Дивовижні картини майстра-художника

Відомому українському художнику, нашому землякові Сергію Поляку виповнилося б сорок п’ять років. Його називали геніальним хлопчиком, який по особливому відчуває Божий світ і напрочуд талановито відображає його у своїх дивовижних картинах.

Талановитий митець народився 23 липня 1975 року в Чернігові у сім’ї Федора Олександровича та Софії Гаврилівни Поляків. Батько працював майстром із ремонту годинників, а матуся трудилася начальником цеху на Чернігівському заводі хімічного волокна. Навчався в чернігівських середніх школах № 6 та № 20, а також – у Чернігівській дитячій художній школі.

Рано проявив своє творче обдарування: самобутнього, незвичайного підлітка захоплено називали вундеркіндом – вже перші його картини, модерні за формою, із зовсім не дитячим, глибоким філософським змістом, привернули увагу відомих і авторитетних мистецтвознавців. Пізніше вступив до Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова. Загинув 1 березня 1994 року в Одесі – за нез’ясованих обставин…

Роботи Сергія Поляка зберігаються в Чернігівському обласному художньому музеї імені Г. Галагана, Чернігівській дитячій художній школі, а також у родині митця. Творчість художника відома за межами України – в Білорусі, США, Канаді, Німеччині, Австралії, Бразилії, Словаччині та інших державах. Він – лауреат міжнародних премій імені Миколи Гоголя, Григорія Сковороди, Пантелеймона Куліша. Талановитого митця посмертно прийняли до Міжнародної літературно-мистецької Академії України.

«Життя Сергія Поляка було коротким, але яскравим. Адже його картини – це роботи зрілого Майстра. Полотна, написані впродовж 1991–1994 років, коли він навчався в Одеському художньому училищі, свідчать про його дуже високий професійний рівень. Це – і натюрморти, і пейзажі, роботи з натури, гостро психологічні. Тож маємо право говорити про нього, як про надзвичайно обдарованого та неповторного художника», – наголошує мистецтвознавець Ірина Ральченко.

Найбільше серед творчої спадщини С. Поляка привертає увагу його триптих.

«Взагалі ж, мірилом долі є не кількість прожитих літ, а те, що здійснила людина в цьому світі. У осяяних іскрою Божою життя – нерідко, мов дивовижна зірка, яка променисто спалахує на небосхилі і, стрімко промчавши Чумацьким Шляхом, лине на Землю. У обраних – свій відлік часу. Їм треба багато встигнути, мандруючи шляхами досконалості. Саме такою була доля чернігівця Сергія Поляка, життя і творчість якого – ніби рушник, гаптований червоним та чорним. Червоне – це любов батька і матері – Федора Олександровича та Софії Гаврилівни, які зробили все можливе, щоб його талант розвинувся і розквітнув. Це – вчителі, котрі, разом зі знаннями, віддавали й часточку своєї душі. Це – друзі, яких він так щиро любив і котрим завжди намагався зробити щось приємне. Чорне – це ті важкі, а часом і страшні запитання, які мучили його і спонукали давати відповідь у своїх творах – глибоко філософських, пронизливо трагічних, як і його передчасна загибель», – відзначає Ірина Ральченко.

У вірші поетеси Тетяни Дзюби, присвяченому Сергієві Поляку, є такі проникливі рядки:

Десь на картинах він дожив до дня,

До зморщок, до заключного фрагменту.

Там тільки зоряна, та, все одно, стерня,

Там просто місячно в зими рисорджименто.

* * *

У мене також є вірш, присвячений вічно юному художнику з Чернігова.

Пам’яті Сергія Поляка

Сон – це гойдалка уяви,

Трішки смерть.

Я наповнююся вами –

Щиро, вщерть.

І оживлений уранці,

Ніби світ,

Відчуваю себе бранцем

Сотень літ.

Сергій Дзюба