Багата українська земля, але чому так бідно живуть на ній люди?
Патріарху хліборобської праці, Герою України Леоніду Григоровичу Яковишину – 80!
Сенс життя
У старших класах школи Леоніда по-дорослому занепокоїло серйозне питання: «Якщо така багата українська земля, що часто наголошують вчителі, то чому так бідно живуть на ній люди?»
Щоб знайти правильну відповідь, вивчився на вченого агронома і визначився із сенсом свого життя – успішна робота на землі. «Сказати, що земля – моя доля – мало, – пояснив якось в інтерв’ю журналісту загальноукраїнської газети. – Земля для мене – це мої щоденні думки, моє діло, покликання, біль і радість. Робота на землі сформувала мій характер, і стала, за великим рахунком, частиною мене самого».
Першу настанову й досі пам’ятає
«Обов’язково прислухайся до землі і до людей», – сказав Леоніду Яковишину керівник Костопільського району на Рівненщині фронтовик Дмитро Тимофійович Кайгородов, призначаючи його, 27-річного (наймолодшого серед керівників такого рівня), на посаду начальника районного управління сільського господарства.
З того пам’ятного дня минуло більш як півстоліття, але Леонід Григорович й досі пам’ятає ту настанову й свято береже пам’ять про першого наставника: «Дмитро Тимофійович передусім був людиною, а вже потім партійним і господарським керівником».
Для когось порада «прислухайся до землі» може здатися банальною, але не для Леоніда Яковишина: «Коло хліба, як на війні: ніколи не знаєш, де тебе чекає підступний ворог – спека чи град, зливи в жнива чи хвороби рослин й шкідники. Коли ж ти серцем відчуваєш землю, науковий досвід звіряєш з накопиченою століттями селянською мудрістю, наслідки стихії будуть набагато меншими, ніж коли безпомічно розводиш руками і все валиш на погоду».
Золоте правило від 28-го Президента США, лауреата Нобелівської премії 1919 року Томаса Вудро: «Я не лише використовую весь мозок, який я маю, а ще й інші, які я можу позичити».
За цим правилом 30-річний новопризначений в 1970 році директор Майнівського радгоспу-технікуму піднімав на ноги й розвивав незавидне навчальне господарство і будував нову навчально-виробничу базу на околиці Бобровиці.
Сповна використовуючи власний мозок і позичаючи в розумних людей, Леонід Яковишин виграв вибори до першого скликання Верховної Ради, а згодом грамотно реформував і розбудував сільгоспвиробництво до передових світових стандартів, при цьому і на хвилину не забуваючи про повчання першого наставника «прислухатися до землі і до людей»
Оцінка роботи
«Модель вашого господарства з такими вражаючими фінансовими показниками – це майбутнє України» – сказав Посол Держави Ізраїль Еліав Бєлоцерковські після того, як уважно ознайомився з товариством «Земля і воля». А також почув від генерального директора Леоніда Яковишина складену ним формулу сенсу життя людини, що працює на землі. Головне в тій формулі – синівське й державницьке ставлення до головної годувальниці людства. Вже потім – грамотно брати від неї її щедроти і ділитися ними з членами трудового колективу, державою, громадами, на територіях яких працює господарство.
Секрети економічного і соціального дива – у його публікаціях
ТОВ «Земля і воля» на ділі показує, як українці здатні так господарювати на своїй землі, що це вражає навіть закордонних сільгоспвиробників і вчених аграрників. У їхніх країнах з високим розвитком економіки, з державними дотаціями, важко знайти аграрника, котрий добивається 800 доларів прибутку з гектара посівів кукурудзи, чого досягла «Земля і воля». Мета Леоніда Яковишина – мати в середньому 1000 доларів з гектара.
Відповідно далі зростуть зарплати працівників і оплата за земельні паї (зараз найвищі в області), відрахування до державної скарбниці і соціальна відповідальність за розвиток територій, де орендується земля. Збільшаться допомоги нужденним і на лікування хворих. Завершиться будівництво нових доріг до Пісок, Нової Басані, Кобижчі, Браниці, по Бобровиці тощо.
Як цього добивається його колектив? Ніяких секретів. Лише кілька заголовків публікацій і думок досвідченого хлібодара.
«Я з колективом рятував села не скигленням, а ефективною працею, створенням нових робочих місць, невпинним збільшенням поповнення бюджету і Пенсійного фонду»
«Аграрна стратегія Яковишина»
«Кукурудза збагачує Америку, вона може збагатити й Україну»
«Ми сьогодні в середньому платимо 175 доларів за гектар оренди землі». Хто більше?
«Суть життя розкривається через створенні, а не у володінні»
«Доля України – не в Євросоюзі, а в своїй економіці»
Аграрна стратегія Яковишина викладена в численних його публікаціях і в двох книжках під заголовком «З нестихаючим сердечним щемом», що вийшли друком у 2016 і 2018 роках.
У рецензії на другу книгу письменник, науковець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Василь Слапчук зазначив: «Досвід та феномен хлібороба від Бога Леоніда Григоровича Яковишина – неймовірно унікальний. Адже впродовж півстоліття (тільки вдумайтеся!) він повсякчас, невтомно і цілеспрямовано створює на рідній українській землі справжнє виробниче диво, що за рівнем сільськогосподарської економіки, фінансовими показниками гідно конкурує з найпередовішими аграріями світу. Книги Яковишина потрібно вивчати в університетах, обговорювати широким загалом, презентувати по всій Україні і за кордоном».
Нове слово в сучасній українській публіцистиці від Леоніда Яковишина
Прочитавши підготовлену до друку першу книгу Леоніда Яковишина «З нестихаючим сердечним щемом», кандидат педагогічних наук, літературний критик Ніна Головченко написала: «… на прикладі книги Л. Яковишина українська провінція презентує не лише історію визначної особистості, провідні аграрні технології, патріотичні прагнення, реальні успішні проекти, а й відчуття актуальних тенденцій у літературному процесі».
Ті актуальні тенденції у літературному процесі і нове слово в сучасній українській публіцистиці проявляються у таких публікаціях: «Українську аграрну політику умом не збагнути», «Куди заведе Україну гастарбайтерська економіка?», «Країна перенасичена політико-владними «трутнями», «Україна – не для народу, а для … партій», «Коли гроші говорять, тоді правда мовчить» та ціла низка інших публікацій.
Тривале життя Патріарха хліборобської праці не з буднів виткане, бо він не належить до тієї категорії талановитих людей, що в найскладніші хвилини долі сидять на березі і питають себе: «Чи вистачить сил подолати річку і доплисти до прямішого берега?» Він керується сміливістю й завзяттям відомого винахідника і творця автомобільної імперії Генрі Форда: «Я цього хочу. Значить, це буде».
Леонід Яковишин ніколи не був серед тих, що стоять осторонь державних і суспільних проблем, поповнюючи своєю байдужістю велику армію недолугих руйначів.
Він – син репресованого батька – ще з років голодного дитинства не зацікавлений підбирати недоїдки зі столу тих, що вважають себе господарями держави. Він завжди прагне мати повне меню. І не тільки для себе, а й для співвітчизників.
Колектив, який створив і очолив Леонід Яковишин, – взірець не лише для сільгоспвиробників, а й для представників інших галузей українського господарства, – як не на словах, а на ділі треба дбати про Україну, її народ. «І якщо поруч із нами живуть такі творці, титани духу, наша держава – не безнадійна. Дякую Вам, Леоніде Григоровичу!» – так завершив своє слово про Леоніда Григоровича лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Василь Слапчук, почесний громадянин Луцька та Волині.
Григорій ВОЙТОК
